Рішення № 54575182, 08.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5278/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сидоренко І.П., Погорєлової С.О.,

при секретарі: Колмакові В.І.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 06 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання обєкта будівництва спільною сумісною власністю подружжя,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 06 квітня 2015 року позов ОСОБА_3 про визнання обєкта будівництва спільною сумісною власністю подружжя задоволено повністю.

Визнано обєкт незавершеного будівництва житловий будинок під літ. «Б,б,б1» площею забудови 155,3 кв.м по вул. Міліцейській, 28 м. Роздільна Одеської області вартістю 316406 грн., відсоток готовності якого складає 58%, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, частки в якому кожного з них складають по ? частини, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1582,03 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 06 квітня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання обєкта будівництва спільною сумісною власністю подружжя - відмовити.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Так, в своїх позовних вимогах (в остаточній їх редакції) ОСОБА_3 просила суд визнати обєкт незавершеного будівництва житловий будинок під літ. «Б,б,б1» площею забудови 155,3 кв.м по вул. Міліцейській, 28 м. Роздільна Одеської області , відсоток готовності якого складає 58%, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ідеальні частки в якому складають по ? частини, відповідно до ст. 60,63,68,70 СК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", виходив з того, що , оскільки позивач має право на частину будівельних матеріалів, з яких складається обєкт нерухомості, не бажає поділу будинку в натурі, можливо визнати обєкт незавершеного будівництва житловий будинок, відсоток готовності якого складає 58%, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ідеальні частки в якому кожного складають по ? частині.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, до якого суд дійшов шляхом помилкового трактування норм матеріального права та через невідповідність висновків суду обставинам справи.

Так, відповідно матеріалів справи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі в період з 17.09.2005 року по 25.05.2010 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-ЖД №091317, виданого 25.05.2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Роздільнянського РУЮ Одеської області.

В період перебування у шлюбі на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 31.12.2007 року за №780 на імя ОСОБА_2 зі згоди його дружини було придбано та оформлено у власність житловий будинок по вул. Міліцейській, 28 м. Роздільна Одеської області. Згідно договору на вказаній земельній ділянці площею 672 кв.м. розташований житловий будинок загальною площею 16,05 кв.м.

На підставі договору купівлі-продажу від 31.12.2007 року право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано на імя ОСОБА_2, що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно реєстраційний №17953896.

Згодом, на вказаній земельній ділянці, власником якої являється Роздільнянська міська рада Одеської області було розпочато будівництво нового окремо стоячого будинку, що не заперечувалось сторонами та що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи №36-14 від 13.02.2014 року, згідно якої відсоток готовності новоствореного житлового будинку під літ. «Б,б,б1» площею забудови 155,3 кв.м по вул. Міліцейській, 28 м. Роздільна Одеської області , складає 58%. При цьому, придбаний ОСОБА_2, згідно договору купівлі-продажу від 31.12.2007 року житловий будинок загальною площею 16,05 кв.м., був реконструйований в прибудову до новоствореного будинку.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 СК України вважається правильно застосованою.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" за позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Отже в судовому порядку у даному випаду може бути визнано лише право власності на "незакінчений будівництвом об'єкт"; "на будівельні матеріали під забудівлю жилого будинку та літньої кухні як об'єкт незавершеного будівництва"; "на будівельні матеріали, які були використані в процесі будівництва та існують у вигляді домоволодіння: житловий будинок, прибудову, тамбур, літню кухню, сарай, душову, вбиральню, огорожу, вимощення, цистерну"; "на будівельні матеріали та конструктивні елементи, з яких складається будинковолодіння"; "на майнові права на нерухомість" тощо і у таких випадках необхідно використовувати термінологію, яку застосовує законодавець у ст. ст. 331, 876 ЦК України та Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме «об'єкт незавершеного будівництва», або «об'єкт будівництва».

Отже, в даному випадку суд не розмежував поняття «незавершеного будівництва» та «самочинного будівництва».

Момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом. Зокрема, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майнадо експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (ст. 331 ЦК України).

Відповідно до приписів ч.1 ст.182, ч.ч.1,2 ст.331 ЦК України та п.8 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, прав власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва обєкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Дана позиція матеріальної норми міститься в розясненнях викладених в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 4 жовтня 1991 року та п.15 постанови Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 7 лютого 2014 року за якими до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та обєкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК).

У звязку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.

Отже, задовольняючи позовні вимоги про визнання спірного обєкту незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що готовність спірної будівлі становить лише 58 % , в порушення вищенаведених норм права, суд не врахував, що відсутні будь-які докази на підтвердження відповідності будівництва вимогам законодавства та будь-яка документація, яка засвідчує відповідність об'єкта будівництва проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, що земля для будівництва спірного обєкту у встановленому законом порядку не виділялась, що відсутні будь-які докази на підтвердження участі позивача у будівництві.

У відповідності до статей 58, 59 ЦПК України докази мають бути належними та допустимими.

Відповідно до частини першої статті 60, частини третьої статті 10 ЦПК України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів, передбачених ст.ст. 57-59 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. З ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а у ст. 212 ЦПК встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин, оскільки у позивача виникло право лише на будівельні матеріали та конструктивні елементи, що використані при будівництві житлового будинку, про що таких позовних вимог не заявлялось, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги є передчасними, нічим не підтвердженими, а тому в їх задоволенні належить відмовити.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 06 квітня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання обєкта будівництва спільною сумісною власністю подружжя відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: І.П. Сидоренко

ОСОБА_4