Ухвала суду № 5456822, 27.04.2009, Господарський суд Чернігівської області

27.04.09

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000 , м. Чернігів тел. 77-38-36

проспект Миру , 20 тел. 678-853

У Х В А Л А

24 квітня 2009 року Справа № 8/63

За позовом: Автокооперативу №1 Новозаводської спілки автомобілістів

м.Чернігова, вул.Лунінців, 1а, м.Чернігів

До відповідачів: 1. Виконавчого комітету Чернігівської міської ради,

вул.Магістратська, 7, м.Чернігів

2.Комунального підприємства „Чернігівське міжміське бюро

технічної інвентаризації”, пр. Перемоги, 33, м.Чернігів

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про визнання недійсними рішення виконкому та свідоцтва про право власності

Суддя Т.Г.Оленич

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Московченко Д.Є. голова кооперативу, Дубинчук О.В. заступник голови, довір. від 09.04.09р.

Від відповідача-1: Апанасенко К.І. заступник начальника юр.відділу, довір.пост. №3-15/90 від 28.01.09р.

Від відповідача-2: Копиловська В.В. начальник юр.відділу, довір.пост. від 15.01.09р. (після перерви не зявився)

Від 3-ї особи: ОСОБА_6 представник, довір. від 08.04.09р.

В судовому засіданні на підставі ч.3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України проголошувалася перерва з 09.04.09р. по 24.04.09р. Ухвала виноситься після перерви.

Позивачем заявлено позов про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 03.06.05р. № 113 в частині оформлення ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на гараж АДРЕСА_2, а також про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 06.07.05р. на гараж АДРЕСА_2, яке видане ОСОБА_1

Відповідач-1 проти позову заперечує, стверджуючи, що приймаючи оспорюване рішення виконком діяв в межах своїх повноважень на підставі документів, які подані ОСОБА_1 На момент прийняття оспорюваного рішення були відсутні підстави для відмови в державній реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідач-2 також позов не визнає, зазначаючи, що відповідно до матеріалів інвентарної справи №3275 на гараж АДРЕСА_2, ОСОБА_1 звернувся із замовленням щодо оформлення свідоцтва про право власності на гараж. При цьому була надана довідка про його членство в автокооперативі АДРЕСА_2, та про відсутність заборгованості по внескам. На підставі вказаних документів, а також рішення виконкому від 03.06.05р. №113, ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно гараж АДРЕСА_2.

3-я особа без самостійних вимог на предмет спору у письмових поясненнях повідомила суд, що право власності на гараж АДРЕСА_2, набуто нею правомірно у порядку, встановленому чинним законодавством. Крім того, третя особа, зазначила про відсутність у позивача доказів, що підтверджують здійснення будівництва спірного гаражу за рахунок членських внесків.

Дослідивши подані сторонами докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що спір не підлягає вирішенню в господарському суді України виходячи з наступного.

В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до ст.125 Конституції України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

В силу ч.2 ст.19 Закону України „Про судоустрій України” спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди.

За змістом ч.3 ст.22 цього Закону, місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають право звертатися згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, які саме справи підвідомчі господарським судам.

Системний аналіз вищевказаних процесуальних норм свідчить, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання, а у випадках передбачених чинним законодавством державних та інших органів; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Як вбачається із змісту ст.12 вищевказаного Кодексу, господарському суду не підвідомчі справи у спорах про визнання актів недійсними, однією із сторін в яких хоча і є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, але за своїм характером та змістом спори є публічно-правовими.

За приписами ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Поняття „справи адміністративної юрисдикції” визначено ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою це - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, публічно-правий спір характеризуються здійсненням субєктом владних повноважень управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним субєктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач просить визнати недійсним рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 03.06.05р. № 113 в частині оформлення ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на гараж АДРЕСА_2, а також про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 06.07.05р. на гараж АДРЕСА_2, яке видане ОСОБА_1

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства та з порушенням інтересів членів кооперативу. Отже спір виник щодо правомірності прийнятого відповідачем-1 рішення про оформлення права власності.

В силу ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Таким чином приписами даної правової норми встановлено, що виконавчі комітети створювані радами є їх виконавчими органами та підконтрольні і підзвітні відповідним радам.

Отже, відповідач-1 є органом місцевого самоврядування, який підзвітний Чернігівській міській раді.

Відповідно до пп.10 п.”б” ст.30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до делегованих повноважень виконавчих органів міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку віднесено облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

З метою належного забезпечення захисту права власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб до запровадження єдиної системи державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та введення в дію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень Міністерством юстиції України 7 лютого 2002р. видано наказ за № 7/5 „Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”.

Приписами п. 1.1 та п. 1.2 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно" встановлено, що цим Тимчасовим положенням визначається порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні, який спрямований на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності. Положення діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності.

Особливості оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна визначені розділом 6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, який встановлює, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться, в тому числі, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об'єднання, які повністю внесли свої пайові внески, фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна, крім правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Додатком 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого вищезгаданим наказом визначено Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, до якого віднесено свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями. Отже, приписами вищенаведених правових норм на органи місцевого самоврядування покладено обовязок оформлення права власності на відповідні обєкти нерухомого майна, а тому виконком міської ради, приймаючи оспорювань рішення, діяв як субєкт владних повноважень, в звязку з чим правовідносини щодо оформлення права власності на вищезгадані обєкти є публічно-правовими, а спір щодо рішення виконкому про оформлення права власності на гараж та визнання недійсним свідоцтва про право власності, яке видано на підставі оспорюваного рішення, є публічно-правовим.

Згідно із абз. 5 п.1 ч.1 ст.12 ГПК України спори, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів, не підлягають вирішенню в господарських судах.

Відповідно до ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України спори юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) віднесено до компетенції адміністративних судів.

Враховуючи, що спори, які виникають із публічно-правових відносин, віднесені до компетенції адміністративних судів, тому даний спір не підлягає вирішенню в господарському суді, а має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що спір не підлягає розгляду в господарському суді, внаслідок чого провадження у справі має бути припинено в порядку п.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Приписами ст.47 Господарського процесуального кодексу України передбачено повернення державного мита у випадку і в порядку, встановлених законодавством. Згідно зі ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” сплачене державне мито підлягає поверненню, зокрема, якщо справа не підлягає розгляду у господарському суді (п.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України). Крім того, відповідно до п.13 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.05р. №1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів” повернення коштів, внесених для оплати витрат на ІТЗ судового процесу, здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що державне мито, сплачене за подання даного позову до господарського суду, а також витрати на іон формаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають поверненню позивачу.

Керуючись ст.ст.12,47,80 п.1,86 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Провадження у справі припинити.

Повернути Автокооперативу №1 Новозаводської спілки автомобілістів м.Чернігова, м.Чернігів, вул..Лунінців,1-а (ідентифікаційний код 25787076) з Державного бюджету державне мито у сумі 85грн., сплачене на підставі квитанції №95/101 від 26.03.09р., та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118грн., сплачені на підставі квитанції №97/103 від 26.03.09р., оригінали яких знаходиться в матеріалах справи Господарського суду Чернігівської області №8/63.

Суддя Т.Г.Оленич