Рішення № 54565020, 21.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/5419/15 Головуючий у 1 інстанції: Коваль Р.Г.

Провадження № 22-ц/783/7323/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Т. А.

Категорія:20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Гірник Т.А.

суддів: Бермеса І.В.. ОСОБА_2

секретар Симець В.І.

за участю позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Приватний нотаріус Стебницької державної нотаріальної контори ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд з указаним позовом до відповідача та з посиланням на ст. 229 ЦК України, просив визнати частково недійсним договір купівлі-продажу, який посвідчений нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори ОСОБА_5, укладений між ним ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в частині продажу сараю літ. «З», зовнішніми розмірами 0,20х4,0 м. Визнати за ОСОБА_3 право власності на сарай літ «З», зовнішніми розмірами 9,2 х4,0 м.. що по вул. Шухевича у м. Стебник.

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір посвідчений приватним нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори ОСОБА_5, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 купівлі-продажу житлового будинку №14 з господарськими спорудами, що знаходяться в м. Стебник Львівської області по вул. Шухевича, в частині продажу сараю літ. «З», зовнішніми розмірами 9,2х4,0 м.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на сарай літ. «З». зовнішніми розмірами 9,2х4,0 м. що по вул. Шухевича, 14 в м. Стебник Львівської області.

Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_6М, Вважає його незаконним в тій частині, що судом не застосовано в цілому наслідки недійсності правочину, а саме питання повернення її коштів сплачених за зазначене і рішення приміщення сараю, згідно наявних даний про його вартість у документах, що оформлені з метою укладення договору. В цій частині рішення є необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Просить рішення суду в частині незастосування судом наслідків недійсності правочину змінити та доповнити резолютивну частину рішення наступним змістом: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 16585 грн. сплачених нею за сарай літ «З» за договором купівлі-продажу від 26.08.2010 року. Мотивує тим, що спірний договір купівлі-продажу від 26.08.2010 року був посвідчений нотаріально нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори ОСОБА_5 Згодом цей договір був зареєстрований Дрогобицькому МБТІ, і ОСОБА_4 набула право власності на житловий будинок та господарські споруди, в тому числі і сарай літ. «З». Відповідно до п.6 Договору загальна вартість відчужуваного майна становить 105093 грн. Із наявних у справі витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого 09.07.2010 року КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» за №26667105, загальна вартість відчужуваного майна становить 105093 грн., в тому числі вартість сараю літ. «З» - 16585 грн.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Наслідком недійсності угод є застосування двосторонньої реституції, яка не залежить від добросовісності сторін укладених угод. Суд першої інстанції зазначеного не врахував і не застосував до даних правовідносин наслідки недійсності правочину.

При розгляді справи в апеляційній інстанції позивач заперечив проти апеляційної скарги. Інші учасники не з»явились. Належно повідомлені про розгляд справи за апеляційною скаргою. В тому числі згідно даних розписки відповідач судову повістку отримала 16.12.2015 року. Про причини неявки не повідомила.

За таких обставин, колегія суддів вважає можливим продовжувати розгляд справи у її відсутності, що відповідає вимогам ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній його частині таким вимогам не відповідає.

Матеріалами справи встановлено, що 26 серпня 2010 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори, - ОСОБА_5, за яким позивач продав, а відповідачка купила - житловий будинок №14, з господарськими спорудами, що знаходиться в м. Стебнику Львівської області по вул. Шухевича та розміщений на земельній ділянці площею 0,0772 га, кадастровий номер 4610670500:01:040:0070.

В договорі зазначено, що до будинку відносяться господарські споруди: деревяна літня кухня ( літ.Б»), цегляний сарай ( літ. В., Ж, З), цегляна вбиральня (літ. Г), цегляний гараж (літ Д), бетонне замощення (літ. І), бетонний колодязь (літ. К), деревяна огорожа (літ. 1).

Вказаний житловий будинок належав позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.02.2010 року, посвідченого державним нотаріусом Стебницької державної нотаріальної контори, р. №102 (спадкова справа №152/2009). З такого свідоцтва вбачається, що самовільно побудовано: цегляний сарай ( літ. З, Ж), гараж (літ. Д). До будинку відносяться господарські споруди: деревяна літня кухня (літ. Б), цегляний сарай (літ. В). цегляна вбиральня (літ. Г), деревяна огорожа (літ.1), бетонне замощення (літ.1), бетонний колодязь (літ.К).

Рішенням Стебницької міської ради від 15.04.2010 р. за №483, ОСОБА_3 надано у власність на земельну ділянку, а саме 672 кв.м., що по вул.. Шухевича,14, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, а рішенням від 15.04.2010 року за №484, надано дозвіл на безоплатне розроблення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, а саме 672 кв.м., що по вул. Шухевича,14, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Стебницької міської ради від 21.10.2010 року за №519, затверджено уточненні, при виконанні робіт з підготовки на видачу Державного акту на право власності на землю, площі земельних ділянок, які передані у власність, зокрема ОСОБА_3 - площею 772 кв.м., по вул. Шухевича,14, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

11.10.2010 року Управлінням Держкомзему у м. Дрогобичі, ОСОБА_3 видано Державний акт серії ЯК №935465 на земельну ділянку площею 0,0825 га для ведення садівництва, що по вул. Шухевича,14, м. Стебник.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 23.04.2010 року (справа №2-1614/1010 р) за ОСОБА_3 визнано право власності на самочинно побудований сарай (літ.Ж), зовнішніми розмірами 2,35х2,35 м, самочинно побудований сарай (літ.З), зовнішніми розмірами 9,20 х4,0 м, та самочинно побудований гараж (літ.Д), зовнішніми розмірами 2,8х2,9м., що розташовані на земельній ділянці площею 1351,6 кв.м., яка була надана позивачу рішенням виконкому Стебницької міської ради №119 від 25.12.1954 року, в будинковолодіння Шухевича,14, м. Стебник.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з кадастрових планів, погоджених Управлінням Держкомзему у м. Дрогобич вбачається, що спірний сарай літ. «З», зовнішніми розмірами 9,20х4,0м., побудований на земельній площею 1351,6 кв.м, а не на земельній ділянці на якій розташований проданий житловий будинок площею 0,0772 га, і не належить до такого, тому суд дійшов висновку, приймаючи позицію позивача, що такий сарай не міг бути предметом оскаржуваного частково договору купівлі - продажу.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вірно виходив, що з згідно ст.ст.202-203, 215 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Зміст правочину не може суперечитиЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п»ятою та шостою ст. 203 цього Кодексуна момент виникнення правовідносин. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до п.3. ст. 215 ЦК Українивимога про визнання оспорюванного правочину недійсним може бути пред»явлена тільки особами, визначеними уЦКй інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів,- а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Враховуючи межі апеляційної скарги, зокрема, що рішення суду в частині визнання частково правочину недійсним не оспорюється, обґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині апеляційною інстанції не досліджується.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.08.2010 року у зазначеній вище частині, позивач посилався на положення ст. 229 ЦК України.

Згідно вимог ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як розяснив Пленум Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» у п.19, що відповідно до ст. 229-233 ЦК правочин, вчиненийпідвпливомпомилки,обману,насильства,зловмисної домовленості представника однієї сторониздругоюстороноюабо внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Визнаючи частково недійсним договір купівлі-продажу сараю під літ. «З» та визнаючи право власності на нього за позивачем, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за змістом п. 1 ст. 216 ЦК Україниу разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Застосовуючи положення цієї норми, суд задоволив вимогу позивача про визнання за ним права власності на спірне приміщення водночас не вирішив питання щодо повернення на користь відповідача коштів, отриманих по недійсному в означеній частині правочину.

Застосування реституції на даному етапі є виправданим, оскільки за змістом договору та з врахуванням даних про визнання за позивачем право власності на такий об»єкт як окремий об»єкт нерухомого майна рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 23.04.2010 року є підстави для покладення обов»язку на позивача повернути відповідачу отримані кошти у сумі 16585 грн., обґрунтованість якої підтверджена витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 09.07.2010 року /а.с. 18/.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість апеляційної скарги. Рішення суду в оскаржуваній частині необхідно змінити.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.2 ч.1 307, п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2015 року змінити.

Доповнити абзац другий резолютивної частини рішення, після якого зазначити. Застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 16 585 гр. сплачених за придбання сараю під літ. «З» за договором купівлі-продажу від 26 серпня 2010 року та 267 гривен судових витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя

Судді