Ухвала суду № 54554930, 10.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/2381/13-ц Головуючий у І інстанції Корнієнко С.В.Провадження № 22-ц/780/5344/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 46 10.12.2015

УХВАЛА

Іменем України

10 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Сержанюка А.С.,

при секретарі Ярун Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області, що діє в інтересах держави, в особі державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво інституту фізіології рослин і генетики ОСОБА_2 Наук України» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2015 року у справі за позовом Васильківського міжрайонного прокурора Київської області, що діє в інтересах держави, в особі державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво інституту фізіології рослин і генетики ОСОБА_2 Наук України» до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, третя особа Управління Держкомзему у місті Василькові та Васильківському районі Київської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визнання права постійного користування на землю,

встановила:

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2015 року у задоволенні позову Васильківського міжрайонного прокурора Київської області, що діє в інтересах держави, в особі державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво інституту фізіології рослин і генетики ОСОБА_2 Наук України» до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, третя особа Управління Держкомзему у місті Василькові та Васильківському районі Київської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визнання права постійного користування на землю, відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду прокурор подав апеляційну скаргу в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вважає рішення суду незаконним ухваленим з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 травня 2002 року позивачу - Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України видано державний акт на право постійного користування землею з правом користування 971,2 га землі, який зареєстровано за № 102.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 року, у Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» вилучено 387,19 га землі, які передано до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року та Вищого Господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року скасовано за нововиявленими обставинами (т.1 а.с. 18-19, 20-22, 23-25).

На підставі рішення № 653-29-У Глевахівської селищної ради від 8 травня 2009 року відповідачам передані у власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків в смт. Глеваха по пров. Миру.

При цьому суд звертає увагу, що розподіл земельних ділянок відповідачам відбувся саме у період чинності судового рішення від 31 грудня 2008 року.

Права власності відповідачів на спірні земельні ділянки підтверджуються відповідними державними актами на право власності на земельну ділянку.

Згідно із змістом листа Управління Держкомзему у Васильківському районі № 3816/02-1 від 17 жовтня 2011 року, при внесенні поданого каталогу координат на земельну ділянку Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробі: Фізіології рослин і генетики НАН України» до Автоматизованої Системи Координат ведення державного земельного кадастру, управлінням виявлено земельні ділянки, які перекривають межі даної ділянки, до яких зокрема належить земельна ділянка ОСОБА_13 ( т.1 а.с. 136, 167, 168-174).

Відповідно до листа Управління Держкомзему у Васильківському районі №998/02-1 08.04.2011 року, Глевахівський селищний голова був повідомлений, що в автоматизованій системі координат ведення державного земельного кадастру у Васильківському районі даних стосовно користувача ДП "Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України" не значиться (т.1 а.с. 209).

Окрім цього, Управління Держкомзему у Васильківському районі листом від 3 серпня та 29 грудня 2011 року повідомило, що в базі АСК відсутні відомості, на підставі яких можна визначити факт накладання на земельні ділянки інших землекористувачів (власників земельних ділянок), користування якими підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270. При цьому, технічна документація по складанню державного акту на право постійного користування землею, виданого Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України, не містить відомості обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки, користування якою посвідчується зазначеним державним актом. У зв'язку із цим, в базі АСК управління відомості про координати поворотних точок земельних ділянок Дослідного сільськогосподарського виробництва Інституту фізіології рослин і генетики НАН України відсутні і не були внесені (т.1 а.с. 215, 218-219).

Відповідно до листа Державного підприємства «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 14 грудня 2011 року, в процесі розроблення технічної документації по виготовленню державного акту на право постійного користування землею Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України, використовувався дигитайзер і визначені за його допомогою координат поворотних точок земельних ділянок не можуть бути внесені до Автоматизованої системи координат Державного земельного кадастру, оскільки вони визначені в умовній, а не в державній системі координат 1963 року (а.с. 216 т. 1).

У випадку, якщо межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не визначені, а межові знаки відсутні, внесення координат поворотних точок земельних ділянок, визначених за допомогою дигитайзера, до Автоматизованої системи координат Державного земельного кадастру здійснюється, згідно п. 2.1 «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», на підставі розробленої та затвердженої, відповідно до статті 186 ЗК України, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Зазначена технічна документація ні прокурором, ні Державним підприємством «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту Фізіології рослин і генетики НАН України» судам першої та другої інстанцій,- згідно положень ст. 60 ЦПК України, не надана.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 16 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Положеннями ч.4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57, 60 ЦПК України.

Відповідно до положень ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Як вбачається з положень ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, за положеннями ч. 4 ст. 60 ЦПК України, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, положеннями ст. 143 ЦПК України передбачено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, п. 1 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» є частиною національного законодавства, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом.

Згідно з положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти ОСОБА_8 від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 7 грудня 1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обовязок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Зазначені права гарантовані ст.41 Конституції України.

Згідно з положеннями ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За положеннями ст. 55 Закону України «Про землеустрій», встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, які є складовою технічної документації із землеустрою.

Відповідно до п. 1.4 Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення Державного реєстру земель, затверджених вказівкою Держкомзему України від 20.03.2002 року №12 (на момент присвоєння ділянкам кадастрових номерів), кадастровий номер земельної ділянки - це унікальний на території України код, який присвоюється кожній земельній ділянці з метою її ідентифікації і залишається незмінним протягом усього часу фізичного та юридичного існування земельної ділянки як єдиного цілого.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 24 ЗК України, державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Зі змісту положень ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до положень ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Положеннями ч.1 ст. 116 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 116 ЗК України. надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як вбачається з положень ч. 1 та 2 ст. 118 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч. 1 ст. 125 ЗК України).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 126 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ч. 9 ст. 149 ЗК України, земельні ділянки - рілля державної власності, що перебувають у постійному користуванні можуть вилучатися лише Кабінетом Міністрів України.

До того ж, відповідно до положень ч. 1 ст. 150 ЗК України, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів відносяться до особливо цінних земель. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених ч. 2 ст. 150 ЗК України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 150 ЗК України, земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності ОСОБА_2 академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», вилучення земельних ділянок ОСОБА_2 академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії ОСОБА_2 академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до технічної документації виготовленої в 2000 році по складанню державного акту на право постійного користування землею Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України, межі земельних ділянок виділених в натурі (на місцевості) Державному підприємству «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на території Глевахівської селищної ради, загальний розмір землекористування в 971,2 га, складається із 15 земельних ділянок, відповідно, площею, 112,6425 га, 27,7800 га, 99,4448 га, 121,0654 га, 52,1497 га, 83,2314 га, 313,0560 га, 30,4900 га, 70,3258 га, 37,2293 га, 6,2212 га, 0,9094 га, 0,3405 га, 0,4041 га, 16,0301 га, що межують із землями Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області, Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області, Васильківської міської ради Київської області, Малютинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, власними земельними ділянками та землями загального користування.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема ст.ст. 116, 118 ЗК України.

Згідно ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2013 саме по зазначеній справі, щодо не сприяння судом зясуванню обставин цієї справи щодо призначення у справі експертизи для вирішення спірних питань.

При цьому, ухвала Васильківського міськрайонного суду від 19 лютого 2014 року, саме, за клопотанням прокурора, про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи залишена експертною установою без виконання через не здійснення прокурором та позивачем - державним підприємством, відповідної оплати (повідомлення № 553/554/14-41 від 8.04.2014 року).

Крім того, в судовому засідання в суді апеляційної інстанції апелянту було розяснено його право на заявлення клопотання на проведення експертизи, проте апелянт своїм правом не скористався.

Таким чином, висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову, в частині визнання незаконним і скасування рішення Глевахівської селищної ради від 08 травня 2009 року № 653-29-V щодо передачі відповідачам у власність земельних ділянок, а відповідно, враховуючи постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13; від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-93цс13, і визнання недійсним державного акту на право власності на спірні земельні ділянки та скасування його державної реєстрації через не доведеність прокурором та позивачем обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог є обґрунтованим.

У звязку з викладеним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони не містять жодних доказів які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, що діє в інтересах держави, в особі державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво інституту фізіології рослин і генетики ОСОБА_2 Наук України» - відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2015 рокузалишити без зміни.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді