Рішення № 5455307, 18.03.2009, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

№ 2-4/2009 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2009 року місто Маріуполь

Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Одерій С.М. при секретарі Тріфоновій К.В., за участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, про визнання права власності в порядку спадкування на 1/2 частину будинку та Ѕ частину внесків в ощадбанку, стягнення витрат, понесених на утримання будинку, поховання спадкодавця, встановлення пам’ятника, стягнення судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, у якій просить визнати недійсним заповіт, що складений на ім’я ОСОБА_5 28 жовтня 2001 року від імені її батька ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7, визнати свідоцтва про право на спадщину на ім’я ОСОБА_5 від 27.05.2005 р. та 18.10.2005 р. недійсними, визнати право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в порядку спадкування по 1/2 частині будинку №5-а по провулку Ключовому в м.Маріуполі та по Ѕ частині внесків в ощадбанку, розділити спадковий будинок з виплатою відповідачці Ѕ частини його ринкової вартості з урахуванням витрат, понесених на утримання будинку, поховання спадкодавця, встановлення пам’ятника, а також стягнути судові витрати на оплату експертизи.

В обґрунтування позову ОСОБА_8 пояснила, що 23.05.2004 року помер її батько ОСОБА_6. На день його смерті залишилося спадкове майно у вигляді будинку 5-а по провулку Ключовому в м.Маріуполі. Як спадкоємець вона звернулася до Третьої Маріупольської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але свідоцтво про право на спадщину не отримала. 6.06.2006 р. померла її сестра ОСОБА_5, після її смерті вона знайшла в будинку свідоцтва про право на спадщину за заповітом на будинок та банківські внески, залишені батьком на ім’я покійної сестри. На 5/6 частин будинку та внесків сестрі були видані 27.05.2005 р. та 18.10.2005 р. свідоцтва про право на спадщину за заповітом. На 1/6 частину будинку та внесків свідоцтво про право на спадщину вона не отримувала. 29.04.2007 р. помер її рідний племінник, який доводився сином ОСОБА_5 – ОСОБА_9. Відповідачка є його дочкою. Вказує, що за життя їх батько ОСОБА_6 постійно говорив, що будинок залишиться їй та сестрі порівну, про існування заповіту нічого не говорив, тому вона вважає, що батько вчинив несправедливо по відношенню до неї. На час складання заповіту батько страждав церебральним атеросклерозом, у нього спостерігався психоорганічний синдром та в силу його 91-річного віку батько певно забув, що має ще одну дочку та не залишив їй спадку, хоча у них були гарні стосунки, вони спілкувалися, вона матеріально допомагала батькові, обробляла земельну ділянку та допомагала робити ремонт в будинку. Після смерті племінника ОСОБА_10 вона понесла витрати на його поховання та на встановлення пам’ятника сестрі ОСОБА_5, що складає 7180,90 грн., а також сплатила заборгованості за комунальні послуги в сумі 865 грн. За вирахуванням вказаних сум згодна сплатити відповідачці грошову компенсацію за половину спадкового будинку, після чого визнати за нею право власності на весь будинок в порядку спадкування.

Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала та пояснила, що після смерті її бабусі ОСОБА_5 спадщину прийняв син померлої - її батько ОСОБА_9, який не оформив спадщину і помер 29.04.2007 р. Після його смерті вона як дочка прийняла спадщину, звернувшись із заявою до нотаріальної контори. Також пояснила, що вона спілкувалася з дідусем ОСОБА_6, на час складання заповіту він був при здоровому глузді. Вважає, що заповіт справедливо складений на ім’я її бабусі, оскільки вона доглядала за ОСОБА_6 та проживала разом з ним, а позивачці ОСОБА_6 допоміг придбати автомобіль. Заперечувала проти задоволення позову, оскільки ніякого житла вона у власності не має.

Представник третьої особи - Третьої Маріупольської державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явилась, надіслала листа з проханням розглянути справу за її відсутності.

Третя особа нотаріус ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що працює приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу. 28 жовтня 2001 року він посвідчував заповіт ОСОБА_6, за яким той виявив бажання заповідати все належне йому майно дочці ОСОБА_5 Якщо б у нього виникли сумніви щодо дієздатності заповідача, то він би не посвідчував заповіт.

Суд, вислухавши сторони, допитавши свідків, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

У п.6 ч.1 ст. 3 ЦК зазначено, що до загальних засад цивільного законодавства входить справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною 4 ст.13 ЦК України передбачено, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

За змістом ч.2 ст.319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства, що ґрунтуються на справедливості, розумності.

Згідно з вимогами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт як акт розпорядження своїм майном і одночасно як правочин має відповідати не лише вимогам закону, а й моралі.

Відповідно до положень п. 4.1. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 року у сукупності зі статтями Цивільного кодексу (п.6 ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 203, абз. 2 ч. 2 ст. 319) у судовому порядку правочин може бути визнано недійсним у зв’язку з несправедливістю та невідповідністю моральним засадам суспільства за ч. 1 ст. 215 ЦК.

У рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2004 в п. 4.1. зазначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 21.04.1970 р., на праві приватної власності належав будинок №5-а по провулку Ключовому в м.Маріуполі.

ОСОБА_6 мав дві рідні дочки - ОСОБА_5 та ОСОБА_3.

28 жовтня 2001 року ОСОБА_6 склав заповіт на все належне йому майно на ім’я ОСОБА_5, що був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7

23 травня 2004 р. ОСОБА_6 помер. Після його смерті ОСОБА_5 оформила право на 5/6 частку спадкового майна у вигляді 5/6 частин будинку №5-а по провулку Ключовому в м.Маріуполі та 5/6 частин внесків в ощадбанку, та отримала відповідні свідоцтва про право на спадщину за заповітом в Третій Маріупольській державній нотаріальній конторі.

6.06.2006 року ОСОБА_5 померла. Після її смерті з заявою про прийняття спадщини до Третьої Маріупольської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_9, однак право на спадщину не оформив, оскільки помер 29.04.2007 року. Після його смерті з заявою про прийняття спадщини в нотаріальну контору звернулась його дочка ОСОБА_4, однак ОСОБА_4, маючи право на спадщину, до теперішнього часу право власності в порядку спадкування після смерті батька не оформила.

За змістом частини другої статті 1235 ЦК України спадкодавець може позбавити особу з числа спадкоємців права на спадкування лише шляхом зазначення про це в заповіті.Але, як вбачається з тексту заповіту, ОСОБА_6 цього не зробив.

Крім того, у судовому засіданні встановлено, що у позивачки з батьком були хороші стосунки, які проіснували до дня його смерті. З батьком вона не проживала, з ним проживала її сестра ОСОБА_5 Як і її сестра, вона доглядала за батьком, постійно відвідувала його, допомагала як матеріально, так і своєю працею: доглядала за будинком, робила ремонт в будинку разом з сестрою, обробляла земельну ділянку. ОСОБА_6 завжди говорив, що у нього дві дочки і будинок залишиться їм двом.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 склав заповіт на 91 році свого життя. На той час він страждав церебральним атеросклерозом, а також психоорганічним синдромом (органічний розлад особи і поведінки, обумовлений захворюванням мозку).

Вказані обставини підтвердили свідки, допитані в ході судового слідства.

Так, свідок ОСОБА_11 пояснила, що знає ОСОБА_6 з 1960 року. З 1995 року ОСОБА_6 став хворіти, перестав узнавати її, питав, хто вона і звідки. Останні 3 роки перед смертю він не став виходити на вулицю, не узнавав свою дочку ОСОБА_12, яка приходила до нього і скаржилася їй на дану обставину, а також свідок пояснила, що ОСОБА_6 говорив їй, що у нього одна дочка.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що знає ОСОБА_6 як сусіда її подруги ОСОБА_14, яка була сусідкою ОСОБА_6 і як подруга дочки ОСОБА_6 – ОСОБА_3. За три роки до його смерті у ОСОБА_6 траплялися провали в пам'яті, він не узнавав її. Позивачка скаржилася їй на те, що він пішов з будинку, впав біля магазина і його привели додому, до нього часто приїжджали лікарі, страждав склерозом.

Свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що за 6-7 років до смерті ОСОБА_6, а помер він в 2004 році, він переставав її узнавати, не пам'ятав інших друзів, знайомих. Іноді він мислив нормально.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що була свідком того, як позивачка прийшла привітати ОСОБА_6 з 90-річчям, 12.11.2000 року, а він її почав виганяти, став лаятися, питав, хто вони такі і говорив, що дочку ОСОБА_16 він не пам'ятає. Але вони все одно зайшли в будинок, позивачка нагодувала батька, він скаржився, що давно не їв, що його не годували, а потім став кричати і вони пішли.

Свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 навпаки пояснили суду, що ОСОБА_6 мав нормальний стан здоров'я до дня його смерті, говорив про те, що він залишив заповіт на дочку ОСОБА_20, а ОСОБА_3 він купив машину.

Проте свідчення даних свідків спростовуються даними з медичної картки ОСОБА_6, з якої убачається, що ОСОБА_6 страждав рядом захворювань, даними, приведеними в дослідницькій частині акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 11.01.2008 року, довідкою з місця роботи ОСОБА_3 про те, що їй в 1989 році був виділений легковий автомобіль – ВАЗ-21063.

Згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи від 11.01.2008 року ОСОБА_6 міг розуміти значення своїх дій і керувати ними. Такий висновок був даний на тій підставі, що вищезгадані зміни психічного стану ОСОБА_6 не досягали ступеня недоумства, відсутня будь-яка продуктивна симптоматика (марення, галюцинації, порушення свідомості). З урахуванням стану здоров'я ОСОБА_6 суд вважає, що ОСОБА_6 вчинив несправедливо і заповіт, складений ним на ім'я однієї дочки – ОСОБА_5, не відповідає нормам моралі, є несправедливим по відношенню до позивачки і може бути визнаний недійсним.

У разі визнання судом заповіту недійсним у зв’язку з його несправедливістю настає спадкування за законом.

Суд не бере до уваги свідчення свідка ОСОБА_21, який пояснив суду, що знає про те, що ОСОБА_6 залишив заповіт на будинок дочці ОСОБА_20, а ОСОБА_3 він купив автомобіль, останній раз був в будинку в 2001 році, оскільки відповідно до акту голови квартального комітету від 29.09.2008 року, складеного з участю сусідів, свідок ОСОБА_21 в спірному будинку впродовж 35-40 років ніколи не проживав, сумісного господарства з дружиною ОСОБА_5 не вів, у вихованні сина участі не приймав. Сусіди бачили його один раз на похороні його сина ОСОБА_10 в травні 2007 року. Зі слів ОСОБА_5, її чоловік ніколи не допомагав їй нічим, аліменти на сина не платив.

Свідок ОСОБА_22 пояснила суду, що ОСОБА_5 доглядала за своїм батьком, через що і виїхала з Півночі. В той же час свідок пояснила, що ОСОБА_5 виїхала з Півночі, оскільки там було холодно і були важкі умови. Є також суперечності в поясненнях свідка в тій частині, яка стосується заповіту, складеного ОСОБА_6 Стверджуючи, що ОСОБА_6 сказав, що ОСОБА_5 він залишає будинок, а ОСОБА_10 він купив автомобіль, свідок пояснює, що це було в 1979 році, тоді як за матеріалами справи автомобіль був куплений позивачкою в 1989 році, внаслідок чого суд не бере до уваги свідчення даного свідка.

З урахуванням викладеного суд вважає, що заповіт, складений ОСОБА_6 28.10.2001 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7, за реєстром № 3483, слід визнати недійсним, зважаючи на його несправедливість, у зв'язку з чим наступає спадкування згідно із законом і позивачка повинна успадкувати будинок в розмірі 1/2 його частини відповідно до ст.1267 ЦК України.

Визнаючи недійсними заповіт та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, суд вважає что ОСОБА_4 має право на Ѕ частину спадкового майна, а саме -Ѕ частку спірного будинку та Ѕ частину грошових внесків як спадкоємиця за законом після смерті батька ОСОБА_9

Вирішуючи питання, пов'язане з розділом спадкового майна, суд виходить з того, що позивачка проживає в спадковому будинку з серпня 2007 року, після смерті свого племінника ОСОБА_10, витрати по похованню якого несла вона, що підтверджується квитанціями, залученими до матеріалів справи, на загальну суму 7180 грн., включаючи установку пам'ятника ОСОБА_5 на суму 1005 грн. Також позивачка зробила в будинку ремонт, встановивши 4 пластикові вікна на суму 3140 грн., двоє дверей вартістю 1750 грн. і 1550 грн., разом на суму 6440 грн.

Згідно з висновком будівельно-технічної експертизи від 02.02.2008 року і додаткової від 29.01.2009 року вартість будинку складає 83664 грн., розділити житловий будинок № 5-а по провулку Ключовому в м.Маріуполі у межах плану за технічним паспортом БТІ без переобладнання і прибудови на 1/2 і 1/2 ідеальної частки з організацією в натурі ізольованої квартири для кожної частини відповідно до ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будівлі. Основні положення» не представляється можливим, оскільки на 1/2 ідеальну частку доводиться корисної площі житлового будівництва менше мінімальної площі однокімнатної квартири (30 кв.м).

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4.10.1991 р. при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди— судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника майна, що виділяється, зобов’язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку. Зокрема, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі.

Відповідно до ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

В судовому засіданні встановлено, що іншого житла в м. Маріуполі ОСОБА_3 не має, що дає суду підстави задовольнити вимоги позивачки і в частині визнання за нею права власності на весь будинок. Враховуючи, що вартість поліпшень, зроблених позивачкою, увійшла до вартості будинку, то понесені позивачкою витрати на суму 6440 грн. слід відрахувати із загально вартості будинку, у зв’язку із чим вартість половини будинку складатиме 38612 грн. (83664 – 6440= 77224 : 2=38612).

ОСОБА_3 внесла на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області вартість 1/2 частини будинку № 5-а по провулку Ключовому в м.Маріуполі, що підтверджується наданою квитанцією. З урахуванням висновку експерта про неможливість розділу спірного будинку на два ізольованих жилих приміщення, суд вважає можливим припинити право власності відповідачки на належну їй частину спірного будинку, стягнути на її користь грошову компенсацію з позивачки, визнавши за позивачкою право власності на весь будинок.

Також суд вважає, що підлягають задоволенню вимоги позивачки про стягнення з відповідачки витрат, понесених нею по похованню ОСОБА_9 і установці пам'ятника ОСОБА_5 в сумі 7180 грн., а також витрат по оплаті заборгованості по комунальних послугах в сумі 865 грн., яка утворилася на день смерті ОСОБА_9, спадкоємцем після смерті якого є відповідачка і яка відповідно до ст.1282 ЦК України зобов'язана задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадок, разом підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки ОСОБА_3 8045 грн.

Витрати по оплаті судової будівельно-технічної експертизи позивачкою склали 2000 грн., які відповідно до ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачки у розмірі 1000 грн. на користь позивачки.

Враховуючи, що позивачка має виплатити 1/2 частину вартості спадкового будинку на користь відповідачки ОСОБА_4, то за вирахуванням 9045 грн., що підлягають стягненню з відповідачки на користь позивачки, суд приходить до висновку, що усього слід стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1/2 частину вартості будинку №5-а по провулку Ключовому в м.Маріуполі за вирахуванням витрат на утримання спадкового майна, поховання спадкодавця, встановлення пам’ятника, оплати експертизи, й ця сума дорівнює 29567 грн.

Оплата додаткової судової будівельно-технічної експертизи складає 500 грн., які відповідно до ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з позивачки і з відповідачки порівну у розмірі по 250 грн. з кожної на користь ЧП «Бюро судових експертиз».

Керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст.13 ч.4, 183, 203 ч.1, 319 ч.2, 365, 1233, 1257,1261,1267,1278 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту, що складений на ім’я ОСОБА_5 28 жовтня 2001 року від імені її батька ОСОБА_6 та посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7, визнання свідоцтв про право на спадщину на ім’я ОСОБА_5 недійсними, визнання права власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в порядку спадкування по 1/2 частині будинку №5-а по провулку Ключовому в м.Маріуполі та по Ѕ частині внесків в ощадбанку, розділ спадкового будинку з виплатою відповідачці Ѕ частини його ринкової вартості з урахуванням витрат, понесених на утримання будинку, встановлення пам’ятника, поховання спадкодавця, судових витрат - задовольнити.

Визнати недійсним заповіт, що складений на ім’я ОСОБА_5 28 жовтня 2001 року від імені ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7

Визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.10.2001 року після смерті ОСОБА_6, померлого 23.05.2004 року, на ім'я ОСОБА_5 на 5/6 частин житлового будинку, розташованого в м. Маріуполі, провулок Ключовий,5-а, від 27.05.2005 року, реєстр №1/862, на 5/6 частин внесків в ощадбанку від 18.10.2005 року, реєстр № 1/2342, виданих Третьою Маріупольською державною нотаріальною конторою.

Визнати за ОСОБА_3 і ОСОБА_5 право власності у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, померлого 23.05.2004 року, по Ѕ частині житлового будинку по провулку Ключовому, 5-а в м.Маріуполі, по Ѕ частині внесків, що зберігаються у філії № 8013/053 Маріупольського ВАТ «Державний ощадний банк України» на рахунках №№ 547, 91551041, за кожною з них.

Розділити спадкове майно, визнавши право власності на житловий будинок, розташований в м. Маріуполі, провулок Ключовий, 5-а, за ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1/2 частину вартості будинку №5-а по провулку Ключовому в м.Маріуполі за вирахуванням витрат на утримання спадкового майна, поховання спадкодавця, встановлення пам’ятника, судових витрат у розмірі 29567 грн. за рахунок коштів, внесених ОСОБА_8 на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації в Донецькій області (р/р 37317004001000 в УДК м.Донецька, МФО 834016, ОКПО 26288796).

Стягнути з ОСОБА_3 і з ОСОБА_4 по 250 грн. на користь ЧП «Бюро судових експертиз» за проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи.

На рішення може бути подана апеляція в апеляційний суд Донецької області через Іллічівський райсуд м. Маріуполя.

Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попередньої подачі заяви про апеляційне оскарження у строк, передбачений для подачі такої заяви.

Суддя