Ухвала суду № 54552851, 10.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2015 р. м. Київ К/800/17980/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Ліпського Д.В.,

суддів: Головчук С.В.,

Черпака Ю.К.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області на постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року у справі за позовом управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради до Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2015 року управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради звернулося до суду з позовом у якому просило скасувати постанову відділу примусового виконання рішень управління виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області від 22 січня 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору.

Постановою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 лютого 2015 року позов задоволено. Скасовано постанову старшого державного виконавця Постилякової М.Б. відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області від 22 січня 2015 року у виконавчому провадженні №41625057 про стягнення з управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради виконавчого збору у розмірі 1360,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня апеляційну скаргу Головного управління юстиції у Чернігівській області залишено без задоволення, а постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 лютого 2015 року - без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області від 21 січня 2014 року відкрито виконавче провадження по виконанню постанови Новозаводського районного суду міста Чернігова про зобов'язання позивача зробити перерахунок та виплату ОСОБА_2 перерахунок щорічного допомоги на оздоровлення за 2011 рік. Даною постаново боржнику встановлено строк для самостійного виконання судового рішення до 28 січня 2014 року. У зв'язку з тим, що боржником у наданий строк не виконано судове рішення відповідачем 22 січня 2015 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок про те, що оскаржувана постанова відповідача про стягнення виконавчого збору винесена з порушенням строків встановлених статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року.

Однак, даний висновок судами зроблено передчасно виходячи з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження"

Статтею 1 даного Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно зі статтею 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби; державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження; у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (частина 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Зміст наведених норм дає підстави вважати, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника; виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі №3-217гс14.

Проте, розглядаючи дану справу, суди попередніх інстанцій питання вчинення органом Державної виконавчої служби будь-яких дій, спрямованих на примусове виконання виконавчого листа, виданого 13 січня 2014 року Новозаводським районним судом міста Чернігова у справі №2-а/2515/153/2012 (в межах виконавчого провадження ВП№41625057), не досліджували та не встановлювали.

Допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області задовольнити частково.

Постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року скасувати.

Справу за позовом управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради до Головного управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.В. Ліпський

Судді: С.В. Головчук

Ю.К. Черпак