Ухвала суду № 54552814, 02.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" грудня 2015 р. м. Київ К/9991/24158/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Латишева Л.П.,

за участю:

представника позивача - Щербакова Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Малого приватного підприємства «Парк»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року

у справі № 2а-7645/10/1470

за позовом Малого приватного підприємства «Парк»

до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області (правонаступником якої є Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби)

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Мале приватне підприємство «Парк» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та недійсними податкового повідомлення-рішення від 18 серпня 2010 року № 0000422301/0.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року позов був задоволений. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської ОДПІ у Миколаївській області від 18 серпня 2010 року № 0000422301/0. Відшкодовано МПП «Парк» з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року було скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

В касаційній скарзі МПП «Парк», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року.

У запереченні на касаційну скаргу Южноукраїнська ОДПІ Миколаївської області ДПС, посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року - без змін.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - Южноукраїнської ОДПІ у Миколаївській області його правонаступником - Южноукраїнською ОДПІ Миколаївської області ДПС, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 040491 від 28 лютого 2012 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Южноукраїнська ОДПІ у Миколаївській області провела планову виїзну перевірку МПП «Парк» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої був складений акт від 06 серпня 2010 року № 82/23-01/31016089.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за період, який перевірявся, на загальну суму 91645,00 грн., у тому числі: за листопад 2008 року - 2641,00 грн., за грудень 2008 року - 21226,00 грн., за січень 2009 року - 12496,00 грн., за лютий 2009 року - 12512,00 грн., за березень 2009 року - 20348,00 грн., за квітень 2009 року - 22422,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, позивач неправомірно включив до податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Верона-Буд» та ПП «Меганом-І», оскільки: листом ВПМ Первомайської ОДПІ від 08 червня 2010 року № 302 було повідомлено, що відносно посадових осіб ТОВ «Верона-Буд» та ПП «Меганом-І» порушено кримінальну справу, підприємства є фіктивними, оскільки зареєстровані з порушенням встановленого порядку реєстрації, за винагороду, посадової особи вказаних підприємств дали свідчення про відсутність відношення до діяльності цих товариств; ТОВ «Верона-Буд» не мало ліцензії на виконання робіт підвищеної небезпеки; позивачем не було надано до перевірки достатніх документів, які б підтверджували факт перевезення, отримання та використання у власній господарській діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «Верона-Буд» та ПП «Меганом-І»; у ТОВ «Верона-Буд» та ПП «Меганом-І» відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької та економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, грошових коштів. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Верона-Буд» та ПП «Меганом-І», є нікчемними у розумінні положень статті 228 Цивільного кодексу України, а виписані вказаними контрагентами первинні бухгалтерські документи не дають позивачу права на формування податкового кредиту.

18 серпня 2010 року Южноукраїнська ОДПІ у Миколаївській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000422301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила МПП «Парк» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 137467,50 грн., у тому числі: 91645,00 грн. - за основним платежем, 45822,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2010 року № 0000422301/1 на аналогічну суму податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки господарські операції між позивачем та ТОВ «Верона-Буд» і ПП «Меганом-І» мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, з урахуванням того, що згідно експертного висновку ДП «Укрпівденінвестліцензія» від 20 червня 2008 року ТОВ «Верона-Буд» було спроможне виконувати роботи, пов'язані зі створенням об'єктів архітектури, а також зважаючи на те, що для робіт, які виконувало ТОВ «Верона-Буд», не потрібна ліцензія. Також, суд виходив з того, що доказів наявності вироків суду, постановлених у кримінальних справах щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, сторонами оспорюваних правочинів матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами реального виконання господарських операцій з ТОВ «Верона-Буд» та з ПП «Меганом-І», з урахуванням викладених у акті перевірки обставин.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Також, у зв'язку з затвердженням доповнень до Правил визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000 та зміною бази обчислення окремих складових кошторисної вартості будівництва наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) були затверджені типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в «Акт приймання виконаних підрядних робіт» та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт», і запроваджено їх застосування з 01 липня 2002 року.

Пунктом 2 наказу Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) поширено типові форми: № КБ-2в - на будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності; № КБ-3 - на усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування.

Зокрема, згідно положень пунктів 1 Пояснень щодо заповнення «Акту приймання виконаних підрядних робіт» (типової форми № КБ-2в) та «Довідки про вартість виконаних підрядних робіт» (типової форми № КБ-3), затверджених наказом Державного комітету з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) акт приймання виконаних підрядних робіт складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт та проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві на основі журналу обліку виконаних робіт (форма № КБ-6) у двох примірниках і подається субпідрядником генпідряднику, генпідрядником - замовнику (забудовнику); довідка за формою № КБ-3 складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи з будівництва.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що господарські операції з придбання позивачем у ТОВ «Верона-Буд» товарів (робіт, послуг), а у ПП «Меганом-І» товарів мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: рахунками-фактурами, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками довідками про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3), актами приймання виконаних підрядних робіт (форма № КБ-2в), копію журналу виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (т.1 арк. справи 199-248, т.2 арк. справи 1-7, 42-45, 51-70, 104-106, 113-120), з урахуванням того, що виконані вказаними суб'єктами господарювання роботи (із використанням власних засобів) в подальшому знайшли своє відображення в актах виконаних робіт виконаних підрядних робіт (форма КБ-3), довідках про вартість виконаних підрядних робіт (форма КБ-3), відомостях ресурсів, складених між позивачем (підрядником) та ГУ СМСЧ-2 МОЗ України, КП «Житлово-експлуатаційне об'єднання», Управлінням безперервної освіти та науки, (т.2 арк. справи 8а-41, 71-103) (замовниками).

При цьому, судом першої інстанції також було встановлено, що згідно експертного висновку ДП «Укрпівденінвестліцензія» від 20 червня 2008 року ТОВ «Верона-Буд» було спроможне виконувати роботи, пов'язані зі створенням об'єктів архітектури, а також зважаючи на те, що для робіт, які виконувало ТОВ «Верона-Буд», не потрібна ліцензія (т.2 арк. справи 133-136).

Крім іншого, судом першої інстанції було встановлено, що на дату укладення оспорюваних правочинів, на дату виконання господарських зобов'язань за такими правочинами та на дату ухвалення судом першої інстанції рішення ТОВ «Верона-Буд» та з ПП «Меганом-І» були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, тоді як доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положеннями частин 1-3 статті 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь

Разом з цим, вироків у кримінальних справах щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, сторонами оспорюваних правочинів, матеріали справи не містять, як і не містять будь-якого іншого процесуального рішення, яке б підтверджувало факт порушення кримінальної справи стосовно посадових осіб ТОВ «Верона-Буд» та з ПП «Меганом-І».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства «Парк» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна