Ухвала суду № 54552572, 07.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2015 року м. Київ К/800/50677/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року

у справі №2а-0870/12290/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» імені А.М. Кузьміна»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» імені А.М. Кузьміна» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 26 січня 2012 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 01 листопада 2012 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 15 грудня 2011 року №0001070801 та №0001080801.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скарну без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірного декларування від`ємного значення за вересень 2011 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за вересень 2013 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01 серпня 2011 року по 31 серпня 2011 року, про що склали акт від 07 грудня 2012 року №442/08-01/00186536, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 14.1.181, пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, пункту 10.1 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, розділу V пункту 4 «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», у зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ у розмірі 396 588,00 грн. за жовтень 2011 року.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 15 грудня 2011 року №0001070801, яким зменшив позивачу розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 396 588,00 грн. та №0001080801, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 396 588,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 198 294,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ сплаченої в ціні товарів, отриманих від ТОВ «Металл-Ресурс» та ТОВ «Антант-Д» за нікчемними правочинами.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на висновках актів про неможливість проведення зустрічної звірки та за результатами аналізу податкової звітності контрагентів позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з реальності здійснення господарських операцій між позивачем і ТОВ «Металл-Ресурс», ТОВ «Антант-Д» та відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту спірного періоду, що вплинув на заявлену до відшкодування суму ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 14 липня 2010 року №11100884 ТОВ «Металл-Ресурс» у серпні 2011 року поставило позивачу товар (феронікель) на суму ПДВ - 302 484,00 грн.

Крім того, на підставі договору від 01 липня 2011 року №11110797 ТОВ «Антант-Д» поставило позивачу товар (феронікельхром) на суму ПДВ - 94 103,64 грн.

Розрахунок між суб'єктами господарських відносин здійснений у безготівковій формі на підставі рахунків-фактур, що підтверджується копіями платіжних доручень наявних у матеріалах справи.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, видаткових накладних, податкових накладних, актів приймання-передачі, протоколів хімічного аналізу злитків, специфікацій.

Транспортування придбаного позивачем товару здійснювалось ПП «Скрипка», про що свідчать копії товарно-транспортних накладних.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Судом попередньої інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість формування податкового кредиту за результатом виконання господарських операцій з ТОВ «Металл-Ресурс» та ТОВ «Антант-Д».

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судом попередньої інстанції таких обставин не встановлено.

Крім того, висновок податкового органу про те, що відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Зважаючи на встановлення судом попередньої інстанції факту документального підтвердження сформованого позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарських відносин з ТОВ «Металл-Ресурс» та ТОВ «Антант-Д», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно позбавлено платника податків права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року у справі №2а-0870/12290/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.