Ухвала суду № 54551545, 17.12.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 р.Справа № 2а-1870/3834/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Тацій Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.09.2015р. по справі № 2а-1870/3834/12

за позовом Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1

до Сумської ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області, в якій просить скасувати рішення Сумської МДПІ від 02.12.2011 №0700031700.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.08.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2012, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.03.2015р. постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.08.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2012 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 р. адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Сумської міжрайонної державної податкової інспекції про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 22748,02 грн. від 02 грудня 2011 року № 0700031700.

Сумська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Сумській області, не погодившись з постановою суду першої інстанції , подала апеляційну скаргу, вважає , що судом при прийнятті постанови були неповністю з'ясовані обставини справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального трава, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 р., прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Апеляційна скарга розглядається відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачка зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.

В 2010 році перебувала на загальній системі оподаткування та здійснювала роздрібну торгівлю продовольчих та непродовольчих товарів.

Фахівцями податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку позивачки щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 31.12.2010, за результатами якої складений акт від 18.11.2011 за № 272/700/1781209620.

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог п.12 ст.3, ст.6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в результаті реалізації позивачем тютюнових виробів, не облікованих з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва, в книзі обліку доходів і витрат на суму 11 374,01 грн.;

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0 700031700 від 02.12.2011, яким до позивача за вчинені порушення застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 22 748,02 грн.;

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що за результатами проведеної перевірки встановлено розбіжність між кількістю придбаних сигарет за первинними документами на придбання сигарет від контрагента ПП «Деметра», книгою обліку доходів і витрат, та кількістю реалізованих сигарет за даними Z-звітів, які щоденно роздруковувались на реєстраторі розрахункових операцій.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з безпідставності висновків податкового органу про те , що позивачкою облік товарних запасів у встановленому порядку не вівся, а тому і висновки про реалізацію товарів, не облікованих належним чином, є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До спірних правовідносин мають застосовуватися норми, чинні саме на момент здійснення правопорушення.

Пунктом 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265 встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/ або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Статтею 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Згідно ст.20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що фізичні особи, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог п.12 ст.3,ст.6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» були зобов'язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному законодавством. Так, положеннями вказаного Закону не визначено самого порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, а лише вказано на обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності на ведення такого обліку.

Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності ведуть Книгу обліку доходів і витрат, форма якої була визначена Інструкцією про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 № 12.

Однак, зазначена форма Книги обліку доходів і витрат, затверджена вищевказаним наказом, не передбачає ведення обліку товарних запасів.

Таким чином, доводи контролюючого органу щодо неналежного ведення позивачем книги обліку доходів і витрат не можуть свідчити про реалізацію ним необлікованих товарів.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірної думки , що висновки ДПІ про порушення відповідачем положення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не знайшов свого підтвердження , тому нарахування позивачу штрафних санкцій за вказане порушення безпідставним.

Повертаючи справу на новий розгляд , суд касаційної інстанції в ухвалі від 17.03.2015р.вказав на не дослідження та не встановлення фактичних обставин щодо дотримання відповідачем строків, передбачених ст.250 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог ч.5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Однак , суд першої інстанції не врахував наведене в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.03.2015р.

Як свідчать матеріалів справи, відповідачем проведено перевірку позивача за період з 01.10.2008р. по 31.12.2010р., при цьому, оскаржуване рішення №0700031700, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції, прийняте контролюючим органом 02.12.2011р.

Відповідно до ст.238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто, заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно ст.239 Господарського кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф.

Статтею 250 Господарського кодексу України, із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 р. N 2756-VI , встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій, а саме, - адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Враховуючи вищенаведене, фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення порядку реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні ст.238, ст.239 Господарського кодексу України, а відтак, повинні застосовуватися у межах строків, визначених ст.250 цього Кодексу, тому доводи апеляційної скарги з посиланням на застосування штрафних санкцій в строки передбачені ст.. 102 Податкового Кодексу України є помилковими.

Тобто , в даному випадку податковий орган при застосуванні до позивача штрафу за порушення порядку реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку повинен був врахувати вимоги ст.250 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене , колегія суддів дійшла висновку, що застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно ст. ст.20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є безпідставним, рішення суб'єкта владних повноважень є незаконним і необґрунтованим, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, оскільки дублюють заперечення на позов, які подавались суду першої інстанції, були враховані ним при вирішення справи по суті, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Порядок та розмір сплати судового збору визначений Законом України "Про судовий збір" від 14.07.2011 року № 3674-VI.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" встановлено розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2015 року 1218 грн. 00 коп.

З 01 вересня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 № 484-VIII, яким внесено зміни до Закону України "Про судовий збір".

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру розмірі судового збору становить 2 відсоток розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірі мінімальних заробітних плат.

Колегія суддів зазначає, що заявлені позивачем вимоги носять майновий характер.

Таким чином, в даному випадку розмір ставки судового збору за подання Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області апеляційної скарги по справі за позовом майнового характеру становить 2009 грн. 70 грн.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції на час подання апеляційної скарги), апелянт не віднесений до осіб, звільнених від сплати судового збору, а тому судовий збір повинен бути сплачений на загальних умовах.

З матеріалів справи вбачається, що апелянт, звертаючись із апеляційною скаргою, не надав доказів сплати судового збору, але заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до сплати судових витрат чи звільнити від їх сплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2015 року клопотання апелянта було частково задоволено та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення апеляційним судом рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 1 стаття 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області суми судового збору в розмірі 2009 грн. 70 грн.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Сумської ОДПІ Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.09.2015р. по справі № 2а-1870/3834/12 залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Сумської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області на рахунок УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова (банківські реквізити - отримувач УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк ГУДКУ у Харківській області, рахунок 31210206781011, код класифікації доходів бюджету 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173) судовий збір у розмірі 2009 грн. (дві тисячі дев'ять) гривень 70 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.Судді(підпис) (підпис) Тацій Л.В. Григоров А.М. Повний текст ухвали виготовлений 22.12.2015 р.