Ухвала суду № 54551490, 23.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16750/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 грудня 2015 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Бистрик Г.М., Межевича М.В.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Генерального прокурора України Шокіна Віктора Миколайовича про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити дії та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Генерального прокурора України Шокіна Віктора Миколайовича (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невжиття заходів прокурорського реагування за результатом розгляду заяв позивача від 20 березня 2014 року, 10 липня 2014 року та 12 лютого 2015 року щодо протиправної бездіяльності працівників СВ Солом'янського РУ ГУ МВС України в місті Києві;

- зобов'язання відповідача притягнути до відповідальності винних осіб СВ Солом'янського РУ ГУ МВС України в місті Києві та працівників прокуратури, які вчинили злочинну бездіяльність щодо тривалого фактичного затягування розслідування кримінального провадження за фактом скоєння злочинну, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, з квартири позивача;

- зобов'язання відповідача взяти під особистий контроль розслідування кримінального провадження № 12013110090013305 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України (далі - кримінальне провадження), та притягнути винних осіб до кримінальної відповідальності;

- стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року відмовлено у відкритті провадження по адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.109 КАС України.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, оскільки зазначені в ухвалі висновки не відповідають нормам процесуального права, та винести нову з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем оскаржується бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів прокурорського реагування щодо розслідування кримінального провадження. А заявлені позовні вимоги позивача ґрунтуються на обставинах, пов'язаних із кримінальним провадженням.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження по справі прийшов до висновку, що позивач оскаржує бездіяльність прокуратури при розгляді заяв про розслідування кримінальної справи, а тому вказана заява повинна розглядатись в порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне:

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У відповідності до п.2 ч.3 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень;

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, публічно-правовим спором є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Разом з тим, органи дізнання, слідства та прокуратури під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.

В Рішенні Конституційного суду України № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 року зазначається, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.

Крім того, в Рішенні Конституційного суду України № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 року зазначається, що положення ст.55 Конституції України щодо можливості громадянина звернутись за захистом своїх прав і свобод однаково стосується можливості судового оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, оскільки ними можуть порушуватись його права і свободи. Недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб зазначених органів, що дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності.

Також, спільним листом Вищого адміністративного суду України від 12.02.2011 року та Вищого спеціалізованого суду України від 11.03.2011 року надано чітке роз'яснення щодо віднесення такої категорії справ до кримінального судочинства.

Крім того, в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №1640/0/4-12 від 09.11.2012 року «Про деякі питання порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування» визначено, що порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування. визначено Главою 26 КПК (N 4651-VI).

Так, частиною 1 ст. 303 КПК (N 4651-VI) передбачено, які рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора підлягають оскарженню під час досудового провадження та ким (заявником, потерпілим, підозрюваним, володільцем майна тощо) такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені.

Встановлений ч. 1 ст. 303 КПК (N 4651-VI) перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування є вичерпним. Тому скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді за правилами статей 314 - 316 КПК (N 4651-VI).

У статті 303 КПК (N 4651-VI) визначено порядок оскарження бездіяльності, яка може полягати в наступному:

1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. При цьому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 214 КПК (N 4651-VI) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

2) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 КПК (N 4651-VI). Враховуючи те, що згідно зі ст. 169 КПК тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено, на підставі постанови прокурора, бездіяльність може полягати у невинесенні такої постанови за відсутності підстав для вилучення майна;

3) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений КПК (N 4651-VI) строк. Слід зазначити про наявність зв'язку між обов'язком слідчого чи прокурора вчинити визначені КПК дії та строком, у межах якого зазначені особи зобов'язані їх вчинити;

4) бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 303 КПК (N 4651-VI) допускається оскарження дій слідчого або прокурора лише при застосуванні заходів безпеки. Тобто тільки ті їх дії, які полягають у застосуванні заходів безпеки, можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

В усіх інших випадках звернення зі скаргою можливе за наявності відповідних рішень слідчого або прокурора, визначених у пунктах 2 - 8 ч. 1 ст. 303 КПК (N 4651-VI), викладених у відповідних процесуальних документах.

Як вбачається з заяв, які були долучені до позовної заяви та надані суду апеляційної інстанції, що всі заяви подані позивачем до Генеральної прокуратури України стосуються прокурорського реагування щодо розслідування кримінального провадження.

Зокрема, з наданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_2 20.11.2013 року звернувся до Солом'янського районного управління головного управління МВС України в місті Києві з заявою про вчинення злочину та просив розпочати кримінальне провадження (а.с.56).

20.03.2014 року позивач звернувся з заявою до Генерального прокурора України, в якій висловив незадоволення роботою слідчого Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві Герасименко Ю.М., якій доручено займатись справою за заявою ОСОБА_2 так, у вказаній заяві позивач просить відсторонити слідчого Гересименко Ю.М. від ведення розслідування про заяві ОСОБА_2 від 20.11.2013 року, так як вона, на думку позивача, зловживає службовим становищем та просить призначити іншого слідчого для ведення розслідування по справі за заявою ОСОБА_2 (а.с.62).

10.07.2015 року ОСОБА_2 повторно звернувся з заявою до Генерального прокурора України відносно бездіяльності працівників Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві щодо проведення розслідування кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 від 20.11.2013 року. У вказаній заяві позивач повторно висловив незадоволення роботою слідчого Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві Герасименко Ю.М. щодо розслідування справи за заявою позивача від 20.11.2013 року. (а.с.61).

12.02.2015 року позивач знову звернувся з заявою до Генерального прокурора України, в якій скаржиться на бездіяльність слідчого Герасименко Ю.М., яка займалась розслідуванням справи за заявою позивача від 20.11.2012 року та слідчого Прут І.О., який займався веденням справи за заявою позивача від 20.11.2013 року на час третього звернення ОСОБА_2 до відповідача по справі (а.с.63).

Тобто, всі вказані заяви стосуються розслідування кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 від 20.11.2013 року

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дані правовідносини є кримінально-правовими, а тому не підлягають розгляду адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства. Дана справа не повинна вирішуватися в порядку, передбаченому КАС України.

Доводи апелянта, що в даному випадку оскаржується невиконання відповідачем своїх посадових обов'язків колегія суддів не приймає до уваги, так як позивачем оскаржується бездіяльність Генерального прокурора щодо невжиття заходів прокурорського реагування щодо розслідування кримінального провадження.

Разом з тим, як вбачається з відповіді прокуратури Солом'янського району м. Києва (також долучена позивачем до матеріалів справи) ОСОБА_2 було роз'яснено, що оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора слідчому судді останній може в порядку ст.ст.303-309 КПК України (а.с.59).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.109 КАС України, оскільки заяву позивача не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, враховуючи, що нормами КАС України врегульований порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких у відповідності до чинного законодавства не віднесено до підсудності інших судів.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а тому, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне повернути позивачу суму надміру сплаченого судового збору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач в загальній суми сплатив 2119,32 грн. судового збору, зокрема, 73.08 грн. (а.с.16), 73.08 грн. (а.с.26), 73.08 грн. (а.с.43 квитанція №496), 73,08 грн. (а.с.43 квитанція №497) та 1827,00 грн. (а.с.43 квитанція №495), а мав бути сплачений апелянтом в сумі 1218,00 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_2 з Державного бюджету України суму надміру сплаченого судового збору у розмірі 901,32 грн. (2119,32-1218,00).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8-11, 196, 199, 204, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року - залишити без змін.

Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 (адреса: 03156, АДРЕСА_1) суму надміру сплаченого судового збору у розмірі 901 (дев'ятсот одна) грн. 32 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Г.М. Бистрик

М.В. Межевич

Повний текст ухвали виготовлено 23 грудня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Бистрик Г.М.

Межевич М.В.