Ухвала суду № 54551463, 17.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/5045/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мишенко В.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

17 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Сорочка Є.О.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Болід» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Болід» до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, Державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Лисенка Максима Анатолійовича про визнання незаконними дій, скасування акту опису та арешту майна, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Приватне підприємство «Болід» звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, Державного виконавця цього відділу примусового виконання рішень Лисенка М.А. про визнання незаконними дій першого відповідача і скасування акту опису та арешту майна від 21 вересня 2015 року, складеного другим відповідачем.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року позов задоволено частково. Вийшовши за межі позовних вимог, суд зобов'язав державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Лисенка М.А. внести виправлення у постанову від 12 жовтня 2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині дати видачі виконавчого документу (виконавчого напису приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Велікова Н.А. від 01.03.2012, зареєстрованого за № 445) та в частині визначення загальної площі арештованого майна ПП «Болід» (нежитлове приміщення 1-го поверху та частини приміщення підвалу за адресою по АДРЕСА_1) з 75 кв.м. на 74.7 кв. м. У решті позову відмовлено.

Не погодившись із постановою суду, позивач - Приватне підприємство «Болід» звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Оскільки постанова суду першої інстанції в частині рішення про зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Лисенко М.А. внести виправлення у постанову від 12 жовтня 2015 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження відповідачем не оскаржується, колегія суддів не переглядає в цій частині судове рішення в межах розгляду апеляційної скарги позивача.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини третьої цієї статті, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 01 березня 2012 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.А. вчинено виконавчий напис №445, яким запропоновано звернути на користь Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» стягнення на нерухоме майно: нежиле приміщення (частина 1-го пов. прим. з №1 по №10 та частина прим. підвалу з №1 по №15), загальною площею 429,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ПП «Болід». Зі змісту цього виконавчого напису слідує, що вказане нерухоме майно було передане в іпотеку зазначеному Банку, на підставі договору №4-ЮО/ІР від 21 березня 2006 року за №1751, в забезпечення кредитних зобов'язань ПП «Зрюкін», які випливають з кредитного договору №4-ЮО від 21 березня 2006 року, строк платежу за яким настав 29 листопада 2011 року, і загальна сума заборгованості, з урахуванням штрафних санкцій, пені та витрат за вчинення виконавчого напису, становить 6 294 712,33 грн.

17 квітня 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області Цьопою Б.А. відкрито виконавче провадження №43106149 з виконання зазначеного виконавчого напису нотаріуса. При цьому, у змісті постанови допущено помилку в даті його видачі: замість 01 березня 2012 року вказано 01 березня 2014 року.

Матеріали справи містять копію супровідного листа про направлення копії вказаної постанови державного виконавця сторонам виконавчого провадження від 17 квітня 2014 року №2631/2.1-28 та реєстру відправлень про відправку копії даного документа 23 квітня 2014 року, а також списку рекомендованих поштових відправлень з чеком ЧА УАППЗ «Укрпошта», якими підтверджується факт відправлення її боржнику.

Із заперечень відповідачів проти позову слідує, що при вчиненні виконавчих дій у виконавчому провадженні №43106149 державним виконавцем встановлено, що у власності позивача перебуває лише частина нежитлових приміщень 1-го поверху та підвалу за адресою: м. Черкаси, вул. О. Дашеквича, 29, на які звертається стягнення, згідно виконавчого напису.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 21 вересня 2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області Лисенком М.А. здійснено вихід за адресою розташування вищевказаного нерухомого майна та встановлено, що нежитлові приміщення першого поверху та частина приміщень підвалу, загальною площею 75 кв. м, перебувають у користуванні фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 згідно укладеного з ПП «Болід» договору оренди нежитлового приміщення №2 від 01 липня 2013 року. Усе наявне в цих нежитлових приміщеннях нерухоме майно належить ФОП ОСОБА_6, що підтверджується відповідними документами. З'ясовані обставини зафіксовані державним виконавцем в акті від 21 вересня 2015 року.

За наслідками з'ясування вищеописаних обставин, названим державним виконавцем, в присутності двох свідків (понятих) та директора ПП «Болід» Зрюкіна С.К., який від підпису відмовився, складено акт опису та арешту майна від 21 вересня 2015 року. Зі змісту цього акту слідує, що державним виконавцем було описано і накладено арешт на таке майно: нежитлове приміщення 1-го поверху та частина приміщення підвалу, загальною площею 75 кв. м, яке складається з двох кімнат, що знаходяться на першому поверсі, в кожній з яких є вікно металопластикової конструкції, а в підвальному приміщенні знаходяться туалет та кімната, передбачена під кухню, вхідні двері в нежитлове приміщення металопластикової конструкції, на вікнах встановлені ролети. Згідно цього акту, описане майно передане на зберігання Зеленському Ю.В. - представнику ПП «Роял Гарант».

12 жовтня 2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Лисенком М.А. у вказаному виконавчому провадженні прийнято постанову про арешт вищеописаного майна ПП «Болід» та оголошення заборони на його відчуження.

Не погоджуючись із законністю дій відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області та вважаючи, що акт опису та арешту майна державного виконавця цього відділу Лисенка М.А. від 21 вересня 2015 року підлягає скасуванню, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

На обґрунтування позову позивач посилається, зокрема, на те, що державний виконавець не мав права розпочинати примусове виконання рішення, оскільки він, як боржник, не знав про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, позивач зазначає, що державним виконавцем протиправно описано та накладено арешт на нерухоме майно, яке є відмінним від того, на яке звернуто стягнення згідно виконавчого документа, а також, що державним виконавцем порушено приписи статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» при передачі на зберігання майна, на яке накладено арешт. Попри наведене, позивач посилається на те, що зміст акту опису та арешту майна не відповідає приписам пп. 4.2.1 п. 4.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 цього Закону, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Відповідно до частини першої статті 6 цього Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно правил частин першої, другої статті 11 цього Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до положень статті 17 цього Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону, підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи як виконавчі написи нотаріусів.

Таким чином, державний виконавець, як представник влади, та територіальний відділ державної виконавчої служби управління юстиції, як орган виконавчої влади, зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

При цьому, державний виконавець, при вчиненні виконавчих дій з виконання відповідних рішень, не повинен допускати порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, в тому чисті, сторін у виконавчому провадженні, а також несвоєчасного та неповного їх виконання.

Відповідно до положень частин першої, другої, п'ятої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Відповідно до приписів частини першої статті 31 цього Закону, копії постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Наявними в матеріалах справи копіями супровідного листа про направлення копії постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №43106149 від 17 квітня 2014 року №2631/2.1-28, реєстру відправлень від 23 квітня 2014 року, а також списку рекомендованих поштових відправлень №629 з чеком ЧА УАППЗ «Укрпошта» підтверджується факт відправлення цієї постанови боржнику.

Відтак, посилання позивача на те, що його не було повідомлено про відкриття вказаного виконавчого провадження не знайшло підтвердження в ході судового розгляду справи.

Згідно положень статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Враховуючи, що у встановлений постановою державного виконавця від 17 квітня 2014 року строк позивачем самостійно не виконано відповідне рішення, державний виконавець правомірно розпочав його примусове виконання.

Пунктом 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 52 цього Закону, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно частини першої статті 54 цього Закону, звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 57 цього Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно з правилами частин п'ятої, дев'ятої цієї статті, про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього державний виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.

Таким чином, накладення арешту на майно боржника є правом державного виконавця, яким він користується з метою своєчасного та повного виконання рішення, яке перебуває на примусовому виконанні.

Колегією суддів встановлено, що об'єктом стягнення за виконавчим документом у виконавчому провадженні №43106149 є нежиле приміщення (частина 1-го пов. прим. з №1 по №10 та частина прим. підвалу з №1 по №15), загальною площею 429,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ПП «Болід».

При вчиненні виконавчих дій з виконання вказаного виконавчого документа державним виконавцем з'ясовано, що у власності позивача перебуває лише частина нежитлових приміщень першого поверху та підвалу за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 75 кв. м. При цьому, державний виконавець виходив із отриманого під час виконавчих дій договору оренди вказаних приміщень зазначеною загальною площею, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_6

Відтак, саме вказане нерухоме майно було описане і на нього накладено арешт державним виконавцем, згідно акту від 21 вересня 2015 року.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на те, що нерухоме майно, яке було описане, та на яке накладено арешт спірним актом державного виконавця, є відмінним від того, на яке звернуто стягнення, згідно виконавчого напису від 01 березня 2012 року №445, адже, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 вересня 2015 року №111658945, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек міститься запис про те, що відповідно до договору іпотеки від 21 березня 2006 року, посвідченого цього ж дня й зареєстрованого за №1751, а також додаткової угоди до нього, нотаріально посвідченої 30 листопада 2007 року, зареєстрованої за №8034, об'єктом обтяження виступали належні позивачу нежитлові приміщення, розміщені на першому поверсі та в підвалі нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, яким присвоєно реєстраційний номер в реєстрі прав власності (РПВН) №11568938. Водночас, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 22 жовтня 2015 року №46091269 вбачається, що за тим же реєстраційним номером майна - 11568938 та тою ж адресою - АДРЕСА_1 за позивачем зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, загальною площею 74,7 кв. м.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що право власності на зазначені нежитлові приміщення, загальною площею 74,7 кв. м, виникло у 2008 році, тобто після укладення вищезгаданого договору іпотеки (2006 рік), а тому не є майном, на яке звернуто стягнення за виконавчим написом від 01 березня 2012 року №445, оскільки, як свідчать матеріали справи, реєстрація права власності на це нерухоме майно у 2008 році пов'язана з переплануванням позивачем відповідних приміщень, що по суті не змінює самого об'єкта іпотеки, який співпадає як за місцем розташування (адресою), так і за місцем розміщенням (підвальне приміщення).

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про порушення державним виконавцем при передачі на зберігання майна, на яке накладено арешт приписів пп. 4.2.1 п. 4.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, якими передбачено, що після виявлення майна боржника державний виконавець проводить опис та арешт цього майна, про що складає акт, а також визначено вимоги до змісту цього акту, оскільки складений державним виконавцем акт за формою та змістом переважно відповідає вказаній нормі, опис майна дозволяє його ідентифікувати, а окремі недоліки не є підставою для його скасування.

Разом з тим, колегія суддів не вбачає також порушень державним виконавцем приписів статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» при передачі на зберігання майна, на яке накладено арешт, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої вказаної статті, майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.

Право державного виконавця при проведенні опису майна боржника і накладенні на нього арешту передати це майно на зберігання іншим особам також передбачене частиною п'ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Відтак, державний виконавець мав право передавати описане й арештоване майно іншій особі і не був зобов'язаний віддати його на збереження саме боржнику чи особі, у користуванні якої воно знаходиться.

Таким чином, колегією суддів не встановлено порушень державним виконавцем вимог чинного законодавства при вчиненні оспорюваних дій та складанні акту опису й арешту майна ПП «Болід» від 21 вересня 2015 року.

При здійсненні відповідних виконавчих дій державний виконавець діяв обґрунтовано, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Болід» залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Сорочко Є.О.

Повний текст ухвали виготовлено 22.12.2015 року

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.