Ухвала суду № 54551206, 23.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 738/1504/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Сова Т.Г. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 грудня 2015 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Бистрик Г.М., Межевича М.В.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на постанову Менського районного суду Чернігівської області від 16 жовтня 2015 року у справі за позовом Управління соціального захисту населення Менської районної державної адміністрації Чернігівської області до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, управління соціального захисту населення Менської районної державної адміністрації Чернігівської області, звернулося до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, в якому просить суд скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Чернігівській області Постилякової М.Б. про стягнення виконавчого збору ВП № 35440797 від 07 вересня 2015 року.

Постановою Менського районного суду Чернігівської області від 16 жовтня 2015 року позов задоволено повністю. Скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Чернігівській області про стягнення виконавчого збору ВП № 35440797 від 07 вересня 2015 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на примусовому виконанні у відповідача знаходиться виконавчий лист № 2-а-1029/11 виданий Менським районним судом Чернігівської області 19 липня 2012 року про зобов'язання Управління провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік ОСОБА_3

Постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-а-1029/11 була винесена 28 листопада 2012 року, якою було встановлено строк для самостійного виконання рішення суду до 05 грудня 2012 року.

07 вересня 2015 року державним виконавцем була винесена постанова ВП № 35440797 про стягнення виконавчого збору в розмірі 2040 грн., у зв'язку з невиконанням рішення суду у встановлений державним виконавцем строк.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувсь до суду з даними позовом про її скасування.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги прийшов до висновку, що стягнення виконавчого збору за невиконання рішення суду в строк установлений державним виконавцем є незаконним і постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 35440797 від 07 вересня 2015 року підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюється Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (далі Закон № 606-XIV).

Так, відповідно до частини першої ст.6 далі Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з частиною першою ст.11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до положень частини другої ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Відповідно до ст. 28 Закону № 606-XIV у разі не виконання боржником рішення не майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір.

При цьому, частиною другою ст. 28 Закону № 606-XIV встановлено, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, за виконавчими документами, які підлягають негайному виконанню, а також у разі перерахування коштів стягувачу у випадку, передбаченому частиною другою статті 27 цього Закону, та у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на примусовому виконанні у відповідача знаходиться виконавчий лист № 2-а-1029/11 виданий Менським районним судом 19 липня 2012 року про зобов'язання Управління провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік ОСОБА_3

Так, відповідності положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС виплачується щорічна допомога на оздоровлення.

Колегія суддів зазначає, що з самого визначення щорічна допомога випливає, що ці виплати здійснюються на постійній основи періодично протягом невизначеного періоду часу.

Щорічна допомога є додатковою виплатою особі, яка постраждала від наслідків аварії на ЧАЕС має не визначений у часі граничний термін виплати, а здійснюється періодично (один раз в рік) на постійній основі.

Таким чином, колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, що щорічна допомога на оздоровлення є періодичним платежем, а тому, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що виконавчий збір не стягується за виконавчим листом про зобов'язання провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення на підставі ч.2 ст.28 Закону № 606-XIV.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на ту обставину, що постанова про стягнення виконавчого збору з позивача, у зв'язку з невиконанням рішення суду у встановлений державним виконавцем строк в розмірі 2040 грн. була винесена в порушення вимог і строків передбачених ст. 28 Закону № 606-XIV з наступних підстав.

Так, проаналізувавши положення Закону № 606-XIV, колегією суддів встановлено, що нормами зазначеного Закону не визначено строки винесення постанови про стягнення виконавчого збору, а лише встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься у разі не виконання боржником рішення у строк, встановлений для самостійного його виконання.

При цьому, згідно п. 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документу державному виконавцю на наступний день після завершення строку наданого боржнику для самостійного виконання рішення.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що Інструкція носить лише роз'яснювальний характер і не містить загальнообов'язкових положень, а тому порушення норм Інструкції щодо строків винесення постанови про стягнення виконавчого збору не є підставою для скасування постанови державного виконавця, оскільки Законом № 606-XIV не встановлено строків для її винесення.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції при скасуванні постанови про стягнення виконавчого збору на ту обставину, що невиконання рішення суду відбулося через поважні причини, зокрема, відсутність фінансування, з наступних підстав.

Так, частиною першою ст. 28 Закону № 606-XIV визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Тобто, положення Закону № 606-XIV підставою для стягнення виконавчого збору є невиконання боржником рішення суду в строк, передбачений для самостійного його виконання.

Разом з тим, колегія суддів при перегляді постанови суду першої інстанції в даному випадку керується положеннями частини другої ст.200 КАС України, відповідно до якої не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Так, підставою для скасування постанови ВП № 35440797 від 07 вересня 2015 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 2040 грн. стала та обставина, що щорічна допомога на оздоровлення є періодичним платежем, а тому, в порядку частини другої ст. 28 Закону № 606-XIV, виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Вказана обставина є достатньою та обґрунтованою для скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, а тому, в даному випадку не підлягає скасуванню рішення суду, яке є правильним по суті.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови державний виконавець діяв не в межах та не у спосіб, визначений законодавством, а тому оскаржувана постанова ВП № 35440797 від 07 вересня 2015 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 2040 грн. є неправомірною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої Відповідачем не виконано.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону. Натомість оскаржувана Постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Менського районного суду Чернігівської області від 16 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Г.М. Бистрик

М.В. Межевич

Повний текст ухвали виготовлено 23 грудня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Бистрик Г.М.

Межевич М.В.