Ухвала суду № 54551175, 23.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3631/15-а Головуючий у 1-й інстанції:Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

23 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Грибан І.О.,

Губської О.А.,

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державного підприємства «Прилуцьке лісове господарство» на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Прилуцьке лісове господарство» до Чернігівської обласної державної адміністрації, Ічнянського районного дочірнього агролісогосподарського підприємства «Ічнярайагролісництво», відділу Держземагенства в Ічнянському районі про скасування розпорядження в частині та визнання недійсним акту,

В С Т А Н О В И В:

Державно підприємство «Прилуцьке лісове господарство» звернулось в Чернігівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації, Ічнянського районного дочірнього агролісогосподарського підприємства «Ічнярайагролісництво», відділу Держземагенства в Ічнянському районі, в якому просить:

- скасувати розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 194 від 02.07.2010 в частині затвердження технічної документації із землеустрою та надання дозволу на видачу державного акту на земельну ділянку, площею 2,7774 га, розташовану на території Вільшанської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області;

- визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 376401 від 22.04.2011.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі у зв'язку з неналежністю розгляду даного адміністративного позову в порядку адміністративного судочинства та роз'яснено позивачу, що він має право звернутися із даним адміністративним позовом в порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити адміністративну справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням та невірним застосуванням судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що у позові ДП «Прилуцьке лісове господарство» оскаржуються дії та акти виключно Чернігівської ОДА та відділу Держземагенства в Ічнянському районі, які у даному випадку виступають як суб'єкти владних повноважень, у зв'язку з чим, на думку апелянта, даний спір відноситься до категорії публічно-правового і тому розгляду підлягає в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41 КАС України, у випадку неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі під час судового розгляду повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДП «Прилуцьке лісове господарство» підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 199 та ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір не відноситься до публічно-правового і порядок його вирішення передбачено нормами Господарського процесуального кодексу України.

Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду вважає правильним та вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту першого частини другої ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Крім цього, згідно із частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що при розгляді адміністративної справи обов'язковою повинна бути наявність публічно-правового спору між конкретним позивачем та конкретним відповідачем, з метою судового захисту прав, свобод чи інтересів такого позивача від порушень з боку такого відповідача як суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Тобто, спір із суб'єктом владних повноважень буде належати до публічно-правового спору за умови коли такий суб'єкт (відповідач у справі) при прийнятті (вчиненні) оспорюваного рішення (дій, бездіяльності) діяв при виконанні владних управлінських функцій.

При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Із матеріалів адміністративної справи та зі змісту адміністративного позову вбачається, що позивач, вважаючи порушеним своє право на земельну ділянку, звернувся до суду з позовом про оскарження розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 194 від 02.07.2010 в частині затвердження технічної документації із землеустрою та надання дозволу на видачу державного акту на земельну ділянку, площею 2,7774 га, розташовану на території Вільшанської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області, а також просить визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 376401 від 22.04.2011.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Статтею 116 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 125 Земельного Кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (стаття 126 Земельного Кодексу України).

Статтею 152 Земельного Кодексу України визначено способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що оспорюване позивачем розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 194 від 02.07.2010 (в частині) отримало подальшу реалізацію, оскільки на його підставі Ічнянському районному дочірньому агролісогосподарському підприємству «Ічнярайагролісництво» оформлено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,7774 га, що підтверджується копією державного акту від 22.04.2011 (а.с.29).

Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про надання земельної ділянки у власність чи користування (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), на підставі якого третьою особою отримано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд розглянувши справу не віднесену до його юрисдикції, не буде вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 11.11.2014 (справа № 21-493а14), у якій колегія суддів колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

У постанові від 01.10.2013 року у справі № 21-228а13 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку виник спір про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені у статтях 152 ЗК та 16 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи, що оскаржуване розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації № 194 від 02.07.2010 (в частині) про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право Ічнянського районного дочірнього агролісогосподарського підприємства «Ічнярайагролісництво» постійного користування земельними ділянками вичерпало свою дію як нормативно-правовий акт індивідуальної та наявність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою (державний акт), можна зробити висновок про те, що в даному випадку правовідносини стосуються спору про право користування. Тобто, виник спір про право цивільне між суб'єктами господарської діяльності, а відтак, враховуючи суб'єктний склад правовідносин, захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені статею 12 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст.41,160,199,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Прилуцьке лісове господарство» - залишити без задоволення.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 23.12.2015.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: І.О. Грибан

О.А. Губська

.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.