Рішення № 54543936, 16.12.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/1716/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2746/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Вінтоняк М.Б.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Горейко М.Д., Ясеновенко Л.В.,

секретаря Драганчук У.М.,

з участю представника апелянта,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та кредит» на заочне рішення Надвірнянського районного суду від 27 жовтня 2015 року

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Надвірнянського районного суду від 27 жовтня 2015 року задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 та кредит» - 10565,63 грн., а також 243,60 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що позичальником належно не виконано вимоги кредитного договору. Зокрема порушено графік повернення відсотків за користування ним, в результаті чого на час подання позовної заяви за ним рахується заборгованість за відсотками за період з 20.06.2012 року до 22.10.2014 року та нарахована і несплачена пеня в межах останнього календарного року до періоду погашення заборгованості по тілу кредиту, загальна заборгованість якого за кредитним договором №1921/07-К17 становить 119 790, 65 грн.

Однак зі змісту позовної заяви та долученої до матеріалів справи розрахунку заборгованість чітко видно, що предметом спору є інша сума ніж ухвалена Надвірнянським районним судом від 25.09.2012 р. та погашена позичальником 23.10.2014 року. Зокрема, це сума заборгованості з відсотками, яка утворилася внаслідок неналежного виконання позичальником своїх кредитних зобовязань за період з 20.06.2012 року по 22.10.2014 року.

Пеня за прострочення погашень основної заборгованості по тілу кредиту та за прострочення сплати відсотків також нарахована з 28.07.2014 по 22.10.2014 року, тобто по день погашення заборгованості кредитних ресурсів.

Як висновок суд жодним чином не дослідив обставини щодо заявленої банком суми до стягнення, не дав жодної юридичної оцінки доказам, долучення до матеріалів справи, отже суд не встановив дійсних обставин справи стосовно заявленого позову, а тому ухвалив незаконне рішення.

Також, апелянт не погоджується з позицією суду щодо застосування у даних правовідносинах правової позиції ВСУ, викладеній в ухвалі від 23.11.2013 року №6-115цс 13, оскільки позовні вимоги по платежах нарахованих і несплачених відсотків та пені заявлені у межах строку позовної давності, що доводиться рахунками заборгованості, долучених до матеріалів справи.

З розрахунку заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом згідно умов кредитного договору №1921/07-к17 від 23.11.2007 року чітко видно, що 23.07.2013 р. та 30.08.2013 року позичальник погасив заборгованість по відсотках кредиту відповідно 3000 та 1600 грн.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення в частині відмови у позові не відповідає вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» та ухвалено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не може залишатись в силі.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в позові і ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з позичальника ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» заборгованість за кредитним договором №1921/07-К17 в сумі 119 790,65 грн.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відмовляючи за безпідставністю у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції в рішенні зазначив, що позивач у 2012 році, звернувшись до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, змінив строк виконання зобовязань за цим договором і в даному випадку мало місце дострокове стягнення усієї суми кредитної заборгованості і строк кредитного договору закінчився. На час подачі даного позову між сторонами існують лише невиконані грошові зобовязальні правовідносини.

Проте, до такого висновку суд першої інстанції прийшов без належного зясування дійсних обставин справи, вийшовши за межі позовних вимог, оскільки позивачем у суді не заявлялося позову про стягнення з відповідачів коштів за неналежне виконання грошового зобовязання, яке виникло з прострочення виконання кредитного договору.

Судом встановлено, що 23.11.2007 року між ВАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» і ОСОБА_3 укладено кредитний договір №07 КН, згідно якого відповідач отримав кошти в сумі 76 00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 23.11.2014 року.

Відповідач ОСОБА_3 несвоєчасно і не в повному обсязі вносив платежі, чим порушив умови кредитного договору.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 25.09.2012 року, яке вступило в законну силу, достроково стягнуто з відповідача на користь позивача станом на 19.06.2012 року заборгованість за кредитом в сумі 100803,64 грн..

Дане судове рішення ОСОБА_3 виконано в повному обсязі 23.10.2014 року.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, п. 6.1 кредитного договору передбачено, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та або сплати процентів, а також за прострочення сплати будь-яких інших платежів,передбачених цим договором, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від зобовязання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

Пунктом 7.2 цього договору передбачено, що він набирає чинності з моменту першої видачі кредитних ресурсів (їхньої першої частини) та діє до виконання сторонами прийнятих на себе зобовязань.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ; ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Отже суд першої інстанції дійшов до не правильного висновку, що з відповідача на користь банку підлягають стягненню грошові кошти за порушення виконання зобовязання, які позивач у заявленому позові не просив стягнути.

Колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь банку слід стягнути штрафні санкції, передбачені договором за неналежне виконання його умов, зокрема: прострочена заборгованість за процентами яка згідно розрахунку її заборгованості становить 19257,08 грн, а також пеня за несвоєчасне погашення процентів і пеня за несвоєчасне погашення кредиту.

Такий висновок суду співпадає з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-1206цс15, яка є обовязковою для застосування усіма судами України.

Однак, визначаючи розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту позовних вимог та розрахунку заборгованості, що виникла у відповідача за кредитним договором після виконання судового рішення, вбачається, що сума простроченої заборгованості за процентами є значно меншою від розміру пені, яка згідно розрахунку становить 100 533,57 грн і у рази перевищує суму заборгованості.

Також враховуючи ту обставину, що відповідач сплатив основну заборгованість за кредитним договором, визначену у рішенні суду від 25.09.2012 року з урахуванням неустойки, що виникла на той час, колегія суддів вважає, що суму пені за несвоєчасне погашення процентів та за несвоєчасне погашення кредиту слід зменшити до 5 000 гривень.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення без додержання норм

Керуючись ст.ст. 307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та кредит» задовольнити частково.

Заочне рішення Надвірнянського районного суду від 27 жовтня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» заборгованість за кредитним договором №1921/07-К17 від 23.111.2007 року в сумі 24257,08 грн з яких: 19257,08 грн сума простроченої заборгованості за відсотками; - 5 000 грн пеня, а також витрати на оплату судового збору в сумі 511,56 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_4

ОСОБА_5