Ухвала суду № 54543857, 14.12.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9558/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2611/2015

Категорія 24

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Ясеновенко Л.В., Вакарук В.М.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2015 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01.04.2013 року по 01.06.2015 року в розмірі 5729,64 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» витрати по сплаті судового збору в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що не погоджується із даним рішенням оскільки воно є необєктивним, необґрунтованим.

Апелянтка вказує, що на протязі тривалого часу, як споживач, вимагала у позивача укладення договору на надання послуг теплопостачання та підігріву води, оскільки її не влаштовувала якість наданих послуг та розрахунок їх вартості. Будь-які інші її претензії були неможливі, оскільки у неї відсутеі договори на надання послуг. Вона зверталась до ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» з пропозицією укласти договір про надання послуг теплопостачання, однак належної відповіді не отримувала.

Судом було дано усне доручення позивачу укласти до другого засідання договір на надання комунальних послуг з нею як із споживачем, однак таке доручення виконано не було. Суд першої інстанції вказав що питання укладення договору між сторонами не є предметом спору і не взяв до уваги той факт, що наявність договору є ключовим питанням для його вирішення. Жодний із доводів відповідача не був врахований.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» проводить господарську діяльність в т.ч. у сфері теплопостачання, та надає послуги до будинку №16 по вул.. Івана Павла ІІ, у якому знаходиться квартира №8 у якій проживає відповідачка ОСОБА_2, що підтверджується адресною довідкою (а.с.16).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 01.04.2013 року по 01.06.2015 року нею заборговано за надані послуги теплопостачання 5729,64 грн. (а.с.4).

Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», термін «житлово-комунальні послуги» визначається як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування у жилих та нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Правовідносини, які виникли у сфері надання комунальних послуг, регулюються спеціальним законодавством, а саме як вже зазначалось Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За вимогою ч.3 ст.815 ЦК наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Спростовуючи посилання відповідачки на відсутність укладеного між сторонами договору, як на одну із підстав для відмови в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно зазначив, що в газеті «Західний кур'єр» від 13.12.2012 року було опубліковано Договір про надання послуг із централізованого опалення та підігріву води, з яким мали змогу ознайомитися усі споживачі послуг та подати кожен зокрема свої зауваження до нього. Такий же договір міститься на офіційному сайті позивача, а тому слід вважати, що між позивачем і відповідачем укладено договір приєднання і немає необхідності укладати індивідуальний договір із відповідачем.

При цьому зазначено, що в суді ОСОБА_2 не заявляє вимоги про спонукання позивача до укладення договору між сторонами і такий спір відсутній.

Споживачі зобов'язані зобовязані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично були надані користувачу. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг з конкретним споживачем сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Така правова позиція висловлена також у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року (справа №6-59цс13).

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_3

ОСОБА_4