Ухвала суду № 54543518, 22.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1864/15 Справа № 204/4886/15-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свідерська Т.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Свідерської Т.А.,

суддів: Зайцева В.В., Руських К.Г.,

при секретарі: Дьоміній А.А.,

за участю: прокурора Постаренка Д.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську кримінальне провадження № 22015040000000120, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 травня 2015 року, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 19 серпня 2015 року, яким

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, працюючого водієм-експедитором у туристичній компанії «Тревел Тайм», розлученого, який має неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого,

засуджено за ч.1 ст.263 КК України до 3 років позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати за проведення вибухово-технічної експертизи у розмірі 1536 грн., за проведення балістичної експертизи у розмірі 491 грн. 04 коп.

Вирішено питання про долю речових доказів.

ВСТАНОВИЛА:

Обвинувачений ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу та доповнення до апеляції, в яких просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного покарання через його невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

В обґрунтування доводів апеляції ОСОБА_2 зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні вироку не було взято до уваги, що апелянт до кримінальної чи до адміністративної відповідальності раніше не притягався, вину визнав та розкаявся у скоєному, офіційно працевлаштований, на його утриманні знаходиться не тільки його неповнолітня дочка, а й мати-пенсіонерка, що має мінімальний розмір пенсії, та бабуся, яка частково паралізована, має статус дитини війни. На думку апелянта, судом першої інстанції при ухвалені вироку не було враховано розяснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 лютого 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання». Просить застосувати до нього положення ст.75 КК України, звільнивши від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з вироком суду обвинуваченого ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він придбав, зберігав бойові припаси та вибухові речовини без передбаченого законом дозволу за наступних обставин.

В неустановлений час та при невстановлених обставинах, обвинувачений ОСОБА_2, знайшовши патрони у кількості 30 шт. калібру 5,45 мм та дві гранати РГД-5, які відносяться до категорії бойових припасів та вибухових речовин, маючи раптово виниклий умисел, направлений на незаконне придбання, носіння та зберігання бойових припасів та вибухових речовин, без передбаченого законом дозволу переніс їх за місцем свого мешкання в квартиру ІНФОРМАЦІЯ_6, де залишив на зберігання.

28 травня 2015 року в період часу з 07 години 45 хвилин до 11.00 години, під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_2, в його житловій кімнаті, у шафі було виявлено поліетиленовий пакет, в якому знаходилась паперова упаковка з патронами калібру 5,45 мм у кількості 30 шт., які згідно з висновком експерта № 10/07-439 від 17 липня 2015 року є військовими патронами калібру 5, 45 мм зразка 1974 року, відносяться до категорії бойових припасів і призначені для стрільби з військової нарізної вогнепальної зброї: автоматів АК-74, ручних кулеметів РПК-74 та їх модифікацій, а також два корпуси із металу, окрашених у зелений колір, на бокових поверхнях мається надпис у вигляді цифр 28-75 та літера Т, на другій 212-79 та літера Т, два предмети циліндричної форми зовні схожі на запали до гранат, з маркуванням № 15070 33РПМ 583 20-71 та другий предмет з маркуванням № УЗРПМ2583115-84, які згідно з висновком експерта № 70/01/26-475/273 від 10 липня 2015 року являються: група обєктів № 1 - двома спорядженими корпусами ручних осколкових наступальних гранат РГД-5 промислового виготовлення, які відносяться до категорії вибухових речовин, вага вибухової речовини в одному спорядженому корпусі гранати становить 100-115 гр., споряджається вибуховою речовиною «Тротил»; група обєктів № 2 двома запалами типу УЗРГМ (УЗРГМ-2) промислового виготовлення, які відносяться до категорії боєприпасів; перераховані предмети (групи обєктів №1, 2) безперешкодно зєднуються між собою і таким чином придатні для здійснення вибуху та відносяться до категорії боєприпасів, при цьому придатні для використання за призначенням, а саме для виробництва вибухів.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого, який підтримав апеляцію та доповнення до неї та просив застосувати до нього положення ст.75 КК України, звільни від відбування покарання з випробуванням; міркування захисника ОСОБА_3, який підтримав апеляцію та просив її задовольнити; думку прокурора Постаренка Д.В., який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого як необґрунтованої; перевіривши надані матеріали кримінального провадження, а також документи долучені до матеріалів провадження у суді апеляційної інстанції за клопотанням захисника ОСОБА_3, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_2 у скоєному злочині, за який його засуджено, повністю відповідають матеріалам кримінального провадження, які відповідно до ст.349 КПК України судом за згодою учасників судового провадження було визнано недоцільним досліджувати щодо тих обставин, які ніким не оспорювались, тому апеляційним судом не перевіряються.

Фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_2, юридична кваліфікація дій обвинуваченого учасниками судового провадження не оскаржуються.

Перевіркою доводів апеляції ОСОБА_2 про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегією суддів встановлено, що вони є необґрунтованими та задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При призначенні покарання необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновки щодо виду і розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_2 та призначаючи йому покарання у вигляді позбавлення волі, яке належить відбути реально, суд першої інстанції виходив, як вбачається з вироку суду, не лише з характеру і ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, але й відповідно до ст.ст. 65, 66, 67 КК України врахував обставини, що помякшують покарання, конкретні обставини справи, а також дані про особу обвинуваченого, у том у числі ті, на які він посилається в апеляції, а саме: ОСОБА_2 вину визнав повністю, є раніше не судимим, має на утриманні малолітню дитину, офіційно не працює. Визнання обвинуваченим ОСОБА_2 вини суд врахував як обставину, що помякшує покарання. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено. З урахуванням даних про особу ОСОБА_2, обставин вчинення злочину суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без реального виконання покарання, призначивши його у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією частини 1 статті 263 КК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, твердження апелянта про недотримання судом першої інстанції при ухваленні вироку розяснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 лютого 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», оскільки при призначенні ОСОБА_2 покарання суд дотримався вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання.

Колегія суддів вважає, що в даному кримінальному провадженні відсутні обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і не вбачає підстав для призначення покарання ОСОБА_2 із застосуванням положень статті 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

У суді апеляційної інстанції встановлено, що дійсно обвинувачений ОСОБА_2 мав місце роботи, мешкав разом з матірю-пенсіонеркою та бабусею, яка є інвалідом та прикута до ліжка. Але, на переконання колегії суддів, зазначені обставини, які місцевим судом не було враховано при призначенні обвинуваченому покарання, є даними що характеризують особу обвинуваченого, але не є обставинами, що помякшують покарання і не дають підстав для звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Разом з тим, обвинуваченим вчинено злочин, який законодавцем віднесено до злочинів проти громадської безпеки, а отже безпеки людини, яка визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей.

Апеляційним розглядом встановлено, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_2 покарання суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, передбачених Кримінальним кодексом України, дотримався принципу індивідуалізації покарання, врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, що помякшують та обтяжують покарання, та призначив покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, є справедливим та відповідатиме вимогам ч.2 ст.50 КК України, згідно з якими покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судового рішення, не виявлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 19 серпня 2015 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим, який знаходиться під вартою, - в той же строк з дня отримання ухвали апеляційного суду.

Судді:

____ ___ ____

ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6