Постанова № 54542992, 02.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа№ 910/24533/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Іващенко М. М.,

за участю представників сторін:

від позивача: Матушевська А. Є. (довіреність від 15.12.2014 № 160);

від відповідача: не з'явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги

приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"

на рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015

у справі № 910/24533/14 (головуючий суддя Чинчин О.В., судді Курдельчук І.Д., Марченко О.В.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія АСКО-Донбас Північний"

до приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"

про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації в розмірі 30 515,39 грн. -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/24533/14 позов задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія АСКО - Донбас Північний" 30515 грн. 39 коп. страхового відшкодування та судовий збір у розмірі 1375 грн. 27 коп.

Прийняте рішення судом першої інстанції мотивоване неналежним виконанням позивачем взятих на себе зобов'язань за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/1665615, а тому суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 30515 грн. 39 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/24533/14 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник обґрунтував тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини обох водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Також скаржник зауважує, що позивач звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування до відповідача 01.09.2014, тобто більше ніж через рік з моменту ДТП, що є порушенням вимог статті 73 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 у справі № 910/24533/14 апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 26.10.2015.

23.10.2015 через відділ діловодства суду позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якій зазначив, що як вбачається з висновку автотехнічної експертизи в діях ОСОБА_4 не встановлено причинного зв'язку з настанням ДТП, а вина ОСОБА_5. підтверджена ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15.01.2014. Також позивач вказує, що безпідставною є відмова у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння ДТП.

В судовому засіданні 26.10.2015 оголошено перерву до 02.11.2015.

Представник відповідача в судове засідання 02.12.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомлено.

Представник позивача в судовому засіданні 02.12.2015 заперечив на подану апеляційну скаргу та просить апеляційний суд залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.04.2013 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія АСКО - Донбас Північний" (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) укладено Договір страхування В № 059480, предметом якого є страхування транспортного засобу "Део", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

01.07.2013 року по вул. Шосе Будівників, 31 у м. Сєверодонецьк Луганської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Део", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, та транспортного засобу "Опель", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, що підтверджується Довідкою №9224003 про дорожньо - транспортну пригоду.

Звітом про оцінку транспортного засобу №10/07 від 17.07.2013 встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобілю "Део", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті дорожньо-транспортної пригоди станом на 17.07.2013 року складає 46249 грн. 60 коп., а тому має місце фізичне знищення транспортного засобу.

Звітом про оцінку транспортного засобу № 05/10 від 16.10.2013 встановлено, що ринкова вартість пошкодженого колісного транспортного засобу "Део", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (залишків) станом на 16.10.2013 року становить 15224 грн. 21 коп.

В ухвалі Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15.01.2014 року у кримінальному провадженні №1-кп/428/596/2013, якою закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 зазначено, що ОСОБА_3, керуючи автомобілем "Opel" реєстраційний номер НОМЕР_2, рухався по проїзній частині ш. Будівельниківв з боку вул. Вілєсова у напрямок с. Смолянинове, виконуючи обгін автомобіля "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1, діючи всупереч технічним вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України, не переконавшись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, почав зміну напрямку руху праворуч у бік траєкторії руху автомобіля "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1, чим створив небезпеку для останнього і правим заднім боком кузову свого автомобіля контактував з лівим переднім боком кузову автомобіля "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок чого останній виїхав на узбіччя та здійснив перекидання.

Висновком автотехнічної експертизи Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Луганській області №558/6 від 12.11.2013 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода 01.07.2013 року сталась в результаті порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п. 10.1, 12.6 (г), 12.9. (б) Правил дорожнього руху України та зазначено, що дії водія транспортного засобу "Опель", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, які не відповідали вимогам пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, знаходились у причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається зі страхового акту № 341/13 від 12.11.2013 року позивач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 31025 грн. 39 коп. та сплатив зазначені кошти, що підтверджується платіжним дорученням № 4611 від 14.11.2013.

Згідно статті 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Відповідно до ч.1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Пункт 38.1.1. статті 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Опель", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована у відповідача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/1665615, розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 510 гривень 00 копійок.

Проте, відповідачем страхове відшкодування на користь позивача сплачено не було.

На підставі ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, в тому числі, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Зважаючи на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в розмірі 30515,39 грн.

Відповідач в поданій апеляційній скарзі вказав, що суд першої інстанції не взяв до уваги що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини обох водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Також скаржник зауважує, що позивач звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування до відповідача 01.09.2014, тобто більше ніж рік з моменту ДТП, що є порушенням вимог статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що вина особи, яка керувала транспортним засобом "Опель", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, встановлена ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15.01.2014 року у кримінальному провадженні №1-кп/428/596/2013.

До матеріалів справи додана довідка № 9224003 про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 01.07.2013 по вул. Шосе Будівників, 31 у м. Сєверодонецьк Луганської області, в якій зазначено про порушення правил дорожнього руху ОСОБА_4

Проте, сторонами не надано суду доказів встановлення вини ОСОБА_4 в дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася 01.07.2013 по вул. Шосе Будівників, 31 у м. Сєверодонецьк Луганської області (докази направлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди до суду для притягнення ОСОБА_4 до відповідальності, постанову суду про адміністративне правопорушення).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Таким чином, наявність вини водія автомобіля "Део", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди 01.07.2013 не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Наведеними вище висновками суду спростовуються твердження відповідача про наявність вини водія транспортного засобу "Део", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 01.07.2013.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Наведена норма визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015р.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 9438 грн. 87 коп. пені, то колегія суддів вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Законами України „Про страхування та „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог ст. 547 та п. 1 ч.2 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено апеляційним судом та не спростовано позивачем, письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені) між сторонами у справі не вчинявся, а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 9438 грн. 87 коп. пені.

Водночас, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Таким чином, положення п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1.3 ст. 549 ЦК України).

Однак, ані Цивільним кодексом України, ані Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею), в зв'язку з чим висновки місцевого господарського суду в цій частині визнаються колегією суддів правильними, тому позовна вимога про стягнення нарахованої пені задоволенню не підлягає як заявлена необґрунтовано.

Також за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 584 грн. 39 коп. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці - гривні.

Згідно ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Таким чином, грошовим є зобов'язання, яке виражаємося в грошовій одиниці України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України 06.06.2012 р. у справі № 6-49цс12.

У відповідності до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" грошовим слід вважати будь-яке зобов'язаня, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей, як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Крім того, згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013 p. №10-74/0/4-13 відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності.

Отже, дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у внаслідок завдання шкоди.

Аналогічні висновки містяться у листі Верховного Суду України від 01.07.2014 р. "Аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві".

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення 584 грн. 39 коп. 3 % річних є безпідставними та необгрунтованими, оскільки дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають внаслідок відшкодування шкоди.

А тому рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

В той же час, доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/24533/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі № 910/24533/14 залишити без змін.

3. Справу № 910/24533/14 повернути до господарського суду м. Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич