Постанова № 54542947, 15.12.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2015 р. Справа № 907/576/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Желік М.Б.

ОСОБА_1

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк" м. Київ в особі Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, м. Київ, вих. №11/2-44684 від 06.11.2015 року, вх. №01-05/5281/15 від 16.11.2015 року,

на рішення господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 року

у справі № 907/576/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк" м. Київ в особі Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, м. Київ

до відповідача: ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Таурус Проперті", м. Київ

про: визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 14.11.2015 року, між ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк на ТОВ Таурус проперті, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014р. до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк на ТОВ Таурус проперті, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0029 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування обєктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування за ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк;

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_5-представник на підставі довіреності ;

від відповідача: ОСОБА_6- представник на підставі довіреність б/н від 02.01.2015 року;

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 року у справі №907/576/15 (головуючий суддя Ремецькі О.Ф., судді Мокану В.В., Пригара Л.І.) у позовних вимогах Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк" м. Київ в особі Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, м. Київ до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Таурус Проперті", м. Київ про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 14.11.2015 року, між ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк на ТОВ Таурус проперті, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014р. до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк на ТОВ Таурус проперті, посвідчений ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0029 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування обєктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування за ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк відмовлено повністю .

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 року у справі № 907/576/15, позивач Публічне акціонерне товариство „Всеукраїнський акціонерний банк", м. Київ в особі Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що положеннями п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено необхідність визначення порівняння ціни відчуження майна зі звичайною ціною на таке майно. Положення п. 39.1. ст. 39 ПК України визначають, що звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною иіною. якіио інше не встановлено иим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної иіни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті. Згідно п. 39.3. ст. 39 ПК України у разі відсутності даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни така иіна може бути визначена виходячи, з результатів незалежної оцінки майна та майнових ппав. яка проводиться субєктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». При ухваленні рішення та визначення рівня ринкових (звичайних) цін на земельну ділянку, відчуженої за оскаржуваним договором, місцевим господарським судом було взято до уваги наступні письмові докази, Звіт про експертну грошову оцінку земельних ділянок виконаний суб'єктом оціночної діяльності - ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Актив Експерт» спільно з Приватним підприємством «ТВІ»; рецензію субєкта оціночної діяльності на звіт про оцінку від 03.11.2014 року, складеної субєктом оціночної діяльності - оцінювачем рецензентом. В матеріалах справи містяться два звіти виконані субєктами оціночної діяльності, висновки яких є взаємно суперечливими в частині розміру ринкової вартості земельної ділянки, яка є предметом оскаржуваного договору купівлі-продажу. Пленум Вищого господарського суду України в постанові «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 року № 4, розяснив господарським судам, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 р. у справі № 907/576/15, задоволити позов в повному обсязі та призначити по справі судову оціночно-земельну експертизу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2015р. справу № 907/576/15 призначено судді-доповідачу ОСОБА_7 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Желіку М.Б..

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 19.11.2015 р. поновлено строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 01.12.2015 р..

Згідно розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 року, у звязку із перебуванням судді Марка Р.І. у відпустці, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 907/576/15, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Желік М.Б. та Юрченко Я.О..

Ухвалою суду від 01.12.2015 року клопотання Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк" про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції задоволено та відкладено розгляд справи на 07.12.2015 року.

Ухвалою суду від 07.12.2015 року в судовому засіданні яке проводилось в режимі відео конференції розгляд справи відкладався на 15.12.2015 року.

Представникам сторін розяснено їх права та обовязки згідно ст.22 ГПК України.

В судове засідання 15.12.2015 року яке відбувалось в режимі відео конференції у господарський суд Київської області представник апелянта зявився, апеляційну скаргу та подане ним клопотання щодо призначення по даній справі експертизи підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору. В даному судовому засіданні, колегією суддів розглянуто клопотання апелянта про призначення експертизи. У поданому клопотанні апелянт зазначив що наявні у справі докази є взаємно суперечливими, визначення звичайної ціни земельної ділянки, станом на дату її відчуження має суттєве значення для повного та всебічного зясування обставин справи, а отже є необхідність призначення по справі судової оціночно-земельної експертизи. Розглянувши дане клопотання, заслухавши пояснення представника позивача щодо нього, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні оскільки самі по собі сумніви скаржника щодо правильності визначення ціни договору не є достатньою підставою для призначення експертизи, а клопотання про її призначення на підставі існування двох звітів оцінювачів, один з яких не відповідає встановленим вимогам, носить ознаки зловживання процесуальними правами.

Представник відповідача проти апеляційної скарги та клопотання про призначення вищезазначеної експертизи заперечив з підстав, наведених у поданому відзиві на апеляційну скаргу (вих. № 01-12/3 від 01.12.2015 року, вх. № 01-04/7676/15 від 01.12.2015 року) та запереченні на заяву про призначення експертизи (вих. №01-12/4 від 01.12.2015 року та вх. №01-04/7679/15 від 01.12.15 року).

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, на підставі Постанови Правління НБУ №733 від 20.11.2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 прийнято рішення № 123 про запровадження з 21.11.2014 по 20.02.2015 року включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №128 від 24.11.2014, Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №35 від 17.02.2015 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" по 20.03.15 включно та повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" ОСОБА_2.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №63 від 20.03.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку ОСОБА_2 строком на один рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

Частиною 1 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд зобовязаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Під час проведення Уповноваженою особою Фонду перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ ВіЕйБі Банк протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, з підстав визначених ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, було виявлено укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0029га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0020, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування обєктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування від 14.11.2014р., посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № №3996.

Відповідно до п.1.1. Договору продавець (скаржник) передає у власність (продає), а покупець (відповідач) приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0029 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0020, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування обєктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Згідно п.2.1. Договору за погодженням сторін, ціна продажу земельної ділянки за Договором від 14.11.2014р. становить 5000 грн.. Одночасно з цим Договором посвідчується договір купівлі-продажу бугельного підйомнику, опори якого розташовані на вищевказаній Земельній ділянці. 14.11.2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено ОСОБА_4 приймання-передачі до Договору.

Скаржник покликається на заниження вартості майна та не визначення судом першої інстанції дійсної ринкової вартості такого майна. При цьому, скаржнику належало 17 земельних ділянок площею 0,0024га кожна, що знаходяться за межами села Пилипець, Міжгірського району, Закарпатської області, урочище „Шипіт-Обнога-Лазок та обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги „Steurer в складі провідна та натягуючі станції і бугельний підйомник „Doppelmayr довжиною 1000м.

Частиною 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з такої підстави (п.3), коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору. Згідно ч.ч. 4, 5 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобовязаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни. Уповноважена особа Фонду не повідомляла сторону за договором про нікчемність договору від 14.11.2014 р. та необхідність вчинення дій щодо застосування наслідків нікчемності договору.

Колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції підставно звернув увагу на некоректність формулювання позовної вимоги щодо визнання нікчемним спірного договору та акту приймання-передачі земельної ділянки, оскільки у відповідності до ст.ст. 16, 215 ЦК України сторона, права якої та інтереси порушено, може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину, у тому числі і нікчемного, саме недійсним.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності до ст.ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частинами другою, третьою статті 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно частини 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Поняття звичайна ціна визначена в пункті 14.1.71. ПК України, відповідно до якого це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Умовами оспорюваного договору купівлі-продажу визначено та погоджено сторонами, що ціна продажу земельної ділянки за даним договором становить 5000 гривень без ПДВ; зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця. Позивачем не обґрунтовано та не надано належних доказів того, що вартість відчужуваної земельної ділянки за договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж її ринкова вартість, а підозри щодо можливого заниження такої оцінки не доведені у встановленому порядку належними доказами. В силу засад змагальності процесу, покликання скаржника на неповноту дослідження обставин судом першої інстанції в частині визначення звичайної ціни, носить формальний характер.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої Відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 4790,51 грн.. В матеріалах справи наявний звіт та висновок субєкта оціночної діяльності, наданий оцінювачем ТОВ ОСОБА_4 експерт (сертифікат №14334/13 від 13.02.2013) спільно з ПП ТВІ, згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03 листопада 2014 року становить 4790,51 грн. Метою оцінки, здійсненої субєктом оціночної діяльності, за результатами якої складений звіт та висновок визначення ринкової вартості обєкта оцінки; функція оцінки-для укладення цивільно-правових угод.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Тобто, визначена за результатами оцінки вартість земельної ділянки є меншою, аніж вартість, за якою вказану земельну ділянку було відчужено на користь відповідача за спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.14, що спростовує доводи позивача, наведені у позовній заяві. Стаття 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що: професійна оціночна діяльність - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна (ч. 1); оціночна діяльність може здійснюватися серед іншого, й у формі практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна та у формі рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна (ч. 2); практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону (ч. 3). За змістом ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Водночас ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Відповідачем до суду також подано рецензію на вказаний звіт про оцінку від 03.11.2014 року, яка виконана оцінювачем ОСОБА_8 (кваліфікаційне свідоцтво серії ЦХ№00143 від 04.03.2006 року, свідоцтво про Державну реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ №10579 від 03.09.13; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 9 років) за результатами якого встановлено, що звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Також, на підтвердження своїх доводів щодо належної оцінки вартості спірної земельної ділянки, надано рецензію від 11.09.15 на звіт та висновок субєкта оціночної діяльності ТОВ ОСОБА_4 експерт спільно з ПП ТВІ, згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 року становила 4790,51 грн. Вказана рецензія, яка виконана оцінювачем ОСОБА_8 підтверджує те, що вищепроведений звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки. Не впливає на висновки суду покликання на рецензування копії звіту про оцінку майна, а не самого звіту, враховуючи, що на наслідки такого рецензування зазначена обставина не вплинула. Зазначене спростовує посилання скаржника.

При цьому, спірна земельна ділянка придбалась скаржником у складі іншого майна згідно акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 29 листопада 2012р., а відтак її ціна формувалась за іншими правилами. Як вбачається із даного акту, згідно ч. 1 ст. 49 Закону України „Про іпотеку іпотекодержатель виявляє бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог і рахунок ціни майна. Початкова ціна майна (згідно ст. 62 Закону України „Про виконавче провадження) дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалось на реалізацію. Зазначене не доводить перевищення на 20 % і більше оплати від вартості майна, отриманого банком, як це передбачено п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Питання призначення судової оціночно-земельної експертизи розглядалось судом першої інстанції та підставно було відхилено в світлі наявних у матеріалах справи доказів та аргументів скаржника на їх спростування. Зазначене не позбавляло скаржника можливості самостійно звернутись до відповідних ліцензованих організацій чи осіб за отриманням необхідних висновків, однак, зазначеною можливістю скаржник не скористався.

Доводи скаржника про те, що земельна ділянка в сукупності з іншим майном становила комплекс, вартість Земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, тому продаж Земельної ділянки окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої Земельної ділянки, так і комплексу в цілому не можуть бути взяті судом до уваги, з огляду на наступне:

земельна ділянка площею 0,0029га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485201:01:008:0020, цільове призначення для будівництва та обслуговування обєктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування не є складовою частиною комплексу і була придбана самим позивачем такими ж частинами, як і в подальшому продана відповідачу. Матеріали справи не містять в собі відомостей про реєстрацію спірного майна в складі комплексу.

Згідно ст. 15 ЦКУ кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 216 ЦКУ встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про визнання права власності на спірну земельну ділянку обґрунтовується ним з посиланням на приписи ст. 216 ЦКУ, в той час як зазначена норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 р. у справі № 907/576/15 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Закарпатської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд ,

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк" м. Київ в особі Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, м. Київ, вих. №11/2-44684 від 06.11.2015 року, вх. №01-05/5281/15 від 16.11.2015 року- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 р. у справі № 907/576/15 без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Закарпатської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 21.12.2015 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

СуддяЖелік М.Б.

Суддя Юрченко Я.О.