Рішення № 54539172, 29.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2015Справа №910/26134/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко-Профіт»

до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»

про стягнення 2 145 729,21 грн.

Суддя Селівон А.М.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Стирник Ю.В. - представник, довіреність №010515 від 01.05.2015 р.;

Від відповідача: Варданян А.А.- представник, довіреність №21 від 14.09.2015 р.;

Мицик М.В. - представник, довіреність №02 від 05.01.2015 р.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інко-Профіт» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про стягнення заборгованості у розмірі 731 663,40 грн., а також витрат зі сплати судового збору в сумі 10 974,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №213 від 16.03.12 р. в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 434 773,00грн., за наявності якої позивачем нараховані три проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.10.2015 р. судом порушено провадження у справі № 910/26134/15, прийнято позовну заяву до розгляду та призначено на 29.10.2015 р.

У судове засідання 29.10.2015 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 29.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання № 26/10-1 від 26.10.2015 р. про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 29.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду м. Києва представником відповідача поданий відзив №993 від 29.10.2015 р. на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що внаслідок тимчасової окупації території Автономної республіки Крим Російською Федерацією Публічне акціонерне товариство «ДАК «ПАТ «Чорноморнафтогаз» не має доступу до документів, які відображають фінансово - розрахункові та інші господарські операції товариства, а також втратило можливість використання виробничих потужностей та проведення господарської діяльності.

При цьому, посилаючись на скрутний фінансовий стан ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» та наявність форс - мажорних обставин, на підтвердження яких позивачем надано копію сертифікату Торгово - промислової палати України № 2018 про форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 5592/05-4 від 03.12.14 р., відповідач просить суд відстрочити виконання рішення у справі № 910/26134/15 до 30.04.2016 р.. Відзив разом з доданими до нього документами долучений судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 29.10.2015 р. сторонами суду не надано.

Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 29.10.2015 р. повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 29.10.2015 р. уповноважений представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 29.10.2015 р. не заперечував щодо фактів, викладених у позовній заяві, відповів на питання суду та підтримав клопотання про відстрочення виконання рішення до 30.04.2016 р.

Представник позивача щодо задоволення клопотання представника відповідача про відстрочення виконання рішення у даній справі не заперечував.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд:

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

16 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інко-Профіт» (постачальник за договором, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки №213 (надалі - Договір).

Як вбачається зі змісту п.1.1 Договору постачальник зобов'язується передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар, згідно Специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили кількість, строки та умови поставки, якість та комплектність товару, ціну та порядок розрахунків, умови приймання - передачі товару, його маркування та пакування, відповідальність сторін тощо.

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами, та діє до 31 грудня 2012 року.

Відповідно до наявної в матеріалах справи засвідченої належним чином копії Договору останній підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2.1 Договору товар постачається на умовах DDP база ПТОіК Автономна Республіка Крим, Сакський р-н, с. Каменоломня, вул. Київська №7 (у відповідності з правилами ІНКОТЕРМС у редакції 2000 року). Транспортні затрати з доставки товару до пункту призначення включені до ціни товару.

Також сторонами була погоджена та підписана Специфікація №1 (Додаток №1 до Договору поставки №213 від 16.03.2012 р.), відповідно до якої позивач поставляє відповідачу наступний товар: сульфат барію природного, стандарт АРІ 13 Sрес, в біг-бегах по 1,5 т в кількості 1 420 т, загальна вартість якого становить 4 460 220,00 грн., у т.ч. ПДВ - 743 370,00 грн. Вказана специфікація містить підписи уповноважених представників сторін, засвідчених відбитками печаток позивача та відповідача.

Крім того, 31.07.2012 р. та 31.12.2012 р. між сторонами були укладені Доповнення №1 до Договору, з яких вбачається, що Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» були понесені витрати у зв'язку з транспортуванням товару від станції «Євпаторія-Товарна» до бази ПТОіК Автономна Республіка Крим, Сакський р-н, с.Каменоломня, вул. Київська №7. Для транспортування товару відповідач скористався послугами третьої сторони та поніс витрати у липні та грудні 2012 р. у розмірі 5 517,78 грн. та 3 634,92 грн. відповідно.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що постачання товару здійснюється в строк не більше 10 (десяти) днів з моменту надання покупцем письмової заявки. Поставка товару може здійснюватися партіями відповідно до заявки та потреби покупця.

У відповідності до п. 5.4 Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання акта прийому-передачі товару.

За умовами п. 5.1 Договору приймання - передача товару здійснюється у пункті поставки, зазначеному в п.2.5 вказаного Договору, а саме: База ПТОіК, Автономна Республіка Крим, Сакський район, с. Каменоломня, вул. Київська, 7.

Постачальник повинен надати покупцеві 2-й екземпляр товарно-транспортної накладної (ТТН) у відповідності до розділу 11 «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. № 363 (п.3.5 Договору).

Судом за матеріалами справи встановлено та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було здійснено відповідачу поставку товару на суму 1 493 545,50 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, а саме: №РН-0000098 від 26.07.2012 р. на загальну суму 1 045 953,00 грн., №РН-0000272 від 17.12.2012 р. на загальну суму 292 113,00 грн., №РН-0000288 від 28.12.2012 р. на загальну суму 155 479,50 грн. та наявними копіями довіреностей представників відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей, а саме: на ім'я завідуючої складом Стефанишиної Л.В. №404/634 від 20.06.2012 р., строком дії до 30.07.12 р.; на ім'я завідуючої складом Зубань Д.Б. №819/634 від 11.12.2012 р., строком дії до 21.12.2012 р. та №863/634 від 25.12.2012 р. строком дії до 31.12.2012 р. а також відповідними податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Окрім того, додатково факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних підписаних обома сторонами актів приймання - передачі до Договору, а саме: №26/07 від 26.07.2012 р., №17/12 від 17.12.2012 р., №28/12 від 16.03.2012 р.,

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п. 3.1 Договору якість товару, що постачається, повинна відповідати вимогам діючих стандартів. Постачальник повинен підтвердити якість товару, що постачається, відповідним товаросупровідним документом (сертифікатам якості), який направляється разом з товаром. З товаром надаються санітарно-гігієнічні висновок та карта даних загрозливого фактору.

Приймання - передача проводиться за якістю у відповідності з товаротранспортними документами, за якістю у відповідності з затвердженими ГОСТами, ТУ або іншою документацією (п.5.54 Договору).

Судом згідно матеріалів справи та усних пояснень представників сторін в судовому засіданні встановлено відсутність заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними.

Доказів пред'явлення претензій щодо строків, якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліг нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника - податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону Україна, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з положеннями п.п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.п.201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до абз. 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, за висновками суду надані позивачем копії податкових накладних додатково підтверджують отримання відповідачем товару від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко-Профіт» та належне його оприбуткування і відображення у власному бухгалтерському обліку позивача.

Таким чином, підписання відповідачем видаткових накладних та актів приймання - передачі товару (сульфату барію природного), які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фіксують факти здійснення господарських операцій.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Інко-Профіт» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару по кількості та якості ПАТ «ДАТ «Черноморнафтогаз», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Вищезазначена позиція кореспондується з п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, згідно якого також встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

За приписами частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно п. 4.1. Договору сума договору становить 4 460 220 грн. (чотири мільйона чотириста шістдесят тисяч двісті двадцять) грн. 00 коп., у тому числі ПДВ - 743 370,00 грн. Дана ціна товару є звичайною.

Відповідно до п.п. 12.1 п. 12.1.1. Договору покупець зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі оплатити поставлений товар.

Розрахунки за даним договором в сумі 4 460 220,00 грн., у тому числі ПДВ - 743 370,00 грн. проводяться за допомогою відкриття на користь постачальника покритого, безвідкличного, подільного документарного акредитива (пункт 4.6. Договору).

За умовами п. 4.6.2 Договору умовами оплати акредитиву є надані та акцептовані покупцем документи: рахунок - фактура постачальника, транспортний документ, акт приймання - передачі товару, сертифікат якості на партію поставленого товару.

Відповідно до п. 4.6.7 Договору покупець після відкриття акредитиву в строк не пізніше 1-го робочого дня з дати відкриття надає постачальнику по факсу копію повідомлення банку покупця про відкриття акредитиву.

Слід зазначити, що позивачем на оплату поставленого товар виставлялись рахунки - фактури на загальну суму 1 493 545,50 грн., копії яких наявні в матеріалах справи, а саме, №СФ-0000098 від 26.07.2012 р. на суму 1 045 953,00 грн., №СФ-0000274 від 17.12.2012 р. на суму 17.12.2012 р. №СФ-0000288 від 28.12.2012 р. на суму 155 479,50 грн.

Враховуючи вищезазначені правові норми, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних, актах приймання - передачі товару та виставлених рахунках - фактурах встановлений не був, відповідач мав розрахуватись з позивачем у повному обсязі після отримання товару.

За твердженням позивача та відповідачем не заперечувалось останній своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару в порядку, визначеному умовами Договору, належним чином не виконав, здійснивши на підставі рахунків - фактур та актів приймання - передачі тільки часткову оплату у розмірі 1 045 953,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №9994 від 28.09.2012 р., копія якого наявна у матеріалах справи.

Крім того, у матеріалах справи міститься копія акта №1 від 30.12.2013 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, з якого вбачається, що за результатами зустрічних однорідних вимог Сторони підтверджують, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інко-Профіт» (сторона 2) не має зобов'язань з оплати за договором №1004-П від 13.11.2013р. на суму 1 897 419,50 грн.. У свою чергу Сторони підтверджують, що Публічне акціонерне товариство «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (сторона 1) не має зобов'язань по оплаті по договору №470 від 23.05.2012 р. на суму 1 884 600,00 грн., а заборгованість по договору №213 від 16.03.2012 р. зменшується на суму 12 819,50 грн. та складає 434 773,00 грн..

Суд зазначає, що згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

На підставі частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати ТОВ «Нафтосервіс» грошових коштів в сумі 434 773,00 грн. у встановлений термін, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач - ПАТ «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки №213 від 16.03.2012 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Додатково факт наявності заборгованості за Договором підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту № 213 звіряння розрахунків станом на 28.02.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інко-Профіт» та Публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», підписаним обома сторонами.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 434 773,00 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Крім того, згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за надані послуги у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних в сумі 22 548,64 грн. за період з 02.01.2014 р. по 24.09.15 р., та 274 341,76 грн. інфляційних нарахувань за період січень 2014 - серпень 2015, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір трьох процентів річних, перерахований судом в межах визначеного позивачем періоду з 02.01.14 р. по 24.09.15 р., відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача процентів річних в сумі 22548,64 грн. підлягає задоволенню.

Розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду становить 315436,09 грн. та є більшим, ніж заявлено позивачем. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення 274341,76 грн. інфляційних нарахувань, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних втрат, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 274341,76 грн..

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Стосовно заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про відстрочення виконання рішення у даній справі до 30 квітня 2016 р. суд зазначає, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вказаними нормами визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Згідно п. 7.1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (далі - Постанова № 9) відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Як зазначено в пункті 7.2 постанови № 9 підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.

Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Як встановлено судом, в обґрунтування поданого клопотання про відстрочення виконання рішення відповідач посилається на той факт, що в зв'язку з тимчасовою окупацією Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим всі активи, установчі документи та печатка ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" були втрачені, а також відсутність доступу ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" до реєстру укладених підприємством договорів та до оригіналів документів, що відображають фінансово-розрахункові та інші господарські операції товариства, зокрема і ті, на які посилається позивач. Крім того, внаслідок вказаних подій відповідач втратив можливість використання власних виробничих потужностей , і, як наслідок, проведення господарської діяльності.

Оскільки статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», що визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією визначається, зокрема сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Отже, за висновками суду, неможливість ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", який є заснованим на державній власності стратегічним об'єктом, розпоряджатися належним йому нерухомим майном внаслідок зазначених подій, відноситься до обставин, що в розумінні ст.83, 121 Господарського процесуального кодексу України ускладнюють виконання рішення.

Окрім цього відповідачем отримано сертифікат Торгово-промислової палати України №2018 від 03.12.2014 про форс-мажорні обставини, копія якого наявна в матеріалах справи та яким засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 27.02.2014 для ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», які на момент видачі сертифікату тривають та дату закінчення терміну яких встановити неможливо.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши клопотання про відстрочку виконання рішення, господарський суд визнає причини, з яких рішення суду не може бути виконано у встановлений термін, поважними, та вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача та відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/26134/15 до 30 квітня 2016 р..

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 26, офіс 505, код ЄДРПОУ 00153117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інко-Профіт» (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Комунарівська, 81, код ЄДРПОУ 30775227) 434 773 (чотириста тридцять чотири тисячі сімсот сімдесят три) грн. 00 коп. основного боргу, 22 548,64 (двадцять дві тисячі п'ятсот сорок вісім) грн. 64 коп. трьох процентів річних, 274 341 (двісті сімдесят чотири тисячі триста сорок одна) грн. 76 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 10 974,96 (десять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) грн. 96 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Відстрочити виконання рішення суду у справі № 910/26134/15 до 30.04.2016 року.

Повний текст рішення складений та підписаний 21 грудня 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя Селівон А.М.