Рішення № 54539095, 10.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2015Справа №910/24591/15За позовом Військової частини А0215

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна»

про стягнення 2 817,50 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Кучинський О.А. - представник, довіреність №350/153/380/пс від 22.06.15 р.;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Військова частина А0215 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» про стягнення 2 817,50 грн. заборгованості, з яких: пеня в розмірі 805,00 грн. та штраф в сумі 2 012,50 грн. за порушення зобов'язання щодо строків поставки товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти №200/14 від 26.09.14 р.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» належним чином умов укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів за державні кошти №200/14 від 26.09.14 р. в частині строків поставки товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню та штраф, передбачені п. 7.2. договору про закупівлю товарів за державні кошти №200/14 від 26.09.14 р..

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.15 р. позовну заяву Військової частини А0215 прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/24591/15 та призначено справу до розгляду на 20.10.15 р..

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.10.15 р. розгляд справи відкладено на 10.11.15 р.

В судові засідання 20.10.15 р. та 10.11.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

В судові засідання 20.10.15 р. та 10.11.15 р. уповноважений представник відповідача не з'явився.

Копії ухвал господарського суду міста Києва від 18.09.15 р. та від 20.10.15 р., які направлялись відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві та яка відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 01001, м. Київ, вул. Івана Кудрі, буд. 35-А, повернуті підприємством зв'язку з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім цього, підпунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.10.15 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем подано заяву б/н від 15.10.15 р., в якій останній просив суд долучити до матеріалів справи №910/24591/15 документи, додатково витребувані судом. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 10.11.15 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем подано заяву б/н від 03.11.15 р., в якому просив суд долучити до матеріалів справи №910/24591/15 документи та додаткових доказів. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалами суду відповідачем не подано.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. Постанови №18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотання щодо здійснення фіксації судових засідань по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 10.11.15 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судових засіданнях їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

26 вересня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» (постачальник за договором, відповідач у справі) та Військовою частиною А0215 (замовник за договором, позивач у справі) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №200/14 (далі - Договір), згідно якого постачальник зобов'язується у 2014 році поставити замовникові товар (лот №2 - систему парашутну запасну ЗПС), код ДК 016:2010, у кількості визначеною Специфікацією товару (Додаток №1 до Договору).

Специфікацією постачання товару (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною даного Договору, сторони визначили асортимент, кількість та ціну товару.

Розділами 2-11 Договору сторони погодили ціну Договору, порядок поставки та розрахунків, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань тощо.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.14 р., а в частині гарантійних зобов'язань - до повного виконання (п. 10.1. Договору).

Підставою укладання Договору є протокол оцінки пропозицій конкурсних торгів №460/14 від 28.08.14 р. (п. 1.6. Договору)

При цьому, пунктом 1.3. Договору сторони додатково погодили, що істотною умовою Договору є можливість зменшення замовником обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків на цілі, що передбачені Специфікацією товару (Додаток №1 до Договору). У цьому випадку, замовник у 10-дений строк від дати отримання інформації про зменшення бюджетних призначень письмово повідомляє постачальника про зменшення обсягів закупівлі, на підставі чого сторони укладають додаткову угоду відповідно до п. 11.4. цього Договору.

Відповідно до п. 11.4. Договору зміни та доповнення до цього Договору вносяться тільки у письмовій формі, шляхом укладання додаткової угоди, у порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням Закону України «Про здійснення державних закупівель».

Так, 30 грудня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» (постачальник за договором, відповідач у справі) та Військовою частиною А0215 (замовник за договором, позивач у справі) укладено додаткову угоду №1 до Договору, за умовами якого у зв'язку із фактичним обсягом видатків замовника замовником прийнято рішення про зменшення обсягу закупівлі до нуль одиниць та нуль копійок нуль гривень.

Як встановлено судом, вказаний Договір та укладена до нього додаткова угода №1 від 30.12.14 р. підписані сторонами та засвідчені печатками обох підприємств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

При цьому суд зазначає, що договори поставки укладаються і виконуються на загальних умовах, визначених Господарським та Цивільним кодексами України, а оскільки фінансування робіт за Договором здійснюється за рахунок бюджетних коштів то і з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про здійснення державних закупівель».

Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок поставки продукції для пріоритетних державних потреб (ч. 2 ст. 265 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами Договору постачальник здійснює постачання товару після відправлення замовником (командиром військової частини А0215) письмового повідомлення про готовність до виконання умов Договору, яким замовник визначає обсяги закупівлі товару. У разі планування закупівлі за рахунок коштів спеціального фонду, дане письмове повідомлення надається постачальнику замовником виключно після надходження коштів на рахунки замовника на вищевказані цілі (п. 1.4. Договору).

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктами 5.1. та 5.2. Договору сторони визначили, що товар постачається у строк до 01.12.14 р. Товар постачається після відправлення замовником постачальнику письмового повідомлення про готовність до виконання умов Договору. Місце поставки товару: військова частина А2287 (м. Вінниця). Товар постачається силами та засобами постачальника.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії листа №350/129/138/2237/ПС від 03.10.14 р. у відповідності до умов Договору позивач повідомив відповідача про готовність до виконання умов Договору на загальну суму 28 750,00 грн. у повному обсязі (копію листа залучено до матеріалів справи).

Згідно п. 5.5. Договору датою виконання зобов'язань постачальника з постачання товару є дата затвердження замовником (командиром військової частини А0215) акту прийому поставленого товару (за формою згідно Додатку №4 до Договору). Зазначений акт затверджується замовником у термін не пізніше ніж п'ять днів від дати отримання військовою частиною документів, які визначено у п. 4.1. цього Договору.

Приймання товару за кількістю та якістю у всіх випадках, які не врегульовані положенням цього Договору, здійснюється вантажоотримувачем замовника відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Державного арбітражу при раді Міністрів СРСР №П-6 від 15.06.65 р., та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Державного арбітражу при раді Міністрів СРСР №П-7 від 25.04.66 р., з доповненнями та змінами, які внесені до них в установленому порядку та нормативно-правовими актами України щодо цього питання (п. 5.7. Договору).

За умовами Договору постачальник зобов'язаний: здійснити постачання товару в строки, відповідно до умов цього Договору; забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом 2 цього Договору; здійснювати транспортування товару своїми силами та засобами до пункту постачання; здати товар та підписати акти прийому відповідно до умов цього Договору (п. 6.3. Договору).

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до умов Договору розрахунки за товар здійснюються за фактом постачання згідно з чинним законодавством протягом 2014 бюджетного року, за умови проведення платежів Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькій області згідно з чинним законодавством, після отримання представником замовника (вій(п. 4.1. Договору).

Проте, як стверджує позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» свої зобов'язання щодо передачі позивачу обумовленого Договором та Специфікацією товару - системи парашутної запасної ЗПС на загальну суму 28 750,00 грн. не здійснив.

Згідно з частиною 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Так, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами (№350/129/138/3128ПС від 08.12.14 р. та №129/138/3133 від 08.12.14 р.), в яких просив останнього вжити заходів щодо поставки товару, а у разі неможливості вчасного виконання зобов'язань (через виникнення об'єктивних обставин), відповідач просив відповідача надати відповідні підтверджуючі документи.

У свою чергу, відповідач повідомив позивача, що у зв'язку з агресією зі сторони Російської Федерації органами державної влади України було прийнято ряд нормативних документів, які обмежують і врегульовують порядок здійснення експортно-імпортних операцій виробів військового і військово-технічного призначення виробів подвійного використання, що впливає у сторону збільшення строків поставки товару, ніж встановлено сторонами у Договорі. В обґрунтування неможливості поставки товару у строк, визначений Договором, Товариство з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» повідомило, що основною причиною збільшення строків поставки товару відповідно до Специфікації товару до Договору є те, що підприємства, з яких планувались поставки зокрема такі, як Іванівський парашутний завод, знаходяться на території Російської Федерації. Разом з тим, згідно Указу Президента України №744/2014 від 24.09.14 р. співпраця з Російською Федерацією у військовій сфері зупинена, що унеможливлює придбання підприємством відповідача товару у відповідності до Специфікації до Договору закупівлі (копії листів залучено до матеріалів справи).

Так, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» з претензією №350/129/138/281/ПС від 05.02.15 р. про сплату штрафних санкцій за порушення терміну поставки товару відповідно до умов Договору, в якій просив сплатити пеню та штраф за прострочення постачання товару згідно Договору, шляхом перерахування суми штрафних санкцій на зазначений рахунок (копію претензії залучено до матеріалів справи).

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З вищенаведених норм закону вбачається, що договір за своєю суттю є домовленістю, в якій втілюється вільне волевиявлення його сторін та є юридичним фактом, який слугує підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків. Тобто, зобов'язання, що виникло і діє породжує для однієї сторони вправо вимагати, а для іншої сторони - обов'язок виконати певну дію або ж утриматись від неї. Належне виконання зобов'язання - це, передусім, виконання його відповідно до умов договорів та інших актів законодавства. При цьому пріоритетність умов договору дає можливість його сторонам обрати такий конкретний варіант виконання зобов'язання, який би найбільшою мірою відповідав їхнім інтересам, оскільки сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

В силу ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача у судових засіданнях, що свої зобов'язання щодо поставки товару - системи парашутної запасної ЗПС на загальну суму 28 750,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» належним чином не виконав, в результаті чого позивачем нараховано пеню та штраф за порушення строків поставки товару, яку останній просив стягнути з Міністерства оборони України в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання договірного зобов'язання з поставки товару або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання договору про закупівлю товарів за державні кошти №200/14 від 26.09.14 р. та/або укладеної до нього додаткової угоди №1 від 30.12.14 р. суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Доказів здійснення відповідачем поставки товару - системи парашутної запасної ЗПС на загальну суму 28 750,00 грн. матеріали справи також не містять.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи станом на час розгляду справи №910/24591/15 обов'язок щодо поставки визначеного Специфікацією товару, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього існує невиконане зобов'язання за Договором в частині поставки та передачі у власність Військової частини А0215 товару - системи парашутної запасної ЗПС на загальну суму 28 750,00 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх майнових прав.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 Договору сторони передбачили, що за порушення строків постачання товару або зміну його на якісний понад строки, зазначені у пунктах 2.2., 2.4. та 5.1. цього Договору, постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення постачання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. У разі відмови від постачання товару сплачується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.

Згідно з частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до визначення ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Стаття 14 Закону України «Про Збройні Сили України» надає можливість військовій частині, як структурній одиниці Збройних Сил України, здійснювати господарську діяльність, і у разі здійснення такої діяльності військова частина набуває статусу суб'єкта господарювання.

В силу положень ст. 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.

Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України, узгодженим з центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, затверджує види військового майна, яке не підлягає приватизації.

Згідно статті 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до довідки №270/12 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України виданої Головним управлінням оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних сил України Міністерства оборони України, Військова частина А0215 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за ідентифікаційний кодом 24981451, яка за своєю організаційно-правою формою є державною організацією (установою, закладом) з віднесенням до сфери управління Міністерства оборони України.

Отже, відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України позивач є суб'єктом господарювання державного сектора економіки.

Враховуючи встановлення судом факту порушення відповідачем строків виконання зобов'язань за Договором щодо поставки товару до 01.12.14 р., відповідно позивачем правомірно нараховано штрафні санкції - пеню та штраф, передбачені п. 7.2 Договору за прострочення виконання господарського зобов'язання, визначеного умовами Договору, а саме позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 805,00 грн. за період з 02.12.14 р. по 29.12.14 р. та 7% штрафу в сумі 2817,50 грн., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та штрафу судом встановлено, що розмір нарахованих позивачем пені та штрафу в розмірі 7% від вартості товару, за яким відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язання з поставки, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та п.7.2 Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 805,00 грн. та штрафу в сумі 2012,50 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, п. 1-1 ч.1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Росінтек-Україна» (01001, м. Київ, Печерський район, вул. Івана Кудрі, буд. 35-А, код ЄДРПОУ 34808164) на користь Військової частини А0215 (21007, м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 105, код ЄДРПОУ 24981451) 805,00 грн. (вісімсот п'ять гривень нуль копійок) пені, 2 012,50 грн. (дві тисячі дванадцять гривень п'ятдесят копійок) штрафу та 1 218,00 грн. (одну тисячу двісті вісімнадцять гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 21 грудня 2015 року

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон