Ухвала суду № 54531104, 22.12.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження : 22ц/790/8079/15 Головуючий 1-ї інстанції Марченко О.М.

Справа № 2-643/9748/14 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : право власності.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Івах А.П., Черкасова В.В.

при секретарі - Каплоух Н.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», Харківське міське управління юстиції в Харківській області про витребування майна у добросовісного набувача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_3 про витребування із володіння відповідачки кватири №37 будинку №110-Б по проспекту Тракторобудівників в м. Харкові.

В обґрунтування позову посилалась на те, що спірна квартира, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 березня 1998 року, первинно була зареєстрована за ОСОБА_6, яка у липні 2005 року подарувала її ОСОБА_1 Договір дарування було посвідчено нотаріально, але не зареєстровано у реєстрі прав власності.

13 липня 2008 року ОСОБА_6 подала в БТІ заяву про видачу їй дублікату свідоцтва про право власності на квартиру №37 за вказаною адресою у зв'язку із втратою оригіналу і вже 29 липня 2008 року між ОСОБА_6 (продавцем) та ОСОБА_4 (покупцем) було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу зазначеної квартири.

В свою чергу, 30 липня 2008 року ОСОБА_4 продала квартиру ОСОБА_5 Договір купівлі-продажу також було посвідчено нотаріально та зареєстровано в ХМ БТІ.

У грудні 2010 року ОСОБА_5 продала квартиру ОСОБА_3.

ОСОБА_6 померла 07 квітня 2011 року.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник позов не визнали, посилались на його безпідставність. Свою позицію виклали в письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи (а.с.126-130).

Треті особи - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також заперечували проти позову та просили відмовити в його задоволенні.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, а також стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права та неповне з'ясування фактичних обставин справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України) та державній реєстрації (ст. 334 ЦК України, які діяли на момент посвідчення договору дарування).

Договір дарування є одностороннім правочином, реальним - з дня передачі речі, нотаріально посвідченим та зареєстрованим.

Згідно із ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Тобто вказаною нормою передбачена необхідність державної реєстрації як прав на нерухомість, так і правочинів щодо нерухомості.

Державна реєстрація договору про відчуження майна та державна реєстрація права власності на нерухому річ є окремими видами реєстрації.

Державна реєстрація правочинів (які посвідчені на момент договору дарування від 01.07.2005 року) проводиться на підставі Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, відповідно до п. 2 якого реєстраторами є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться комунальними підприємствами БТІ на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, з огляду на положення п. 5 Прикінцевих положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 1 липня 2004 року.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не провела реєстрацію права власності і фактично не прийняла у дарунок квартиру, в якій вона не проживала.

Зокрема судом встановлено, що після посвідчення договору дарування квартири, ОСОБА_1 житлом не цікавилася, не користувалася нею, комунальні платежі за квартиру не проводила, квартира залишилась у користуванні бабусі ОСОБА_6, яка подарувала квартиру позивачці ОСОБА_1, але оскільки остання дар не прийняла, 29 липня 2008 року ОСОБА_6, як власник спірної квартири, продала вказану квартиру ОСОБА_4, яка згодом продала квартиру ОСОБА_5, а 25 грудня 2010 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу продала спірну квартиру ОСОБА_3

Станом на 29 липня 2008 року, момент укладення договору купівлі-продажу квартири, право власності на вказану спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_6

Вказане свідчить про те, що договір дарування від 01.07.2005 року не був не виконаний реально, що передбачено ч. 2 ст. 640 ЦК України, ч.1 ст. 334 ЦК України та ч. 1, 4 ст. 722 ЦК (передача дарунку у володіння, користування, розпорядження та відповідно прийняття дарунку і його державну реєстрацію).

Посилання в п.4 вказаного договору дарування про передачу «обдарованому» ключів та технічного паспорту, як на підтвердження прийняття дарунку, не може свідчити про його реальне виконання, оскільки спростовуються послідуючими діями ОСОБА_1 відносно вказаного дарунку.

Так із цивільної справи Московського районного суду м.Харкова за № 2-9455/06 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Московської районної ради м.Харкова про визнання права на житлову площу в квартирі № 30 будинку № 95 по пр..Тракторобудівників у м.Харкові вбачається, що обґрунтовуючи свої вимоги вона вказувала на те, що в цій спірній квартирі з 1995 року проживала із ОСОБА_7, з яким у неї склалися фактичні шлюбні відносини. Іншого житла у неї немає. З урахуванням вказаних обставин, рішенням Московського районного суду м.Харкова від 25.05.2006 року позов ОСОБА_1 був задоволений, за нею було визнано право користування квартирою № 30 будинку № 95 по пр..Тракторобудівників у м.Харкові (додаток цивільна справа за № 2-9455/06).

Рішенням судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 14 червня 2013 року, яке набрало законної сили і залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2013 року, встановлено, що ОСОБА_6 при вчиненні правочину договору купівлі-продажу спірної квартири 29 липня 2008 року, мала необхідний обсяг цивільних прав на її відчуження (а.с.15-21).

Вказане судове рішення, відповідно ч.3 статті 61 ЦПК України має преюдиційне значення при розгляді справи по суті.

Відповідач ОСОБА_3 придбала спірну квартиру за відплатним договором купівлі продажу, зареєструвала її в установленому порядку проживає та користується цим житлом пять років, зробила в ньому ремонт.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 315, 317, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2015 року рішення залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Судді