Ухвала суду № 54525793, 23.12.2015, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/3628/15-к

Провадження № 1-кп/161/233/15

У Х В А Л А

про відмову у затвердженні угоди

м. Луцьк 23 грудня 2015 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в колегіальному складі:

під головуванням судді: Квятковського М.С.,

суддів: Артиша Я.Д., Покидюка В.М.,

за участю секретаря: Шиманської Т.О.,

прокурора: Квятковського М.Ю.,

обвинуваченого: ОСОБА_1,

захисника-адвоката: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі в місті Луцьку кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014030000000271, від 14.06.2014 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця, жителя та зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, маючого на утриманні малолітню доньку Яну, ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючого на посаді директора ТОВ «Аптека - ІІІ», раніше несудимого,-

- за ч.3, ч.4 ст.321; ч.1, ч.2 ст.306 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

Згідно обвинувального акта, обвинуваченому ОСОБА_1 повідомлено про підозру в учиненні:

незаконного придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту, збуту сильнодіючих лікарських засобів, вчинених без спеціального на те дозволу, предметом яких були сильнодіючі лікарські засоби у великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.321 КК України;

незаконного придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту, збуту сильнодіючих лікарських засобів, вчинених без спеціального на те дозволу, вчинених повторно, предметом яких були сильнодіючі лікарські засоби в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.321 КК України;

розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу сильнодіючих лікарських засобів, у банках, на підприємствах та їх підрозділах, використання таких коштів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.306 КК України;

розміщення коштів, здобутих від незаконного обігу сильнодіючих лікарських засобів, у банках, на підприємствах та їх підрозділах, використання таких коштів, вчиненого повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.306 КК України.

09.12.2015 року, під час судового розгляду, прокурор Квятковський М.Ю. та обвинувачений ОСОБА_1 подали угоду про визнання винуватості, згідно якої обумовили призначення покарання, та обовязки, які повинен виконати обвинувачений, ОСОБА_1 беззаперечно визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому досудовим розслідуванням злочинів, яку просили затвердити.

Заслухавши з цього приводу думку учасників кримінального провадження: прокурора Квятковського М.Ю., обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника адвоката ОСОБА_2, які клопотали угоду про визнання винуватості затвердити, вивчивши угоду про визнання винуватості, суд дійшов до наступного висновку:

Відповідно до ч.1 п.2ст.468 КПК України,у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Відповідно до вимог, передбачених ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора, або підозрюваного, обвинуваченого. У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і затвердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.

Згідно до вимог, передбачених ч.3 ст.474 КПК України, якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.

Згідно доч.7 п.п.1,2,4,5 ст.474 КПК України, суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди в тому числі, якщо:

умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;

умови угоди не відповідають інтересам суспільства;

існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;

очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобовязань;

У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.

Під час перевірки угоди, відповідно до ч.7 п.п.1,2,4,5 ст.474 КПК України, встановлено, що її умови суперечать вимогам КПК та КК України, не відповідають інтересам суспільства, існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним та існує очевидна неможливість виконання обвинуваченим ОСОБА_1 взятих на себе за угодою зобовязань.

В угоді має місце неконкретне формулювання при визначенні зобовязань обвинуваченому ОСОБА_1, зокрема зазначено про обовязок ОСОБА_1 співпрацювати з прокуратурою Волинської області та іншими правоохоронними органами у викритті та виявленні відомих йому правопорушень у сфері обігу сильнодіючих лікарських засобів.

Суд вважає, що дане формулювання, без конкретизації того, по якому кримінальному провадженні має здійснюватися це сприяння, є неспроможним.

У будь-якому разі обовязки обвинуваченого мають бути вказані у такий спосіб, щоб можна було пересвідчитись у реальності та можливості їх виконання, що взагалі унеможливлюється у випадках, коли обовязок сприяти прокуратурі Волинської області та іншим правоохоронним органам вказується в угоді, укладеній під час судового провадження.

Крім того, обумовлене в угоді покарання, відповідно до загальних положень закону, зокрема ст.ст.65,66,69, ч.1 ст.70 КК України, не може бути призначене обвинуваченому ОСОБА_1 з огляду на те, що відсутнє належне обґрунтування застосування вимог, передбачених ст.69 КК України, не підлягає до застосування принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, при призначенні по різним нормам матеріального права однакового покарання за умови, що воно не являється максимальним, згідно санкції закону, за яким притягується до кримінальної відповідальності обвинувачений ОСОБА_1, що у даному конкретному випадку і має місце.

Суд враховує і ту обставину, що інкриміновані досудовим розслідуванням обвинуваченому ОСОБА_1 кримінальні правопорушення за ч.1, ч.2 ст.306 КК України, відносяться до категорії особливо тяжких, та які не віднесені до підслідності Національного антикорупційного бюро України, а тому, відповідно до ч.4 ст.469 КПК України, по даній категорії справ, укладення угоди є неможливим.

З огляду на те, що в ході розгляду справи обвинувачений ОСОБА_1 визнав свою винуватість лише у вчиненні злочинів, передбачених ч.3, ч.4 ст.321 КК України, існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у затвердженні укладеної угоди про визнання винуватості слід відмовити, а судове провадження слід продовжити у загальному порядку.

Керуючись ст.ст.31; 350; 472; 473; 474 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості, від 08.12.2015 року, у кримінальному провадженні, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014030000000271, від 14.06.2014 року, укладеної між прокурором Квятковським Миколою Юрійовичем та обвинуваченим ОСОБА_1.

Судове провадження продовжити у загальному порядку.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГОЛОВУЮЧИЙ: М.С. Квятковський

Судді: Я.Д. Артиш

ОСОБА_3