Рішення № 5451591, 05.06.2007, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 2-677 2007 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2007 рокуРівненський районний суд Рівненської області

в особі суддіОстапчук Л.В.

при секретаріЗахарук Г.Л.

за участю: адвокатаОСОБА_1

позивачкиОСОБА_2

представника відповідача Делідон І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівному

цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з

обмеженою відповідальністю „Рівненські торгівельні мережі" про поновлення на

роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної

шкоди,

встановив:

У зв'язку з тим. що наказом по ТзОВ „Рівненські торгівельні мережі" № 60 від 01.12.2006 року вона звільнена з посади продавця продовольчих товарів за власним бажанням (ст.38 КЗпП України) і вважаючи своє звільнення незаконним, позивачка звернулася до суду з позовом про поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В суді позивачка позов підтримала, пославшись на обставини викладені вище. Крім того пояснила, що на посаді продавця продовольчих товарів ТзОВ „Рівненські торгівельні мережі" працювала з 01.04.2006 року (наказ № 17 від 01.04.2006 року). З 24 жовтня по 7 листопада 2006 року і з 22 листопада по 21 грудня 2006 року перебувала на стаціонарному лікуванні з приводу вагітності, загрози викидню. Про своє перебування на лікуванні повідомила адміністратора і менеджера торгового залу. Після 21 грудня 2006 року намагалася потрапити у відділ кадрів, щоб здати листки непрацездатності, однак її не приймали. Від продавців, з якими працювала, дізналась, що звільнена з роботи і на її місці працює інша людина. Лише на початку березня 2007 року потрапила до відділу кадрів і дізналась, що її звільнено з роботи за власним бажанням з 4 грудня 2006 року. Однак, заяви на своє звільнення за власним бажанням не писала і керівництву ТзОВ „Рівненські торгівельні мережі" не подавала, була звільнена з роботи під час тимчасової непрацездатності, тому своє звільнення вважає незаконним. Після звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, відповідач наказом № 17 від 23 квітня 2007 року скасував наказ № 60 від 01.12.2006 року про її звільнення з роботи за власним бажанням. Натомість цим же наказом до неї було застосоване стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення з роботи з 22 грудня 2006 року у зв'язку з прогулом без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України). Вважає, що прогулу не вчиняла, так як станом на 22 грудня 2006 року була вже звільнена з роботи. Перед накладенням дисциплінарного стягнення, будь-яких пояснень від неї адміністрація не вимагала і вона їх не подавала. Звільнена з роботи з ініціативи адміністрації в період вагітності, що не допускається

2

згідно трудового законодавства. При звільненні з нею не було проведено повний розрахунок, трудову книжку отримала лише 5 березня 2007 року, а 6 березня 2007 року їй було вручено копію наказу про звільнення. Вважаючи своє звільнення незаконним, звернулась до суду з позовом про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також збільшивши позовні вимоги просить визнати незаконним пункт 2 наказу № 17 від 23.04.2007 року про накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи з 22 грудня 2006 року в зв'язку з прогулом. Просить також стягнути 20000 гривень моральної шкоди, оскільки звільнення її

3 роботи привело до моральних страждать, змінились її звичні життєві зв'язки, вона

втратила спокій, погіршився стан здоров'я, вона тривалий час перебувала на лікуванні,

всю вагітність їй загрожувало переривання вагітності. Через звільнення залишилась без

засобів до існування, гак як була позбавлена заробітної плати, не мала коштів для

придбання ліків.

Відповідач позов не визнав, вважає його безпідставним і просить відмовити позивачці в позові. До суду подано заперечення на позов, які долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала і суду пояснила, що в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 заяви про звільнення з роботи за власним бажанням не подавала, то наказом від 23 квітня 2007 року № 17 було скасовано наказ № 60 від 01.12.2006 року про звільнення позивачки з роботи за власним бажанням з

4 грудня 2006 року. Оскільки позивачка з 22 грудня 2006 року на роботу не виходила, то

проведено службове розслідування і наказом № 17 від 23 квітня 2007 року до неї

застосовано дисциплінарне стягнення і з 22 грудня 2006 року вона звільнена з роботи за

прогул без поважних причин. Ствердила, що трудову книжку позивачка отримала 5

березня 2007 року, а копію наказу - відповідно 6 березня 2007 року. Вважає звільнення

позивачки з роботи законним, просить відмовити в позові.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до наказу № 17 від 01.04.2006 року була прийняла продавцем продовольчих товарів у ТзОВ „Рівненські торгівельні мережі" з 1 квітня 2006 року. Згідно наказу № 60 від 1 грудня 2006 року позивачка з 4 грудня 2006 року звільнена з роботи за власним бажанням (ст.38 КЗпП України). Трудова книжка ОСОБА_2 вручена 5 березня 2007 року, а копія наказу - 06 березня 2007 року, що підтверджується поясненнями позивачки, представника відповідача і оглянутим в суді журналом обліку трудових книжок і вкладишів до них. Як ствердила представник відповідача, позивачка заяву про звільнення з роботи за власним бажанням не подавала.

Вже під час розі ляду справи судом, за клопотанням представника відповідача, до матеріалів справи долучено наказ № 17 від 23 квітня 2007 року, згідно якого скасовано наказ № 60 від 1 грудня 2006 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи з 4 грудня 2006 року за власним бажанням. Однак цим же наказом, відповідно до матеріалів службової перевірки, до позивачки застосовано стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення з роботи з 22 грудня 2006 року у зв'язку з прогулом без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України). Пункти 3 і 4 цього наказу зобов'язують начальника відділу кадрів запропонувати ОСОБА_2 надати письмові пояснення щодо прогулу і запросити її для проведення відповідних записів в трудову книжку, а бухгалтера по зарплаті - забезпечити проведення всіх необхідних розрахунків відповідно до вимог законодавства. Перед звільненням за прогул у позивачки будь-яких письмових пояснень не вимагалось і вона їх не подавала адміністрації. Звільнення позивачки з роботи не погоджувалось з профспілковими органами, так як профспілкової організації в ТзОВ немає. На час звільнення позивачки з роботи за прогул, тобто на 23.04.2007 року адміністрації ТзОВ „Рівненські торгівельні мережі" було відомо, що вона є вагітною і чекає народження дитини. Ці факти підтвердила в суді представник відповідача.

3

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Оскільки в суді встановлено, що ОСОБА_2 заяву про звільнення з роботи за власним бажанням не писала, то суд вважає, що звільнена вона з роботи з 4 грудня 2007 року за власним бажанням (наказ № 60 від 01.12.2006 року) незаконно. Фактично мало місце звільнення позивачки з роботи з ініціативи адміністрації.

Крім того, таке звільнення позивачки було проведено під час її тимчасової непрацездатності, а відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 6.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (з подальшими змінами і доповненнями) це правило стосується як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так і інших випадків, коли трудовий договір розривається з ініціативи власника.

Розуміючи незаконність такого наказу, адміністрація ТзОВ "Рівненські торгівельні мережі" скасовує його наказом № 17 від 23.04.2007 року.

Що стосується застосування до позивачки стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді звільнення з роботи з 22 грудня 2006 року у зв'язку з прогулом без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України), то суд приходить до висновку, що таке звільнення було проведено з порушенням трудового законодавства.

Стаття 40 п.4 КЗпП України передбачає, що трудовий договір може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу без поважних причин.

Оскільки звільнення позивачки з роботи за прогул було дисциплінарним стягненням, то відповідно до ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен був зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Однак, як встановлено в суді, будь-яких пояснень з приводу прогулу до звільнення у ОСОБА_2 не відбиралось, вона таких пояснень нікому не давала.

Як передбачає стаття 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

В суді встановлено, що адміністрації ТзОВ "Рівненські торгівельні мережі" було відомо, що з 5 грудня 2006 року позивачка не виходить на роботу. З оглянутого табелю обліку робочого часу за грудень 2006 року вбачається, що останнім днем роботи позивачки було 4 грудня 2006 року. Представник відповідача в суді ствердила, що адміністрація вважала, що ОСОБА_2 звільнена з роботи за власним бажанням, тому ніхто не фіксував її прогулів, тільки після того, як вона звернулась до суду з позовом, було проведено службове розслідування і виявлено, що 22 грудня 2006 року вона без поважних причин не вийшла на роботу.

Однак з такими доводами представника відповідача суд погодитись не може. Як встановлено в судовому засіданні, вранці 22 грудня 2006 року позивачка прийшла на роботу, хотіла віддати листки непрацездатності і вияснити питання як їй виходити на роботу, однак ні у відділ кадрів, ні до адміністрації не змогла потрапити через їх зайнятість. Продавці їй сказали, що вона звільнена і на її місці працює інша людина. А тому, будучи звільненою з 4 грудня 2006 року за власним бажанням, позивачка не могла здійснити прогул 22 грудня 2006 року. Отже, суд не може погодитись з висновками адміністрації про те, що позивачка здійснила прогул і 22 грудня 2006 року не вийшла на роботу без поважних причин.

Оскільки адміністрації було відомо, що позивачка не виходить на роботу з 5 грудня 2006 року, то суд вважає, що дисциплінарне стягнення застосовано з пропуском місячного строку, встановлено трудовим законодавством.

4

Крім того, дисциплінарне стягнення до позивачки було застосоване у період її вагітності, а відповідно до частини 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається.

Так як на ТзОВ "Рівненські торгівельні мережі" відсутня профспілкова організація, то звільнення позивачки з роботи проведено без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, що передбачено ст.43-1 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладені порушення трудового законодавства при звільненні ОСОБА_2 з роботи, суд не може визнати її звільнення законним, а тому вважає, що її звільнення проведено з грубим порушенням трудового законодавства, тобто в наявності порушення конституційного права позивачки на працю, за захистом якого спрямоване її звернення до суду, а тому позов підлягає до задоволення.

Суд не вважає, що позивачкою порушені строки позовної давності, встановлені ст.233 КЗпП України, оскільки встановлено, що трудову книжку вона отримала 5 березня 2007 року, а копію наказу - 6 березня 2007 року.

В зв'язку з задоволенням позову, з відповідача повинна бути стягнута компенсація за час вимушеного прогулу з розрахунку, здійсненого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, виходячи з довідки ТзОВ "Рівненські торгівельні мережі" про середньомісячний заробіток ОСОБА_2, її розрахункових листків і довідки про доходи. Зокрема, її середньомісячна заробітна плата за два місяці (жовтень, листопад), які перебували звільненню становить 621,47 грн. В жовтня і листопаді 2006 року було 44 робочих дні. Отже, середньоденна заробітна плата становить (621,47 : 44) 14,12 грн. Кількість робочих днів вимушеного прогулу з 05 грудня 2006 року по 05 червня 2007 року становить 123. Таким чином, компенсація за вимушений прогул складає (14,12 грн. х 123 дн.) 1736,76 гривень.

Що стосується стягнення моральної шкоди, то суд приходить до висновку, що діями відповідача порушені законні права позивачки, що призвело до моральних страждань останньої, які виразились в тому, що звільнення ОСОБА_2 призвело до зміни її нормальних життєвих зв'язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Позивачка постійно переживала з цього приводу, погіршився стан її здоров'я, всю вагітність у неї була загроза її переривання. Вона була позбавлена засобів до існування, так як не отримувала заробітну плату, знаходилась у важкому матеріальному становищі, не могла придбати необхідних ліків. Негативно впливає на неї, а також на майбутню дитину і судове засідання. Тому, відповідно до ст.237-1 КЗпП України, ст.1167 ЦК України, моральна шкода підлягає стягненню, оскільки в незаконному звільненні позивачки з роботи суд вбачає вину адміністрації. Але суд вважає, що сума моральної шкоди, заявлена в позові (20000 гривень), є невиправдано завищеною і не може відповідати ступеню моральних страждань позивачки. А тому, на думку суду, стягненню підлягає 8.000 гривень моральної шкоди. Приймаючи таке рішення, суд враховує матеріальний стан позивачки і фінансовий стан відповідача.

В зв'язку з задоволенням позову відповідно до ст.ст.81, 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути державне мито і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Згідно ст.367 ЦПК України рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі необхідно допустити до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 57, 59, 81, 88, 213-215, 294, 295, 367 ЦПК України, ст.ст.38, 40 ч.1 п.4, 40 ч.3, 148, 149, 184 ч.3, 233, 237-1 Кодексу Законів про працю України, ст.1167 Цивільного кодекс)' України, суд, -

5

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівненські торгівельні мережі" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволити.

Поновити ОСОБА_2 на посаді продавця продовольчих товарів в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Рівненські торгівельні мережі" з 4 грудня 2006 року, скасувавши наказ про її звільнення № 60 від 01 грудня 2006 року.

Визнати протиправним та скасувати п.2 наказу № 17 від 23 квітня 2007 року про накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи з 22 грудня 2006 року у зв'язку з прогулом за п.4 ст.40 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівненські торгівельні мережі" на користь ОСОБА_2 компенсацію за вимушений прогул в сумі 1736 (одна тисяча сімсот тридцять шість) гривень 76 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівненські торгівельні мережі" на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 8000 (вісім тисяч) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівненські торгівельні мережі" судові витрати по справі, а саме:

в дохід держави державне мито в сумі 51 (п'ятдесят одна) гривня; на депозитний рахунок ГУ ДКУ в Рівненській області (розрахунковий рахунок 31219259700295, МФО 833017, Код ЗКПО 22586549 УДК в Рівненській області, отримувач ГУ ДКУ в Рівненській області, у платіжному документі зазначається призначення платежу -"інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи") збір за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи Рівненським районним судом в сумі 7 (сім) гривень 50 копійок.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді продавця продовольчих товарів Товариства з обмеженою відповідальністю „Рівненські торгівельні мережі" допустити до негайно виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано до Рівненського районного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.