Ухвала суду № 54512476, 07.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2015 року м. Київ К/9991/56941/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2012

у справі № 2а/1270/3670/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрконтракт»

до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Укрконтракт» звернулося до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сєвєродонецьку Луганської області від 09.02.2012 № 0000232301.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.06.2012 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2012 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено.

ДПІ у м. Сєвєродонецьку Луганської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст.ст. 70, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від від 09.02.2012 № 0000232301 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 121273,75 грн., в т.ч.: 97019 грн. основного платежу та 24254 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки невиїзної документальної позапланової перевірки позивача за період з 01.01.2011 по 30.09.2011, викладені в акті від 25.01.2012 № 106/23-20185941, про порушення вимог п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з ПП «Інтенція» та ТОВ «Оріал».

Відповідач вважає, що позивач не має права на податковий кредит через нікчемність правочинів в силу вимог ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, укладених між ним та ПП «Інтенція» та ТОВ «Оріал», які вчинювались з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки не мали реального характеру.

Висновок про нереальний характер господарських операцій відповідач обґрунтовує відсутністю первинних документів щодо транспортування придбаних позивачем товарів, а також встановленими в актах перевірок ПП «Інтенція» та ТОВ «Оріал» від 11.11.2011 № 1807/231/37156804 та № 1798/236-36917523 відповідно обставинами щодо нереальності операцій, вчинених вказаними юридичними особами та їхніми контрагентами.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Надаючи оцінку формуванню платником податку на додану вартість податкового кредиту слід застосовувати положення ст. 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податку господарських операцій з придбання товарів (послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог норм вказаної статті закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (послуг) мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише зафіксованими в акті перевірки контрагента порушеннями останнім вимог законодавства щодо ведення господарської діяльності з іншими контрагентами.

Платник податку (покупець) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення ним господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені порушення продавцем.

Допущені продавцем певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього продавця та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, адже законами іншого не передбачено.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, допустимих і достатніх доказах.

Податковий орган в акті перевірки та судам попередніх інстанцій не наводив таких доводів та не надав доказів вищенаведеному.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, питання реального вчинення господарських операцій має з'ясовуватися на підставі оцінки усіх таких доказів в їх сукупності.

Судом апеляційної інстанції досліджено питання щодо реального вчинення позивачем оспорюваних податковим органом господарських операцій в межах господарської діяльності.

В результаті оцінки таких доказів як належних встановлено, що господарські операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку (накладні, податкові накладні, акти про оподаткування матеріалів, акт приймання виконаних робіт, звіти про видатки матеріалів, підсумкові відомості, банківські виписки). Суд апеляційної інстанції вказав на те, що податковий орган не дослідив наявних у позивача первинних документів, не врахував, що позивач має власний транспорт

Суд апеляційної інстанції при вирішенні справи повно встановив обставини у справі та надав їм правову оцінку на підставі норм матеріального права, що врегульовують спірні відносини. Підстав для задоволення касаційної скарги, яка не містить обґрунтованих доводів та посилань на обставини, що могли б поставити під сумнів правильність та повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин та їх оцінки, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун