Ухвала суду № 54512361, 15.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2015 року м. Київ К/800/15232/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014

у справі № 826/5716/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсо-Технології"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 та прийнято нову, якою позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 12.12.2012 № 0014092202 та № 0014102202.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.09.2011 по 31.12.2011, складено акт № 1084/22-2/33998128 від 26.11.2012, в якому зафіксовано порушення позивачем: ст.185, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на 321 236,00 грн.; пп. 14.1.27 п.138.2 ст. 138 пп. 139.1.9 п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ-ІV квартал 2011 року на суму 444 495,00 грн.

На підставі акта перевірки, 12.12.2012 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0014092202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 444 495,00 грн.; №0014102202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 481 854,00 грн., з яких - 321 236,00 грн. за основним платежем, 160 618,00 грн. за штрафними санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що у періоді, що перевірявся, позивачем (Замовник) укладено з ТОВ «Адва Естейт» (Підрядник) договір від 01.08.2011 № 8, згідно якого Підрядник зобов'язується за завданням Замовника на свій ризик виконати та здати йому в установлений строк ремонтно-будівельні роботи, а Замовник зобов'язується надати Підряднику фронт робіт, прийняти від Підрядника закінчені роботи на об'єкті будівництва та оплатити їх

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Адва Естейт», на виконання умов зазначеного договору, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, податковими накладними та актами виконаних робіт.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угоди позивачем з ТОВ «Адва Естейт», що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, на момент вчинення господарських операцій із позивачем, в Єдиному державному реєстрі були відсутні дані про реєстрацію ТОВ «Адва Естейт», а також, факту відсутності у зазначеного контрагента позивача свідоцтва платників податку на додану вартість.

Таким чином, вірним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 12.12.2012 № 0014092202 та № 0014102202.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. МоторнийСудді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль