Ухвала суду № 54512348, 10.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2015 р. м. Київ К/800/33559/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представника позивача Ганзенко І.В.

представників відповідача Левченка Д.Ю., Шипілової С-Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013

у справі №826/1291/13-а

за позовом Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі по тексту - позивач, ДП «НЕК «Укренерго») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі по тексту - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.11.2012 №0000934110, №0000944110, №0001033930.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2013 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.11.2012 №0001033930 про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки в сумі 24604,55 грн. та прийнято у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 44.1, п. 44.5 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, ст. 144, ст. 145, ст. 146 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 3703074,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 280926,00 грн., за 3 квартал 2010 року у сумі 491070,00 грн.; за 4 квартал 2010 року у сумі 124554,00 грн.; за 1 квартал 2011 року у сумі 99334,00 грн., за 2 квартал 2011 року у сумі 260004,00 грн., за 3 квартал 2011 року у сумі 429917,00 грн., за 4 квартал 2011 року у сумі 1878219,00 грн.; за 1 квартал 2012 року у сумі 139050,00 грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 14.1.181, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за період перевірки з 01.04.2010 по 31.03.2012 на загальну суму 8119596,00 грн. у т.ч. за квітень 2010 року у сумі 98300,00 грн., за травень 2010 року у сумі 102985,00 грн., за червень 2010 року у сумі 23476,00 грн., за липень 2010 року у сумі 173069,00 грн., у т.ч. за серпень 2010 року у сумі 429732,00 грн., за вересень 2010 року у сумі 267633,00 грн., за жовтень 2010 року у сумі 47306,00 грн., за листопад 2010 року у сумі 18792,00 грн., за грудень 2010 року у сумі 32871,00 грн., за лютий 2011 року у сумі 61985,00 грн., за березень 2011 року у сумі 17431,00 грн., за квітень 2011 року у сумі 121794,00грн., за травень 2011 року у сумі 76367,00 грн., за червень 2011 року у сумі 6119698,00 грн., за липень 2011 року у сумі 84309,00 грн., за серпень 2011 року у сумі 33032,00 грн., за вересень 2011 року у сумі 184593,00 грн., за жовтень 2011 року у сумі 71216,00 грн., за листопад 2011 року у сумі 17338,00 грн., за грудень 2011 року у сумі 104655,00 грн., за січень 2012 року у сумі 21653,00 грн., за лютий 2012 року у сумі 923,00 грн., за березень 2012 року у сумі 10439,00 грн.; п. 2.6 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», а саме встановлено відсутність обліку готівкових коштів (у день їх надходження) у повній сумі їх фактичних надходжень в книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків на суму 4920,91 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були прийнятті спірні податкові повідомлення-рішення.

Стосовно донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств в сумі 3761281,00 грн., то судом зазначено, що підставою для донарахування позивачу вказаних зобов'язань слугували висновки податкового органу щодо безпідставного заниження позивачем доходів в сумі 17873833,81 грн., завищення валових витрат за період з 01.04.2010 по 31.03.2012 в сумі 7984180,00грн., завищенням амортизаційних відрахувань та завищення доходів від не операційної курсової різниці в 4-му кварталі 2011року на суму 10946364,00грн.

Як свідчать матеріали справи, постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011, залишеною в силі постановою Вищого господарського суду України від 21.11.2011 у справі №54/234, задоволено позов ПАТ «Енергобанк» до ДП «НЕК «Укренерго» про визнання недійсним договору банківського вкладу №6/08/В/91/07-08 від 13.05.2008 та стягнуто з позивача 17873833,81 грн. сплачених за вкладом відсотків. Зменшення доходу у сумі 17873833,00 грн. позивачем відображено у рядку 03.26 Декларації з податку на прибуток - «Перерахунок доходів у разі визнання правочину недійсним (+>-)».

Відповідно до п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України, перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання правочину недійсним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Таким чином, безпідставними є висновки відповідача щодо неправомірності зменшення доходів позивачем в сумі 17873833,00 грн.

Щодо безпідставного завищення позивачем амортизаційних нарахувань в сумі 1007924,00 грн. у зв'язку з нікчемністю господарських операцій Донбаської та Західної ЕС з ТОВ «Укрекоенерготорг», то слід зазначити наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказане обладнання було введено в експлуатацію, про що свідчать складені акти, які були надані під час перевірки. Крім того, реальність вказаних операцій знайшла своє документальне підтвердження у довідках про відсутність порушень податкового законодавства Горлівської ОДПІ від 21.09.2012 № 231/22-2/23344104 та ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 08.10.2012 №10602/22-10 про проведення зустрічних звірок з ТОВ «Укрекоенерготорг», копії яких містяться в матеріалах справи.

Також, відповідачем установлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 03 Декларації з податку на прибуток ДП «НЕК «Укренерго» «інші доходи» всього на суму 10946364,00 грн. До зазначеного висновку податковий орган дійшов внаслідок того, що сума курсової різниці отриманої по залишку коштів кредитів МБРР та від перерахунку дебіторської заборгованості по підприємствах-контрагентах на дату зарахування авансів на спеціальний рахунок Міністерства фінансів України по кредитним коштам МБРР, відображаються по дебету рахунків 33/3, 33/4, 37/12161, 50/210, 50/515, 61/2, 63/130, 63/211, 63/215, 63/220 з подальшою кореспонденцією по кредиту 74/4. Отже, дохід від не операційної курсової різниці на рахунку 74/4 визначено в розмірі 17443509,17 гри., але в рядок ОЗІД Декларації з податку на прибуток віднесено суму в розмірі 28389873,00 грн. Таким чином, ДП «НЕК «Укренерго» здійснено переплату податку на прибуток за 4 квартал 2011 року в розмірі 2517663,72 грн., а отже вірним є висновок суду стосовно зобов'язання відповідача відобразити по картці особового рахунку позивача суму переплати податку на прибуток за 4 квартал 2011 року у розмірі 2517663,72 грн.

Підставою для зменшення сум бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів), виключення сум з податкового кредиту позивача, який був ним сформований по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками, слугував висновок податкового органу, про те, що контрагенти ПП «Севелітстрой», КП «Альянс», ПП «Комманд», ПП «Базис Торг», ПП «Севелітстрой», ТОВ «Бренд Строй», ТОВ «Кошторисно-консалтингова група», ТОВ «Кримбудіндустрія», ПП «Константа Строй Інвест» відсутні за місцем знаходження, у зв'язку з чим неможливо провести зустрічні звірки, також відповідач зазначав про відсутність у контрагентів позивача, або у постачальників таких контрагентів належних ресурсів для здійснення господарської діяльності, а також порушенням кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва стосовно окремих контрагентів позивача, або постачальників таких контрагентів.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Приписами пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як свідчать матеріали справи, реальність здійснених господарських операцій підтверджується оформленими належним чином всіма необхідними первинними бухгалтерськими та господарськими документами щодо придбання товарів у постачальників і їх продажу покупцям та використання у власній господарській діяльності, зокрема, договорами, видатковими накладними, актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними.

Наявні в матеріалах справи видаткові й податкові накладні, акти здачі-приймання робіт, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення N168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за товарно-матеріальні цінності та виконанні роботи, відповідає вимогам пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім того, вірним є висновок суду, що сам факт порушення кримінальної справи не надає права податковому органу стверджувати, що господарські операції не мали реального характеру, оскільки цей факт та факт укладання спірних господарських договорів не мають між собою причинно-наслідкового зв'язку, а реальність кожної операції належним чином підтверджена первинними бухгалтерськими документами підприємства.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.11.2012 №0001033930 про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки в сумі 24604,55 грн., то судом зазначено наступне.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи в цій частині рішення суду першої інстанції дійшов висновку, що перевіркою правомірно встановлено несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книгах обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.

Проте, колегія суддів не може погодитися з рішення суду апеляційної інстанції щодо правомірності висновків акту перевірки про застосування до позивача штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки, а саме порушення п. 2.6 Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні оприбуткування готівки - це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Статтею 1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» передбачено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі по тексту - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Згідно п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування» затверджено вимоги щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, відповідно до яких реєстратор розрахункових операцій повинен забезпечувати формування та друкування таких денних звітів як Х-звіт та Z-звіт.

Згідно п. 2 даної Постанови Z-звіт - це денний звіт з обнулінням інформації в оперативній пам'яті та занесенням її до фіскальної пам'яті РРО. Для РРО, у Z-звіті яких не зазначається інформація про операції «службового внесення» або «службової видачі» сум готівки, Z-звіт означає сукупність Х-звіту та Z-звіт, при цьому першим виконується Х-звіт.

Відповідно до Постанови Z-звіт має містити основну інформацію, в т.ч. і фінансову щодо наданих послуг.

Пунктом 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні передбачено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Наведені норми вказують, що несвоєчасне виконання запису в КОРО за наявності роздрукованого Z-звіту є порушенням законодавства в частині порядку ведення КОРО, а не порушенням ведення касових операцій у національній валюті щодо оприбуткування готівки в касі, оскільки проведення готівкових коштів через РРО із роздрукуванням Z-звіту є свідченням їх занесення до фіскальної пам'яті, що виключає підставу приховування відповідної суми виручки, тому підстави для застосування штрафних санкцій відсутні.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Оскільки, апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до ч. 1 ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2013.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров