Постанова № 54509900, 15.12.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 року Справа № 876/4625/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Бадівської О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (правонаступник Нововолинська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області) на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року у справі за позовом Державного підприємства «Волиньвугілля» до Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2014 року Державне підприємство «Волиньвугілля» (далі - ДП) звернулося до суду з позовом до Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі – ОДПІ) в якому, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) від 15.11.2013 №0001561500.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що податковим органом протиправно при зарахуванні коштів від ДП здійснювалась зміна цільового призначення платежу, що і призвело до висновку про порушення позивачем строку сплати узгоджених податкових зобов’язань. Зазначає, що підприємством належним чином сплачувались податкові зобов’язання у перевіряємий період, а відтак оскаржуване ППР прийнято безпідставно.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року у справі №803/513/14 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ОДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі покликається на те, що у податкового органу було право на зміну цільового призначення платежів від ДП, а відтак ППР прийнято правомірно.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що зміна призначення платежу з боку податкового органу призвела до штучного створення податкового боргу в обліковій картці позивача, а відтак нараховані штрафні санкції не відповідають дійсності.

Такі висновки суду першої інстанції частково відповідають фактичним обставинам справи та є лише частково вірними з таких міркувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 31.10.2013 відповідачем було проведено камеральну перевірку ДП щодо своєчасності, достовірності та повноти сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) за період з 15.09.2010 по 31.10.2013, якою встановлено, що платник несвоєчасно сплачує податкові зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток, за що передбачена відповідальність згідно ст.126 ПК України.

На підставі акта перевірки від 31.10.2013 №702/153/1601/32365965 (а.с.34-37, далі - Акт) та зафіксованих у ньому порушень податковим органом прийнято ППР від 15.11.2013 №0001561500, яким позивачу визначена сума штрафу у розмірі 20% узгодженої суми податкового зобов’язання, а саме 579095,42грн (а.с.18).

Не погодившись із таким рішенням відповідача, ДП звернулося до суду із цим адміністративним позовом.

Додатково, судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір штрафу ОДПІ визначався із узгодженої суми податкового зобов’язання згідно податкових декларацій за липень, жовтень, листопад 2010 року та січень 2011 року (а.с.53-71), що підтверджується Актом.

В частині нарахування штрафу із узгоджених податкових зобов’язань за 2010 рік, слід зазначити наступне.

Так, згідно із п.3 ч.1, ч.3 ст.9 Закону №1251-ХІІ (чинного на час виникнення спірних відносин) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлював порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами на час виникнення спірний відносин і до 01.01.2011 був Закон №2181-ІІІ.

Виходячи із змісту пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-ІІІ платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Згідно із пп.5.4.1 п.5.4 ст.5 цього ж Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Пунктом 7.7 ст.7 Закону №2181-ІІІ визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Інші норми Закону №2181-ІІІ також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов'язань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов'язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.

У відповідності до пп.7.1.1 п.7.7 ст.7 Закону №2181-ІІІ джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України (далі – НБУ) визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного на час виникнення спірних відносин законодавства України належало виключно платнику. Тому, суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону №2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Додатково, пп.8.6.2 п.8.6 ст.8 Закону №2181-ІІІ надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов'язання.

Тому, із змісту наведених вище правових норм слід дійти висновку щодо відсутності повноважень у податкового органу змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення його податкових зобов'язань до 01.01.2011.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до декларації з ПДВ за липень 2010 року (від 15.09.2010 №17213), позивачем було самостійно задекларовано ПДВ у розмірі 2096367грн (а.с.53-54), строк сплати якого настав 16.09.2010.

Згідно із наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями ДП, за липень 2010 року було сплачено 1190901грн ПДВ (а.с.23, 33, 85-93), що також підтверджується його власними розрахунками у зведеній таблиці (а.с.79).

Отже, несплаченою за липень 2010 року залишилась сума ПДВ в розмірі 905466грн.

Вказана сума узгодженого податкового зобов’язання сплачена ДП згідно Акту лише в 2013 році, що ним не спростовано.

Відповідно до ст.126 ПК України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відтак, враховуючи положення ст.126 ПК України, ДП притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу, яка як було встановлено становить 905466грн.

Отже, сума штрафу за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов’язання із сплати ПДВ за липень 2010 року становить 181093,2грн (905466грн х 0,2).

Проте, апеляційний суд одночасно звертає увагу на таке.

Так, ст.114 ПК України встановлено, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Згідно з п.102.1 ст.102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію (пп.14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Отже, застосування штрафу за несвоєчасну сплату узгодженої суми грошового зобов'язання можлива протягом 1095 днів з дня виникнення податкового боргу.

Встановлено, що сплата грошових зобов'язань по декларації з ПДВ за липень 2010 року проведена позивачем упродовж 2010 та 2013 року, проте штраф застосовано контролюючим органом лише 15.11.2013, тобто після спливу 1095 днів з дня виникнення узгодженого податкового боргу по вказаним деклараціям (16.09.2010), що суперечить наведеним положенням ПК України.

Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 28 травня 2015 у справі №816/4647/14 та від 10 листопада 2015 року у справі №21-2919а15.

З огляду на наведене, накладення на позивача штрафу відповідно до ст.126 ПК України за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов’язання із сплати ПДВ за липень 2010 року є безпідставним.

Встановлено, що відповідно до декларації з ПДВ за жовтень 2010 року (від 22.11.2010 №24480), позивачем було самостійно задекларовано ПДВ у розмірі 996004грн (а.с.62-63), строк сплати якого настав 01.12.2010.

Згідно із наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями ДП, за жовтень 2010 року було сплачено 996004грн ПДВ (а.с.107-120), що також підтверджується його власними розрахунками у зведеній таблиці (а.с.80-81) та постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року у справі №2а/0370/585/11, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року (а.с.193-195) та набрала законної сили.

Отже, позивач в повній мірі та у встановлені строки сплатив узгоджену суму податкового зобов’язання із сплати ПДВ за жовтень 2010 року, що виключає правомірність накладення на нього штрафних санкцій згідно ст.126 ПК України за вказаний період.

Відповідно до декларації з ПДВ за листопад 2010 року (від 06.01.2011 №26813), позивачем було самостійно задекларовано ПДВ у розмірі 3363443грн (а.с.64-65), строк сплати якого настав 10.01.2011.

Згідно із наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями ДП, за листопад 2010 року в період до 01.01.2011 було сплачено 1350309,28грн ПДВ (а.с.121-131), що також підтверджується його власними розрахунками у зведеній таблиці (а.с.81).

Отже, несплаченою за листопад 2010 року залишилась сума ПДВ в розмірі 2013133,72грн, що додатково було встановлено постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року у справі №2а/0370/586/11, яка залишена без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 09 вересня 2014 року (а.с.196-198) та набрала законної сили.

Вказана сума узгодженого податкового зобов’язання сплачена ДП (у зв’язку із правомірними діями ОДПІ з 01.01.2011 щодо зарахування коштів в рахунок погашення податкового боргу, згідно з черговістю його виникнення) згідно Акту лише в 2013 році, що ним не спростовано.

Відтак, враховуючи положення ст.126 ПК України, ДП притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу, яка як було встановлено становить 2013133,72грн.

Отже, сума штрафу за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов’язання із сплати ПДВ за листопад 2010 року становить 402626,74грн (2013133,72грн х 0,2).

Встановлено, що відповідно до декларації з ПДВ за січень 2011 року (від 21.02.2011 №9000705997), позивачем було самостійно задекларовано ПДВ у розмірі 3009891грн (а.с.69-70), строк сплати якого настав 03.03.2011.

Вказана сума узгодженого податкового зобов’язання з ПДВ сплачена ДП у розмірі 48336,3грн (у зв’язку із правомірними діями ОДПІ з 01.01.2011 щодо зарахування коштів в рахунок погашення податкового боргу, згідно з черговістю його виникнення) згідно Акту лише в 2013 році, що ним не спростовано.

Відтак, враховуючи положення ст.126 ПК України, ДП притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу, яка як було встановлено становить 48336,3грн.

Отже, сума штрафу за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов’язання із сплати ПДВ за січень 2011 року становить 9667,26грн (48336,3грн х 0,2).

Встановлене апеляційним судом порушення позивачем строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання із сплати ПДВ за листопад 2010 року та січень 2011 року визнається ДП згідно пояснень наданих в судовому засіданні в суді першої інстанції та письмовими поясненнями від 04.04.2014 (а.с.51-52).

Враховуючи все вищенаведене, ОДПІ було правомірно нараховано ДП штраф за несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов’язання із сплати ПДВ згідно ст.126 ПК України в сумі 412294грн (9667,26грн+402626,74грн).

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності компетенції суду визначати розмір нарахованого ОДПІ штрафу, оскільки суд в даному випадку не підміняє податковий орган щодо нарахування грошового зобов'язання платника податків, а лише перевіряє правомірність здійснення такого нарахування та визначає його правомірність в тій чи іншій частині.

Перевищення податковим органом своєї компетенції в період до 01.01.2011 та частково помилкове нарахування ним штрафу згідно ст.126 ПК України жодним чином не звільняє платника від обов'язку сплати податкових зобов'язань та штрафних санкцій у необхідному розмірі відповідно до чинного законодавства України. Виявлені факти порушення процедури нарахування штрафних санкцій при проведенні перевірки не мають обов'язковим наслідком недійсність ППР, прийнятого за результатами цієї перевірки, оскільки часткова правомірність такого встановлена судом.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог ДП щодо визнання протиправним та скасування ППР від 15.11.2013 №0001561500 в частині зобов’язання сплатити штраф у розмірі 166801,42грн.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення Нововолинської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 15 листопада 2013 року №0001561500 в частині зобов’язання сплатити штраф у розмірі 412294грн скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 21 грудня 2015 року.