Ухвала суду № 54509452, 17.12.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року

справа № 808/8351/14 (ДО/808/1144/14)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Маріупольський термічний завод» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року у справі №808/8351/14 (ДО/808/1144/14) за позовом публічного акціонерного товариства «Маріупольський термічний завод» до Маріупольської об’єднаної Державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Донецькій області про скасування податкової вимоги, -

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Маріупольський термічний завод» (далі – ПАТ «Маріупольський термічний завод») 25 листопада 2015 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Маріупольської об’єднаної Державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Донецькій області (далі – Маріупольська ОДПІ), в якому просить суд скасувати податкову вимогу Маріупольської ОДПІ від 02.07.2014 року №3037-25.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до розпорядження №1053-р від 30.10.2014 року Кабінету Міністрів України, яке винесено на підставі Закону України від 02.09.2014 №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі – Закон №1669-VII), затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (далі – Перелік населених пунктів). Так, до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого під номером 20 внесено м. Маріуполь. Відповідно до додатків до податкових декларацій №9001535133 та №9001535321 від 23.01.2014 року, які були подані позивачем до відповідача, всі земельні ділянки якими користується позивач розташовані на території міста Маріуполя, у зв'язку із чим ПАТ «Маріупольський термічний завод» з 14.04.2014 року звільнено від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Таким чином, оскільки на підставі ст.6 Закону № 1669-VII у ПАТ «Маріупольський термічний завод» з 14.04.2014 відсутній обов'язок щодо сплати за користування земельними ділянками, відповідно у позивача відсутній податковий борг зі сплати за користування земельними ділянками, а податкова вимога №3037-25 від 02.07.2014 року підлягає скасуванню як така, що суперечить ст.6 Закону № 1669-VII.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду мотивована наявністю у відповідача податкового боргу та зупиненням дії розпорядження №1053-р від 30.10.2014 року. Суд першої інстанції зробив висновок про те, що діючий на теперішній час Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція відсутній, що в свою чергу, не позбавляє обов’язку ПАТ «Маріупольський термічний завод» сплачувати податкові зобов'язання з орендної плати за землю та податку за землю. Крім того, суд першої інстанції звертає увагу на те, що позивач у позовній заяві зазначає про відсутність у нього обов’язку сплачувати земельний податок, тоді як спірна податкова вимога містить у собі, також, узгоджені податкові зобов’язання з податку на додану вартість.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що ст.6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є нормою прямої дії, що надає податкові пільги, її застосування Закон не ставить у залежність від наявності чи відсутності відповідних змін у Податковому кодексі.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу відповідач посилаючись на її необґрунтованість просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ПАТ «Маріупольський термічний завод» (код ЄДРПОУ 20391907) зареєстроване виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області як юридична особа 10.02.1998 року, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 №322097 та платником податків і зборів, передбачених чинним законодавством.

Згідно з розрахунком відповідача, наведеного у запереченнях на позов, наявна у ПАТ «Маріупольський термічний завод» заборгованість з податку на додану вартість складає 75 582,09 грн., яка виникла внаслідок подання податкових декларацій із зазначеного податку: №9032374298 від 06.06.2014, №9040238697 від 30.07.2014, №9044040466 від 01.06.2014, №9045789724 від 08.08.2014, №0008791500 від 26.08.2014, №9051329344 від 08.09.2014.

Також, 23.01.2014 року позивачем до Маріупольської ОДПІ було подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок) за 2014 рік (вхідний №9001535321).

23.01.2014 року позивачем було подано податкову декларацію з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік (вхідний №9001535133).

Відповідно до графи 5 декларації №9001535321 від 23.01.2014 року ПАТ «Маріупольський термічний завод» нарахувало за 2014 рік суму земельного податку у розмірі 3 357,10 грн. зі сплатою щомісячно суми у розмірі 279,76 грн. (а.с. 12-13).

Відповідно до графи 13 декларації №9001535133 від 23.01.2014 року ПАТ «Маріупольський термічний завод» нарахувало за 2014 рік суму орендної плати за землі державної або комунальної власності у розмірі 329 311,44 грн. зі сплатою щомісячно суми у розмірі 27 442,62 грн (а.с.6-7).

Загальна сума заборгованості з земельного податку з юридичних осіб складає 1119,05 грн., з орендної плати з юридичних осіб – 109 769,63 грн.

Відповідачем було сформовано та направлено позивачу податкову вимогу за формою «Ю» №3037-25 від 02.07.2014 року, яка отримана відповідачем (а.с.37).

Законність та обґрунтованість податковою вимоги Маріупольська ОДПІ за формою «Ю» №3037-25 від 02.07.2014 року є предметом спору переданого на вирішення суду.

Суд апеляційної інстанції проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходить з наступного.

За визначенням підпункту 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з п.288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 7 статті 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.

У пункті 286.2 статті 286 Податкового кодексу України зазначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Пунктом 3 ст. 287 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене в податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Пунктом 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України передбачено, що коли платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом, то така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

В силу приписів п.56.11 ст. 56 Податкового кодексу України грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків, не підлягає оскарженню.

Відповідно до п. 57.1. ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.175. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, є податковим боргом.

Пунктом 59.1. ст. 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з п. 59.3. ст. 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, що передбачено пунктом 59.4. ст. 59 Податкового кодексу України).

У зв'язку з непогашенням ПАТ «Маріупольський термічний завод» узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничного строку її сплати Маріупольською ОДПІ складено та направлено на адресу відповідача податкову вимогу № 3037-25 від 02.07.2014 року, яку було отримано відповідачем.

Згідно з п. 16.1.4. ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.95.1 ст. 95 Податкового кодексу контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Враховуючи те, що відповідачем самостійно у декларації №9001535321 від 23.01.2014 року зазначено та нараховано за 2014 рік суму земельного податку у розмірі 3 357,10 грн. зі сплатою щомісячно суми у розмірі 279,76 грн. та у декларації №9001535133 від 23.01.2014 за 2014 рік зазначено та нараховано суму орендної плати за землі державної або комунальної власності у розмірі 329 311,44 грн. зі сплатою щомісячно суми у розмірі 27 442,62 грн., що свідчить про те, що така сума грошового зобов'язання вважається узгодженою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірні суми є податковим боргом.

При цьому, суд апеляційної інстанції приймає до уваги й те, що спірна податкова вимога містить у собі, також, узгоджені податкові зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 75 582,09 грн., які виникли внаслідок подання податкових декларацій із зазначеного податку: №9032374298 від 06.06.2014 року, №9040238697 від 30.07.2014 року, №9044040466 від 01.06.2014 року, №9045789724 від 08.08.2014 року, №0008791500 від 26.08.2014 року, №9051329344 від 08.09.2014 року, проте позивач в межах доводів позовної заяви та апеляційної скарги зазначає про відсутність у нього обов’язку сплачувати лише земельний податок.

Враховуючи наявність у ПАТ «Маріупольський термічний завод» податкового боргу, Маріупольська ОДПІ формуючи та надсилаючи на адресу позивача податкову вимогу форми «Ю» №3037-25 від 02.07.2014 року діяла в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений Податковим кодексом України, що виключає підстави для скасування цієї податкової вимоги.

Щодо посилання позивача на Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669 від 02.09.2014 року та розпорядження KM України № 053-р від 30.10.2014 року, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп.9.1.10 п.9.1 ст.9 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, до загальнодержавних податків та зборів відноситься плата за землю.

Таким чином, Податковий кодекс України є спеціальним кодифікованим законом, виключно яким врегульовано відносини у сфері оподаткування, в тому числі й в частині справляння плати за землю.

Статтею 2 Податкового кодексу України встановлено, що зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

02.09.2014 року прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі – Закон №1669), який набрав чинності 15.10.2014 року. Відповідно до преамбули, цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Статтею 6 вищезазначеного Закону, передбачено звільнення суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, під час проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Саме на підставі цієї норми, позивач вважає, що обов’язок справляти плату за землю у нього відсутній.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Законом №1669 не визначено порядок застосування вказаних, зокрема, у статті 6 тимчасових заходів. Прийняття такого Закону не зумовило зупинення або зміну: порядку адміністрування податків та зборів; права та обов'язки платників податків та зборів; компетенцію контролюючих органів; повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю; а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Тобто, Закон №1669 не змінив регулювання податкових відносин, які врегульовані спеціальним законом – Податковим кодексом України, який, відповідно, і має вищу юридичну силу порівняно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

З цих підстав є безпідставними посилання позивача на те, що у перехідних положеннях Закону №1669 вказано, що закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання відсутнім податкового боргу на підставі Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Маріупольський термічний завод» – залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року у справі №808/8351/14 (ДО/808/1144/14) – без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 21 грудня 2015 року.

Головуючий В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко