Постанова № 54508937, 16.12.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2015 р. Справа№ 910/19057/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання: Товстенку О.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,РЕНО"

на рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2015р.

у справі № 910/19057/15 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,РЕНО"

до Публічного акціонерного товариства ,,Банк ,,Фінанси та Кредит"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Агрохолдинг"

про визнання поруки припиненою

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ,,РЕНО" (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" про визнання поруки за Договором поруки № 187 від 20.08.2007р. припиненою.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.09.2015р. до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Агрохолдинг".

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2015р. у справі № 910/19057/15 в задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції послався на умови кредитного договору та договору поруки, положення ЦК України, і дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, зазначаючи, що збільшення відсоткової ставки з 12% до 20% річних за порушення строків повернення кредитних коштів, збільшує обсяг зобов'язання боржника та, відповідно, обсяг відповідальності поручителя, однак, враховуючи надання позивачем згоди на застосування підвищеної процентної ставки, суд зазначив, що внесені Додатковою угодою № 15 від 18.02.2013р. зміни до Кредитного договору є такими, що не суперечать укладеному між позивачем та відповідачем Договору поруки, тому підстави для визнання поруки припиненою відсутні.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду м. Києва від 23.09.2015р. у справі № 910/19057/15 скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що він не погоджується з прийнятим рішенням, вважає його необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2015р. у справі № 910/19057/15 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,РЕНО" на рішення господарського суду м. Києва від 23.09.2015р. прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Агрикова О.В., Жук Г.А. та призначено її розгляд на 24.11.2015р.

Ухвалою суду від 16.11.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Суховий В.Г., судді Жук Г.А., Мальченко А.О. на підставі розпорядження секретаря судової палати суду від 16.11.2015р.у зв'язку з виходом судді Мальченко А.О., яка входить до складу постійної колегії суддів, з лікарняного.

Даною ухвалою розгляд скарги у справі, призначений на 24.11.2015р., відкладено на 01.12.2015р. у зв'язку з перебуванням 24.11.2015р. судді - доповідача Сухового В.Г. у відрядженні (участь у XIII з'їзді суддів).

Ухвалою суду від 01.12.2015р. розгляд скарги у справі відкладено на 16.12.2015р. у зв'язку з неявкою представників позивача та третьої особи, на підставі ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні 16.12.2015р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечив проти наведених доводів, представник третьої особи не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411614068779. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи від третьої особи не надходило.

Представники позивача та відповідача просили суд розглянути справу за наявними матеріалами.

Колегія суддів, з урахуванням належного повідомлення третьої особи, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2007р. між Відкритим акціонерним товариством ,,Банк ,,Фінанси та Кредит", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" (далі - відповідач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,Агрохолдинг" (далі - третя особа, позичальник) укладено договір про невідновлювальну кредитну лінію № 45-01-07 (далі - Кредитний договір).

За умовами Кредитного договору, з урахуванням змін та доповнень, що вносилися сторонами під час строку дії договору, банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 5 870 000,00 доларів США, зі строком повернення до 18.12.2014р.

20.08.2007р. між Відкритим акціонерним товариством ,,Банк ,,Фінанси та Кредит", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,РЕНО" (далі - позивач, поручитель) укладено Договір поруки № 187 (далі - Договір поруки, а.с. 11-12).

За змістом п.п.2.1, 2.2 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань по кредитному договору, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що й боржник, в т.ч. по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, оплаті комісійної винагороди, оплати неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків.

За змістом п. 4.4 договору поруки внесення змін та доповнень в кредитний договір, внаслідок якого збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без згоди з поручителем.

Згідно з Договором поруки (в редакції Додаткової угоди № 5 від 14.09.2012р.), поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за Договором про невідновлювальну кредитну лінію № 45-01-07 від 20.08.2007р., укладеному між кредитором і боржником, у відповідності до якого боржнику надано кредит у розмірі 5 870 000,00 доларів США, зі сплатою 10% річних, у випадку порушення п. 8.3 кредитного договору - в розмірі 12% річних, а за користування кредитом з моменту, вказаному в підп. ,,б" п. 3.1 кредитного договору, зі сплатою процентів у підвищеному розмірі, строком погашення кредиту 18.12.2014р.

18.02.2013р. між відповідачем і третьої особою укладено Додаткову угоду № 15 до Кредитного договору, за змістом п. 1.1 якого банк відкриває позичальникові не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 5 870 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 18.12.2014р. і сплатити за користування кредитними коштами проценти відповідно до розділу 3 цього договору.

Пунктом 3.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15) визначено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту за процентними ставками:

а) 10% річних за період з дня проведення реструктуризації кредитної заборгованості до терміну повернення кредиту, що зазначений в п. 1.1 договору;

b) 20% річних за період з терміну повернення кредиту, що зазначений в п.1.1 договору, а також у випадку порушення строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п. 4.5, 6.1 цього договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.

Пунктом 8.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15), зокрема, встановлено, що позичальник зобов'язується без письмової згоди банку не відкривати в установах інших банків поточні рахунки, не отримувати нових позик і кредитів, не виступати гарантом та поручителем по зобов'язаннях третіх осіб до моменту повернення кредиту та виконання інших зобов'язань за цим договором.

Також в пункті 8.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15) визначено, що сторони дійшли згоди, що в разі порушення цього пункту договору, процентна ставка, що вказана в п. 3.1,,а" цього договору змінюється і встановлюється в розмірі 20% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що внаслідок внесення змін до кредитного договору додатковою угодою № 15 від 18.02.2013р. збільшено обсяг відповідальності поручителя без його погодження, що є підставою для визнання поруки такою, що припинилась у відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з тих підстав, що хоча банком й було збільшено відсоткову ставку з 12% до 20% річних за порушення строків повернення кредитних коштів та зазначене підвищення збільшує обсяг відповідальності поручителя, однак поручитель надав згоду на застосування підвищеної відсоткової ставки, про що зазначено в п.1.1 договору поруки (в редакції додаткової угоди № 5 від 14.09.2012р.)

Колегія суддів, враховуючи встановлені у даній справі обставини та наявні у справі докази, вважає, що позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню з огляду на таке.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 546 ЦК України унормовано, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Підставою для встановлення поруки є договір, який створює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (частина друга статті 555 цього Кодексу).

На поруку поширюються загальні умови виконання зобов'язань, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України № 6-97цс13 від 25.09.2013).

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення суми кредиту навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

На зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається, і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014р. у справі N 6-160цс13.

Згідно з позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові у справі № 6-20цс11 від 21 травня 2012р., збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Таким чином, змінами основного зобов'язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови та обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.

Як зазначалось вище, згідно з п. 1.1 договору поруки (в редакції Додаткової угоди № 5 від 14.09.2012р.) поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за Договором про невідновлювальну кредитну лінію № 45-01-07 від 20.08.2007р., укладеному між кредитором і боржником, у відповідності до якого боржнику надано кредит у розмірі 5 870 000,00 доларів США, зі сплатою 10% річних, у випадку порушення п. 8.3 кредитного договору - в розмірі 12% річних, а за користування кредитом з моменту, вказаному в підп. ,,б" п. 3.1 кредитного договору, зі сплатою процентів у підвищеному розмірі, строком погашення кредиту 18.12.2014р.

18.02.2013 р. між відповідачем і третьою особою укладено Додаткову угоду № 15 до Кредитного договору, якою сторони змінили процентну ставку за користування кредитними коштами у разі порушення п. 8.3 Кредитного договору (з 12 % до 20 % річних).

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. А відповідно до ст. 654 ЦК зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Враховуючи зазначене вище, а також вимоги ст. 547 ЦК щодо вчинення правочину про забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі, згода поручителя має надаватись у письмовій формі.

Як зазначає позивач, він, як поручитель за спірними зобов'язаннями, не надавав згоди на збільшення його відповідальності за кредитним договором, у зв'язку з чим на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України просить суд визнати поруку припиненою.

В пункті 4.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зміна умов зобов'язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя може припинити поруку лише у випадку, коли зазначене призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за забезпеченим порукою зобов'язанням.

Збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни забезпеченого порукою зобов'язання суди повинні розуміти як: підвищення розміру процентів або встановлення нових умов щодо порядку зміни розміру процентної ставки, що призведе до її збільшення; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти; установлення або збільшення розміру неустойки; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним тощо.

Господарські суди мають враховувати, що згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки. Якщо договором поруки передбачено зміну його умов за письмової згоди сторін, то у такому разі саме лише повідомлення кредитором або боржником поручителя про зміну умов договору не є доказом надання поручителем згоди.

Не є збільшенням основного зобов'язання надання чергового траншу за договором про відкриття кредитної лінії, що забезпечений договором поруки.

У разі якщо поручитель під час укладення договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки згідно із статтею 559 ЦК України.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що збільшення відсоткової ставки з 12% до 20% річних за порушення строків повернення кредитних коштів, збільшує обсяг зобов'язання боржника та, відповідно, обсяг відповідальності поручителя. Проте, суд дійшов висновку, що позивачем (поручителем) надано згоду на застосування підвищеної процентної ставки, а зміни від 18.02.2013р. до кредитного договору не суперечать договору поруки, оскільки умовами договору поруки передбачено сплату процентів у підвищеному розмірі, хоча й не конкретизовано розмір таких процентів.

Водночас, з п. 1.1 договору поруки (в редакції додаткової угоди № 5 від 14.09.2012р.) вбачається, що поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за Договором про невідновлювальну кредитну лінію № 45-01-07 від 20.08.2007р., у відповідності до якого боржнику надано кредит у розмірі 5 870 000,00 доларів США, зі сплатою 10% річних, та визначено проценти річних, які поручитель має сплачувати у випадку порушення умов договору, а саме:

- у випадку порушення п. 8.3 Кредитного договору - в розмірі 12% річних;

- за користування кредитом з моменту, вказаному в підп. ,,б" п. 3.1 кредитного договору, зі сплатою процентів у підвищеному розмірі.

У даному пункті конкретизовано, що поручитель надав згоду на сплату процентів у підвищеному розмірі саме за користування кредитом з моменту, вказаному в підп. ,,б" п. 3.1 кредитного договору, а не за порушення п. 8.3 кредитного договору.

Укладеною 18.02.2013р. між відповідачем і третьою особою Додатковою угодою № 15 до Кредитного договору, сторони - банк і позичальник - змінили процентну ставку за користування кредитними коштами у разі порушення п. 8.3 Кредитного договору (з 12 %, погоджених поручителем 14.09.2012р., до 20 % річних), що, як вже встановлено вище, збільшує обсяг зобов'язання боржника та, відповідно, обсяг відповідальності поручителя, згоди на яке останній не надавав.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем (поручителем) надано згоду на застосування підвищеної процентної ставки, а тому зміни, внесені Додатковою угодою № 15 від 18.02.2013р. до Кредитного договору, є такими, що не суперечать Договору поруки, є помилковим. По-перше, позивач (поручитель) не надавав згоду відповідати за зобов'язаннями перед банком зі сплатою процентів у підвищеному розмірі, замість погоджених 12% річних, у разі порушення пункту 8.3 Кредитного договору; по-друге, положення п.8.3 Кредитного договору (а.с. 28, зворот) не містять терміну ,,сплата процентів у підвищеному розмірі", як і підстави для їх застосування - ,,за порушення строків повернення кредитних коштів", на яку послався суд першої інстанції; по-третє, підпунктом 4.4. пункту 4 спірного договору чітко визначено необхідність узгодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, внаслідок яких збільшується відповідальність останнього. Порушення цих умов відповідно до частини першої статті 559 ЦК України тягне припинення поруки.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Оскільки у даному випадку судом встановлено збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди на таке збільшення, порука за договором поруки № 187 від 20.08.2007р. є припиненою, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд першої інстанції наведеного вище не врахував, допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, надав помилкову оцінку умовам п. 1.1 договору поруки, що призвело до прийняття невірного рішення у даній справі.

Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими з підстав наведених вище, в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 104 ГПК України неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

За наведених вище обставин, рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2015р. у справі № 910/19057/15 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України та покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,РЕНО" на рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2015р. у справі № 910/19057/15 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2015р. у справі

№ 910/19057/15 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

3. Визнати поруку за Договором поруки № 187 від 20.08.2007р., укладеним між Відкритим акціонерним товариством ,,Банк ,,Фінанси та Кредит", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,РЕНО", припиненою.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" (код 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ,,РЕНО" (код 30844350) 1 218,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову до суду.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства ,,Банк ,,Фінанси та Кредит" (код 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ,,РЕНО" (код 30844350) 1 339,80 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук