Рішення № 54508763, 17.12.2015, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

РІШЕННЯ

17 грудня 2015 року Справа № 927/1422/15

Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 14000

Відповідач:ОСОБА_2 районна державна адміністрація Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04061688, вул. Шевченка 48, м. Чернігів, 14027

про стягнення 51091,22 грн.

Суддя Бобров Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3 представник, довіреність № 1283 від 27.11.2015;

від відповідача: ОСОБА_4 - головний спеціаліст юридичного відділу та по роботі зі зверненнями громадян апарату ОСОБА_2 районної державної адміністрації Чернігівської області, довіреність № 0215/800 від 06.05.2015

Суть спору:

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано позов до ОСОБА_2 районної державної адміністрації Чернігівської області про стягнення 51091,22 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач у позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем договору на «Капітальний ремонт частини внутрішніх приміщень адміністративної будівлі по вул. Шевченка, 48 в м. Чернігів під центр надання адміністративних послуг» № 46 від 04.10.2012, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 78137,82 грн.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.10.2014 по справі № 927/1542/14, яке набрало законної сили 26.11.2014, було стягнуто з ОСОБА_2 районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ФОП ОСОБА_1 78137,82 грн боргу.

Враховуючи, що заборгованість, станом на день подання даного позову, відповідачем не сплачена, позивачем нараховано та предявлено до стягнення 46353,02 грн інфляційних втрат за період жовтень 2013 року жовтень 2015 року та 4738,20 грн трьох відсотків річних за період з 09.10.2013 по 04.11.2015.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, посилаючись, зокрема, на те, що позивачем не вжито жодного заходу досудового врегулювання спору, а саме претензій від позивача до райдержадміністрації не надходило.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що у наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат відсутнє офіційне підтвердження щодо проценту інфляції по кожному місяцю та не надано офіційної статистичної інформації.

Також відповідач просить врахувати, що відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобовязання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву.

Розгляд справи відкладався, в судовому засіданні оголошувалась перерва.

До початку судового засідання, призначеного на 11.12.2015, від позивача надійшла письмова заява про уточнення та збільшення розміру позовних вимог, в якій позивачем, зокрема, зазначено, що під час здійснення нарахувань інфляційних втрат ним було допущено технічну помилку (описку), а саме, зазначено індекс інфляції за липень 2015 року 99,90%, у той час як індекс інфляції за даний період становив 99,00%, у результаті помилково визначено суму інфляційних втрат до стягнення в розмірі 46353,02 грн. З врахуванням вірного показника індексу інфляції за липень 2015 року розмір інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року по жовтень 2015 року включно становить 45649,78 грн.

Водночас, зазначає позивач, оскільки заборгованість до цього часу не сплачена, що не спростовано відповідачем у відзиві на позовну заяву від 03.12.2015, позивачем здійснено уточнюючий розрахунок 3% річних, згідно якого сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача, станом на 08.12.2015, становить 4956,56 грн.

Окрім того, Державною службою статистики України на офіційному веб-сайті опубліковано показник індексу інфляції за листопад 2015 року, який становить 102,00%.

Враховуючи, що оприлюднення Державною службою статистики України, яка є субєктом владних повноважень та розпорядником публічної інформації у розумінні чинного законодавства, показників індексу інфляції на офіційному веб-сайті служби є виконанням обовязку з систематичного і оперативного оприлюднення інформації, покладеного на службу, як розпорядника інформації, Закону України «Про доступ до публічної інформації», та беручи до уваги показник індексу інфляції за листопад 2015 року, позивачем здійснено донарахування інфляційних втрат за листопад 2015 року.

Таким чином, на думку позивача, сума інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року по листопад 2015 року включно, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 47212,50 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача 47212,50 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року по листопад 2015 року, 4956,56 грн 3% річних за період з 09.10.2013 по 08.12.2015, всього: 52162,64 грн.

До заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачем додано уточнені розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, інформацію з офіційного веб-сайту розпорядника публічної інформації Державної служби статистики України на підтвердження розміру індексу інфляції за листопад 2015 року, а також письмові пояснення позивача, а саме розрахунок інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року по жовтень 2015 року з вказаними помісячно індексами інфляції згідно відповідних публікацій у газеті «Урядовий курєр» (номери та дати опублікування).

Крім того, в судовому засіданні 11.12.2015 представником позивача надані додаткові пояснення стосовно показника індексу інфляції за листопад 2015 року, який було опубліковано в газеті «Урядовий курєр» № 230 від 09.12.2015.

Представник позивача, присутній в судовому засіданні 11.12.2015, підтримав позовні вимоги з мотивів, викладених в позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Розглянувши заяву про збільшення розміру позовних вимог з доданими до неї документами, суд прийняв збільшення розміру позовних вимог, оскільки ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Розглянувши подані матеріали, зясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2014 у справі № 927/1542/14 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної державної адміністрації Чернігівської області встановлено факт укладання 04.10.2013 між ОСОБА_2 районною державною адміністрацією Чернігівської області (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1П (виконавець) договору № 46 на Капітальний ремонт частини внутрішніх приміщень адміністративної будівлі по вул. Шевченка, 48 в м. Чернігові під центр надання адміністративних послуг (далі Договір), за умовами якого замовник (відповідач) доручив, а виконавець (позивач) зобовязався виконати на свій ризик роботи на обєкті: Капітальний ремонт частини внутрішніх приміщень адміністративної будівлі по вул. Шевченка, 48 в м. Чернігові під центр надання адміністративних послуг, і здати їх замовнику (за актом приймання виконаних будівельних робіт з усуненням, у випадку виявлення при прийманні, недоліків, що зумовлені неякісним виконанням робіт). Замовник (відповідач) зобовязався прийняти виконані роботи і оплатити їх відповідно до умов договору (п.1.1, п.1.2 Договору).

Вищевказаним рішенням встановлено наступне.

На виконання умов Договору, позивач здійснив будівельні роботи, а відповідач прийняв на загальну суму 78137,82 грн, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ 2в № 1 від 07.10.2013(за жовтень 2013) на суму 43392,15 грн та № 2 від 22.10.2013 (за жовтень 2013) на суму 34745,67 грн, а також довідками про вартість виконаних будівельних робіт */та витрати**/ форми КБ-3 від 07.10.2013 (за жовтень 2013) на суму 43392,15 грн та від 22.10.2013 (за жовтень 2013) на суму 34745,67грн.

Відповідач зобовязаний був здійснити оплату виконаних робіт згідно:

- акту приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 07.10.2013 (за жовтень 2013) на суму 43392,15 грн - 08.10.2013 включно;

- акту приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 22.10.2013 (за жовтень 2013 року) на суму 34745,67 грн 23.10.2013 включно.

При цьому, судом також встановлено факт порушення відповідачем умов Договору в частині своєчасної і повної оплати виконаних робіт та факт наявності боргу в сумі 78137,82 грн на момент винесення рішення.

Даним рішенням було стягнуто з ОСОБА_2 районної державної адміністрації Чернігівської області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, зокрема, 78137,82 грн боргу.

В ході розгляду даної справи докази оскарження, зміни чи скасування рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2014 у справі № 927/1542/14 сторонами не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2014 у справі № 927/1542/14 набрало законної сили.

Згідно із ст.35 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави, за якими учасники судового процесу звільняються від обовязку доказування. Зокрема, відповідно до ч.3 вищеназваної статті ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що у справі № 927/1542/14 та у даній справі беруть участь ті самі особи, факти, які встановлені рішенням господарського суду у справі № 927/1542/14 та входять до предмету доказування в цій справі, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову.

Предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення з відповідача 47212,50 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року по листопад 2015 року та 4956,56 грн 3% річних за період з 09.10.2013 по 08.12.2015.

Відповідно до відповіді Управління державної казначейської служби України у ОСОБА_2 районі Чернігівської області від 04.11.2015 вих. № 01.02-10/795, наданої на запит позивача від 01.11.2015 № 10, ОСОБА_2 РДА визначено рахунок та відповідний код економічної класифікації видатків для виконання судового рішення, але, у звязку з відсутністю коштів на визначеному рахунку боржника ОСОБА_2 РДА, рішення суду станом на 04.11.2015 не виконаною.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобовязання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобовязань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому суд вважає, що позивачем правомірно нараховано відповідачу та предявлено до стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних за вказаний в позовній заяві період.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного суду України від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183.

Перевіривши здійснені ФОП ОСОБА_1 нарахування (а.с.26, 27), суд дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Заперечення відповідача щодо невжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі N 1-2/2002 встановлено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Щодо посилань відповідача на ст.23 Бюджетного кодексу України, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 3 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання. Аналогічна норма міститься в ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України.

Статтею 218 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15.05.2012р. у справі № 11/446.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_2 районної державної адміністрації Чернігівської області (вул. Шевченка, 48, м. Чернігів, 14027; р/р 352131050003700 в ГУДКУ у Чернігівській області, МФО 853592, код ЄДРПОУ 0461688) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14000; р/р 260000488 в ПАТ Полікомбанк, МФО 353100, реєстраційний номер НОМЕР_1) 52162,64 грн, в тому числі 47212,50 грн інфляційних втрат, 4950,14 грн трьох відсотків річних, та 1218,00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 17.12.2015, на підставі ст. 85 ГПК України, оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 22.12. 2015.

Суддя Ю.М.Бобров