Рішення № 54508261, 21.12.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 грудня 2015 р. Справа № 918/1371/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

до відповідача ОСОБА_1 міської ради

про скасування рішення органу місцевого самоврядування

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, дов. № 10-931/д від 19.12.2014 року

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 міської ради (далі - відповідач) про скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

25.01.2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,5000 га, що розташована за адресою: м. Кузнецовськ, вул. Правика, 2, для обслуговування автозаправної станції, строком на 45 років.

Пунктом 9 договору визначений розмір орендної плати на рівні 75 252,26 грн., що становить 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

30.04.2014 року позивачем прийнято рішення № 1234 «Про встановлення орендної плати за користування земельною ділянкою ПАТ «Укрнафта», яким для позивача визначена ставка орендної плати на рівні 12 відсотків від нормативної грошової оцінки землі.

Позивач вважає, що вказане рішення є необґрунтованим та таким, що порушує права останнього на об'єктивне та економічно обґрунтоване визначення розміру орендної плати, а тому підлягає скасуванню, з огляду на те, що 18.10.2011 року відповідачем прийнято рішення № 217 «Про затвердження ставок орендної плати за користування земельними ділянками, які перебувають у віданні ОСОБА_1 міської ради, грошова оцінка яких проведена», проте вказане рішення не оприлюднене, а тому, в розумінні чинного законодавства, не набуло чинності, а отже не створило обов'язків для осіб, до яких передбачалось його застосування. У преамбулі оскаржуваного рішення зазначено, що воно прийняте на підставі рішення № 217 від 18.10.2011 року, а тому встановлена позивачу ставка орендної плати на рівні 12 відсотків обґрунтована саме положеннями зазначеного рішення. Разом з тим, Позивач сплачує орендну плату відповідно до умов договору, а саме 10 відсотків від нормативної грошової оцінки землі, що у повній мірі відповідає вимогам ПК України.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 19 Конституції України, ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 152 ЗК України, ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст. 20 ГК України тощо.

14.12.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого за укладеним між сторонами договором та рішенням відповідача від 29.12.2006 року № 131 позивачу встановлено орендну плату в розмірі 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 75 252,26 грн. в рік, при цьому нормативна грошова оцінка визначена в розмірі 752 522,60 грн. На момент укладення між сторонами договору оренди нормативна грошова оцінка земель вираховувалась відповідно до рішення відповідача від 26.12.2002 року № 79 «Про затвердження матеріалів грошової оцінки м. Кузнецовська». Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Таким чином, у зв'язку з прийняттям міською радою рішення від 29.04.2011 року № 142, починаючи з 01.05.2011 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка перебуває в тимчасовому платному користуванні позивача, становить 3 066 500,00 грн. Окрім того, з 01.01.2011 року набув чинності ПК України, відповідно до якого підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Відповідач зазначив, що беручи до уваги той факт, що відбулась зміна законодавства щодо визначення розміру орендної плати за користування землею, 30.04.2014 року відповідачем прийнято рішення № 1234 «Про встановлення орендної плати за користування земельною ділянкою ПАТ «Укрнафта», відповідно до якого відповідачу встановлено ставку орендної плати в розмірі 12 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке, з урахуванням ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є чинним і обов'язковим. Крім того, 20.11.2014 року відповідач прийняв рішення № 1743 «Про внесення змін до рішення міської ради від 30.04.2014р. № 1234 «Про встановлення орендної плати за користування земельною ділянкою ПАТ «Укрнафта», яким виключив з преамбули оскаржуваного рішення посилання на рішення № 217 від 18.10.2011 року. Зважаючи на викладене, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 03.12.2015 року порушено провадження, справу призначено до судового слухання на 14.12.2015 року.

У судовому засіданні 14.12.2015 року оголошено перерву на 21.12.2015 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.01.2007 року між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) (який є правонаступником ВАТ «Укрнафта») укладено договір оренди земельної ділянки (договір), посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_1 міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 191, зареєстрований у ОСОБА_1 міському відділі Рівненської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.01.2007 року за № 040758400044.

Відповідно до п.п. 1, 8 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,5000 га, що розташована за адресою: м. Кузнецовськ, вул. Правика, 2, для обслуговування існуючої автозаправної станції, строком до 17.04.2052 року.

Договором оренди передбачено, що на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - АЗС з асфальтованими заїздами, ціновим пілоном, дорожніми знаками та іншими об'єктами, необхідними для функціонування та обслуговування АЗС. Категорія земельної ділянки - землі комерційного призначення (п. 3 договору).

Згідно з п. 9 договору за оренду земельної ділянки орендар сплачує орендодавцеві оренду плату виключно у грошовій формі, розмір якої складає 75 252, 26 грн., що становить 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (рішення ОСОБА_1 міської ради Рівненської області № 131 від 29.12.2006 року). Річна орендна плата не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється чинним законодавством України.

Рішенням ОСОБА_1 міської ради Рівненської області № 217 від 18.10.2011 року затверджено ставки орендної плати за користування земельними ділянками, які перебувають у віданні ОСОБА_1 міської ради, грошова оцінка яких проведена, зокрема, згідно з Додатком до рішення для земель цільового призначення для будівництва та обслуговування будівель роздрібної торгівлі нафтопродуктами встановлена орендна плата за користування в розмірі 12 відсотків від нормативної грошової оцінки землі.

За п. 3 рішення № 217 від 18.10.2011 року передбачено, що рішення підлягає опублікуванню на офіційному веб-сайті міської ради та в газеті міської ради «Вісті».

Відповідно до п. 35 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить питання, зокрема про затвердження ставок земельного податку відповідно до ПК України.

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Згідно з ст. 4 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика має здійснюватись за принципом, зокрема, забезпечення балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави, а також забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акту максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави.

Статтею 13 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначено, що план діяльності регуляторного органу з підготовки проектів регуляторних актів та зміни до нього оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації цього регуляторного органу, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених цим регуляторним органом, та/або шляхом розміщення плану та змін до нього на офіційній сторінці відповідного регуляторного органу в мережі Інтернет.

Статтею 57 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Стаття 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначає, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

При цьому, відповідно до прикінцевих положень Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", ст. 12 в частині офіційного оприлюднення законів та інших нормативно-правових актів, що визначають права і обов'язки громадян, діє до моменту набрання чинності законом, яким згідно з ч. 2 ст. 57 Конституції України буде встановлено порядок доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів, що визначають права і обов'язки громадян.

Таким чином, офіційне оприлюднення регуляторних актів, прийнятих органами та посадовими особами місцевого самоврядування, здійснюється виключно у спосіб, передбачений ст. 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", шляхом їх публікації в друкованих засобах масової інформації. Відповідальність за додержання порядку офіційного оприлюднення покладається на орган, що видав регуляторний акт, оскільки відповідно до ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

У частині питання щодо розміщення регуляторних актів органів або посадових осіб місцевого самоврядування на дошці оголошень чи на офіційній сторінці в мережі Інтернет без доведення факту нерозповсюдження друкованих засобів масової інформації в межах адміністративно-територіальної одиниці, то як зазначалося, існує лише один законодавчо визначений порядок оприлюднення регуляторних актів - виключно у місцевих або у разі їх відсутності, інших друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів оприлюднення рішення «Про затвердження ставок орендної плати за користування земельними ділянками, які перебувають у віданні ОСОБА_1 міської ради, грошова оцінка яких проведена» № 217 від 18.10.2011 року, зокрема опублікування вказаного рішення в газеті міської ради «Вісті», а тому суд виходить з того, що вказане рішення чинності не набуло.

Водночас, відповідач, керуючись рішенням від 28.10.2011 року № 217 «Про затвердження ставок орендної плати за користування земельними ділянками, які перебувають у віданні ОСОБА_1 міської ради, грошова оцінка яких проведена», ст.ст. 2, 3, 12, 93, 96, 120, ч. 1 ст. 122, 125, 126 ЗК України, ст. 288 ПК України, ст.ст. 19, 21, 25, 33 Закону України «Про оренду землі», п.34 ч. 1 ст. 26, ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішенням від 30.04.2014 року № 1234 «Про встановлення орендної плати за користування земельною ділянкою ПАТ «Укрнафта», встановив позивачу орендну плату за користування земельною ділянкою площею 0,5000 га (житлова та громадська забудова комерційного використання), що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Кузнецовськ, вул. Правика, 2, в розмірі 12 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 3 066 480,00 грн. Загальна орендна плата в рік становить 367 977,60 грн. (п. 1 рішення).

Пунктами 2, 3 вказаного рішення зобов'язано позивача у місячний строк укласти з відповідачем додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, а право оренди - зареєструвати.

Крім того, п. 4 оскаржуваного рішення зобов'язано землекористувача, у разі закінчення строку користування земельною ділянкою, забезпечити повернення земельної ділянки у відання міської ради, у стані, придатному для подальшого її використання за призначенням, або продовжити строк користування земельною ділянкою.

Контроль за виконанням рішення покладено на заступника міського голови ОСОБА_3 (п. 5 рішення).

Вирішуючи справу стосовно законності рішення відповідача № 1234 від 30.04.2014 року в частині зміни умов договору оренди земельної ділянки від 25.01.2007 року, зокрема щодо розміру орендної плати, суд зобов'язаний перевірити, чи приймалось таке рішення на підставі закону, чи діяли посадові особи відповідача безсторонньо, обґрунтовано та добросовісно у зв'язку з прийняттям рішення про зміни істотних умов договору оренди, та чи дотримано процедуру внесення змін до договору.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоуправління базується на принципах народовладдя, верховенства права, законності, гласності, виборності, колегіальності.

Відповідно до ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 9 ЗК України до повноважень відповідача у галузі земельних відносин на її території віднесено, зокрема право розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України.

За правилом ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Положеннями ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

Частиною 1 ст. 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Закон України "Про оренду землі" визначає оренду землі як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 2 Закону "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю здійснюється у вигляді земельного податку чи орендної плати, що визначаються в залежності від грошової оцінки земель.

Згідно зі ст. 21 Закону "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За ст. 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

За визначенням ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 14 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У силу вимог ч. 1 ст. 628 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За правилом ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін; у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 188 ГК України зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Сторона, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, а при недосягненні згоди між сторонами щодо змін договору заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Щодо порядку визначення розміру орендної плати за земельну ділянку, то слід зазначити таке.

За приписами п.п. 271.1., 271.2. ст. 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтями 18, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель, затвердження якої відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування, є основою для визначення розміру орендної плати, а її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ч.ч. 1-3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі).

Питання оподаткування регулюються ПК України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Пунктом 288.1 ст. 288 цього Кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (пп. 288.2 - 288.3 ст. 288 Кодексу).

Як встановлено підп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Кодексу, розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до підп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори у строки та розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Отже, за ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, повинен відповідати вимогам підп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Кодексу, тобто не бути меншим 3 відсотків та не перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

З наведеного вбачається, що розмір орендної плати залежить від двох складових: нормативної грошова оцінка земельної ділянки, що проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років, а також відсоткової ставки. При цьому зміна нормативної грошової оцінки та її розміру, що не залежать від волі та бажання сторін договору, є достатньою підставою для перегляду умов договору в частині орендної плати. У свою чергу, розмір відсоткової ставки (в межа від 3 до 12 відсотків) визначається виключно за домовленістю сторін та відображається у договорі.

Таким чином, умови договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем та відповідачем, у тому числі щодо розміру (відсоткової ставки) орендної плати (істотна умова договору), можуть бути змінені лише за взаємною згодою сторін. Їх зміна рішенням будь-якого органу (посадової особи) місцевого самоврядування в односторонньому порядку чинним законодавством України не передбачена.

Відповідно до п. 13 договору розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін (шляхом внесення змін до цього договору). Пропозиції про перегляд орендної плати надсилаються не частіше, ніж один раз на квартал і розглядаються відповідно до законодавства. Розмір орендної плати переглядається (періодично) у разі: змін умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, в інших випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, що договором не передбачено, що розмір орендної плати переглядається в певних випадках в односторонньому порядку, разом з тим будь-які правові підставі для зміни ставки орендної плати, зокрема, прийняття однією зі сторін договору відповідного рішення, також відсутні, а відповідач такою підставою зазначає лише рішення ОСОБА_1 міської Ради від 28.10.2011 року № 217 «Про затвердження ставок орендної плати за користування земельними ділянками, які перебувають у віданні ОСОБА_1 міської ради, грошова оцінка яких проведена», доказів офіційного оприлюднення якого в судовому засіданні не здобуто.

Більше того, як зазначає відповідач, 20.11.2014 року до оскаржуваного рішення внесено зміни, згідно з якими посилання на рішення від 28.10.2011 року № 21 виключено. Тобто одностороння зміна відповідачем розміру ставки за користування земельною ділянкою з 10 до 12 відсотків не містить жодного обґрунтування. У свою чергу, посилання відповідача на вимоги ст. 288 ПК України є недостатнім, оскільки остання, як зазначалося, встановлює лише мінімальний та максимальний розміри відсоткових ставок за користування землею, конкретний розмір якої має визначатися договором оренди, тобто за взаємною згодою сторін.

Розмір орендної плати, встановлений договором, укладеним між позивачем та відповідачем, на рівні 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, відповідає положенням ПК України, та не може бути змінений на підставі ст. 288 ПК України та встановлений у максимально можливому розмірі орендної плати за рішенням відповідача в односторонньому порядку.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про скасування рішення підлягають частковому задоволенню, а саме п.п. 1-3 оскаржуваного рішення, які стосуються зміни відсоткової ставки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, внесення у зв'язку з цим змін до договору оренди та їх державної реєстрації.

Стосовно скасування п.п. 4-5 рішення, то позивачем не наведено суду підстав для прийняття такого рішення. Вказані пункти жодним чином не стосуються змін відсоткової ставки та розміру орендної плати за землю, з якими не погоджується позивач та які є підставою звернення до суду з відповідним позовом.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 152 ЗК України рішення органу місцевого самоврядування у судовому порядку визнаються незаконними або недійсними.

У силу вимог ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановляє наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявності підстав для їхнього часткового задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи, що пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (часткове задоволення позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. Вказане також відображене у п. 4 Постанові Пленум Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконними та скасувати пункти 1, 2, 3 рішення ОСОБА_1 міської ради "Про встановлення орендної плати за користування земельною ділянкою ПАТ "Укрнафта" № 1234 від 30.04.2014 року.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 міської ради (майдан Незалежності,1, м. Кузнецовськ, Рівненська область, 34400, код ЄДРПОУ 03315879) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (пров. Несторівський,3-5, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 00135390) судовий збір в розмірі 609,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 22.12.2015 року.

Суддя Андрійчук О.В.