Ухвала суду № 54506595, 09.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/ 14462 /2015 Головуючий у 1-ій інстанції - Цокол Л.І.

Доповідач - Поливач Л.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Шахової О.В., Вербової І.М.

при секретарі Бугай О.О.

за участю осіб: представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Бєльського В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення неустойки і грошової компенсації та морального відшкодування;

за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Печерського районного суду м.Києва від 07 вересня 2015 року

в с т а н о в и л а:

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 07.09.2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ТОВ Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення неустойки і грошової компенсації та морального відшкодування залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на незаконність ухваленого судом рішення, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

ОСОБА_4 зазначає, що судом першої інстанції порушено вимоги ч.1 ст.157 ЦПК України щодо розумного строку розгляду справи.

В порушення вимог ст.ст.129,130 ЦПК України суд першої інстанції не провів попереднього судового засідання у десятиденний строк визначений законом, не з'ясував можливості врегулювання спору у досудовому порядку, не пропонував сторонам укласти мирову угоду, або передачу спору на розгляд третейського суду.

Крім того, уточнивши позовні вимоги і отримавши заперечення Відповідача на позов, суд у судовому засіданні 07.09.2015 р. вручив їх представнику Позивача, не давши часу стороні для ознайомлення з її текстом і підготовки пояснень з цього приводу, чим фактично порушив конституційне право Позивача на судовий захист, що з боку суду є процесуальним порушенням ст.ст.1,3-5 ЦПК України і ст. 68 Конституції України. Судом першої інстанції не вирішено питання про склад осіб, які братимуть участь у справі і навіть не уточнено причину відсутності Позивача у судовому засіданні і чи буде він брати участь у розгляді справи. Суд не встановлював, які факти підлягають встановленню під час розгляду справи, не з'ясовував які докази подаються суду і які слід подати під час розгляду справи, суд взагалі не перевіряв оригінали доказів, копії яких були додані до позовної заяви, що суперечить вимогам ст. 212 ЦПК України. Судом не було проведено огляд оригіналів документів. Прострочивши строки розгляду справи, передбачені ст.157 ЦПК України, суд першої інстанції формально розглянув справу в одне судове засідання, чим сприяв ухваленню незаконного, необґрунтованого рішення. Дії суду, на думку апелянта, свідчать про неповноту і не всебічність розгляду справи і є порушенням ст.212 ЦПК України.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_2 підтримав подану апеляційну скаргу в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в ній. Представник відповідача ТОВ Лізингова компанія «Еталон» ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення. Позивачка ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась відповідно до вимог закону. Крім того, участь у справі приймає її представник ОСОБА_2 з належно оформленими повноваженнями. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за її відсутності.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ Лізингова компанія «Еталон» підписано Договір фінансового лізингу №002133.

Відповідно до умов п.1.1 Договору, Лізингодавець ЛК «Еталон» зобов'язався придбати на ім'я ОСОБА_4 автомобіль Ніссан «Жук» відповідно до специфікації, за ціною 340 000,00 грн. відповідно п.3.2 Договору і Додатку до Договору №1. Згідно п.1 ст.806 ЦК України, це не прямий договір лізингу.

На виконання умов Договору фінансового лізингу, позивачем 26.01.2015 р. було сплачено 34 000,00 грн. комісійного збору і 03.02.2015 р. внесено перший внесок (авансовий платіж) в сумі 170 000,00 грн. Подальші платежі позивач була зобов'язана сплачувати відповідно Додатку №2 до Договору.

Представник ОСОБА_4 зазначав, що відповідач в односторонньому порядку як лізингодавець без належного письмового повідомлення змінив умови договору, необґрунтовано змінив вартість предмету лізингу у сторону збільшення, про що у договорі фінансового лізингу №002133 від 26.01.2015р. не йдеться. Також, представник наголошував на тому, що відповідачем змінені істотні умови договору лізингу. 09 лютого 2015 року позивач звернулась до відповідача із заявою про те, що вважає договір неукладеним і вимогою про повернення сплачених коштів. Відповідач своїх зобов'язань ні за договором ні на вимогу позивача не виконав. Також, представник позивач вказував на несправедливі умови укладеного договору, зокрема щодо нечіткого визначення предмету лізингу, можливість розірвання договору відповідачем без попередження позивача, можливість здійснення лізингодавцем передачі своїх прав без згоди іншої сторони та неможливість здійснення таких дій з боку позивача, не однакової відповідальності сторін у разі порушення умов договору , що є підставою для визнання договору недійсним відповідно до положень ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Наголошував представник позивача на наданні неповної інформації про предмет фінансового лізингу, безпідставної пропозиції щодо укладення додаткової угоди та спричинення у зв'язку з цим моральної шкоди.

Але, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності передбачених законом підстав для задоволення заявлених ОСОБА_4 позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Частинами 1,3 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що укладення договору на умовах, що обмежують права споживача є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч.1 ст.3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Таким чином, відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж поставку та Законом України «Про фінансовий лізинг» (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Тобто, спірні правовідносини врегульовані як загальними, так і спеціальними нормами (Закон України «Про фінансовий лізинг»), які підлягають застосуванню у системному зв'язку. При цьому, спеціальні норми мають пріоритет у застосуванні над нормами загальної дії.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Відповідно до положень ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Згідно з п.4 ч.3 вказаної норми несправедливими є, зокрема, умови договору про надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Вказуючи на несправедливість умов укладеного договору позивач вказувала наступні пункти: 3.1, 4.3.2, 8.4, 12.11, 14.1,14.3, 16.1,16.2,16.3, якими визначено предмет договору, умови повідомлення сторонами про суми платежів, випадки розірвання договору, направлення та отримання повідомлень, передача прав та обов'язків третім особам, а також вирішення спорів та розбіжностей.

Як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_4 від 26.01.2015 року, остання уважно прочитала та зрозуміла умови договору фінансового лізингу № 002133 від 26.01.2015 року, в повному обсязі, отримала інформацію від менеджера-консультанта та примірник договору з додатками.

Підписуючи договір, ОСОБА_4 мала реальну можливість ознайомитися з його умовами, з урахуванням цього визначитись із запропонованими правами та обов'язками кожної із сторін.

В свою чергу позивачем не доведено, що визначені нею пункти договору фінансового лізингу № 002133 від 26 січня 2015 року є несправедливими по відношенню до споживача та як наслідок створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків щодо позивача.

При цьому, заявляючи вимоги щодо недійсності договору,позивач у позовній заяві та представник під час судового розгляду наголошували на тому, що відповідач не виконавши своїх зобов'язань за договором після оплати позивачем першого внесу у розмірі 170 000 грн. та комісійного збору у розмірі 34 000 грн. в частині передачі автомобіля, повідомив позивача про необхідність збільшення вартості предмету лізингу. На погляд позивача порушення відповідачем умов укладеного договору та недосягнення нею мети передбаченої умовами цього правочину є підставою для визнання договору недійсним.

Але, порушення стороною умов договору не є підставою для визнання правочину недійсним, а можуть бути наслідком застосування відповідальності у разі встановлення порушення зобов'язань однією із сторін.

Збільшення вартості Предмета Лізингу передбачено пунктами 1.3, 5.4 Договору фінансового лізингу, ціна Предмету Лізингу може змінюватись в залежності від цінової політики Продавця до моменту надходження грошової суми в розмірі авансового платежу від Лізингоодержувача на рахунок Лізингодавця та перерахування всієї суми вартості Предмету Лізингу на рахунок Продавця. Таким чином, відповідно до умов Договору та Додатків до нього, Лізингодавець не бере участі у формуванні ціни Предмету Лізингу, ціна надається Продавцем на момент перерахування коштів за Товар, про що і зазначено в Договорі. На зазначені умови погодилась позивач, оскільки підписала Договір фінансового лізингу та Додатки до нього.

Щодо посилань представника позивача на відсутність даних, які ідентифікують Предмет Лізингу. Згідно Договору-замовлення Предмету Лізингу відбувається з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця Авансового платежу. Після того як Лізингоодержувач виконав свої зобов'язання по Додатку №1 до Договору, Лізингодавець зобов'язується придбати Предмет Лізингу та згідно з п.5.1. Договору, після сплати Лізингодавцем Авансового платежу та Комісії за Передачу Предмета Лізингу, передати Предмет Лізингу Лізингоодержувачу. У відповідності до вимог п.5.5 Договору за результатами огляду Предмету Лізингу підписується Акт приймання-передачі, у якому зазначаються усі індивідуальні ознаки Предмета Лізингу, а саме: найменування, тип, марка, модель, заводський номер, номер двигуна, колір і т.ін. Транспортний засіб: автомобіль Ніссан «Жук» є річчю яка визначена індивідуальними ознаками тому може бути Предметом Лізингу. Таким чином, Договір фінансового лізингу містить усі істотні умови, які ідентифікують Предмет Лізингу.

Оскільки в ходу судового розгляду не було встановлено обставини, які б свідчили про невідповідність укладеного між сторонами правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання вимог такими, що задоволенню не підлягають.

Висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ТОВ Лізингова компанія «Еталон» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення неустойки і грошової компенсації та морального відшкодування є необґрунтованими та не підлягають задоволенню є вірним та таким, що відповідає вимогам закону та наявним в матеріалах справи доказам.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, щодо строків розгляду справи судом першої інстанції, ненадання можливості викласти свою думку з приводу заперечень відповідача та ін., на які посилається ОСОБА_4 в апеляційній скарзі не свідчать про ухвалення судом незаконного рішення по суті спору.

Отже, твердження апелянта про незаконність ухваленого судом рішення, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 07 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: