Постанова № 54504659, 04.12.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2015 року 810/5419/15

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування фінансових санкцій,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2015 №0002602302 та рішення про застосування фінансових санкцій від 06.08.2015 №0002612302.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що податковим органом було порушено порядок проведення фактичної перевірки, а також вказувала на відсутність підстав для її проведення. Підкреслювала, що перевірка проводилась без особистої участі позивача або її уповноваженого представника чи особи, яка фактично здійснює розрахункові операції.

Відтак, на думку позивача, висновки акту перевірки не відповідають дійсності та є протиправними, тому прийняті за результатами перевірки податкове повідомлення-рішення та рішення про застосування фінансових санкцій є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач позову не визнав, надіслав до суду письмові заперечення проти позову, в обґрунтування яких зазначив, що рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій є правомірними і підстави для їх скасування відсутні, просив суд у задоволенні позову відмовити. Відповідач також просив суд здійснювати розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

У судове засідання, призначене на 30.11.2015, зявився представник позивача та подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 20.07.2015 посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області проведено фактичну перевірку позивача з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункової операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, дотримання вимог законодавства з виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Перевірка здійснювалась в магазині, розташованому за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Волошкова, 82.

За результатами фактичної перевірки складено акт від 20.07.2015 на бланку №000165 (реєстраційний номер 250/101322/НОМЕР_1).

З акта перевірки вбачається, що реєстратор розрахункових операцій у вказаному приміщенні відсутній, відсутні також ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

В ході проведення перевірки встановлено факт реалізації алкогольних напоїв, а саме пива "Оболонь світле" по ціні 11,00 грн. та слабоалкогольного напою "Рево" по ціні 28,00 грн. без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями. Розрахункову операцію здійснено без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі розрахункового документу. Крім того, у вказаному приміщенні в реалізації та на зберіганні виявлено алкогольні напої на загальну суму 1372,50 грн., які не обліковані у встановленому порядку.

На підставі наведених фактів посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", статті 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

За результатами перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.08.2015 №0002602302, згідно з яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 2746,00 грн., з яких:

1,00 грн. - фінансова санкція за вчинений вперше впродовж одного календарного року факт непроведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи, що застосована на підставі пункту 1 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг";

2475,00 грн. - фінансова санкція за реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку (1372,50,00 грн. х 2 = 2475,00 грн.), що застосована на підставі статті 20 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації.

Крім того, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийнято рішення про застосування фінансових санкцій від 06.08.2015 №0002612302, згідно з яким до позивача застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу у сумі 17000,00 грн. на підставі абзаці п'ятого частини другої статті 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

Однак, не погоджуючись із застосованими до неї фінансовими санкціями, позивач звернулась до суду з даним позовом.

При цьому, позивач наголошувала на тому, що під час проведення перевірки вона не була присутня, а також не були присутні її представники.

Крім того, позивачем стверджувалось, що перевірка проведена за відсутності підстав, визначених податковим законодавством, для її проведення.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу вимог частини 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд керується принципом офіційного зясування справи, тобто вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Надаючи правову оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить з наступного.

Нормами Податкового кодексу України, з метою дотримання балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок проведення перевірок, в тому числі фактичних, лише дотримання яких може бути підставою для висновку про законність такої перевірки та прийнятих за її результатами рішень.

Згідно з пунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно із пунктом 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

В силу вимог п. 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України.

Матеріалами справи підтверджено, що фактичну перевірку позивача 20.07.2015 проведено працівниками ГУ ДФС у Київській області згідно із наказом ГУ ДФС у Київській області від 30.06.2015 №251 "Про проведення фактичних перевірок", який прийнятий на підставі п.п.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

Також, зі змісту вказаного наказу вбачається, що посадовим особам ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_2, ОСОБА_3 доручено провести перевірку магазину, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Волошкова, 82, тривалістю 10 діб.

Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, нафтопродуктів, палива моторного альтернативного, скрапленого газу.

Тобто, підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України чітко визначено підстави, за наявності яких контролюючий орган має право на проведення фактичної перевірки.

Між тим, відповідачем не надано до суду інформацію про порушення позивачем вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, нафтопродуктів, палива моторного альтернативного, скрапленого газу.

Судом встановлено, що для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Суд зазначає, що підстави проведення перевірки, зазначені в документах на перевірку, повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, що безпосередньо повязано з реалізацією останнім права на захист своїх інтересів.

Однак, всупереч наведеному, в наказі від 30.06.2015 №251 не зазначено, яка саме інформація була отримана податковим органом про порушення позивачем вимог законодавства.

Також, відповідачем не надано суду жодних доказів отримання контролюючим органом в установленому законодавством порядку відповідної інформації, яка б надавала йому право на проведення вказаної перевірки згідно з п.п.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

Таким чином відповідачем не доведено наявність законних підстав для проведення фактичної перевірки позивача.

Посилання представника відповідача на те, що фактичну перевірку проведено з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що передбачено п.п.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, суд оцінює критично, оскільки фактична перевірка позивача 20.07.2015 була проведена не лише стосовно дотримання вимог законодавства у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, але й ще щодо дотримання норм законодавства з питань здійснення розрахункових операцій та інших питань.

Також суд зауважує, що дійсно до функцій контролюючих органів, відповідно до статті 19 Податкового кодексу України віднесено здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечення міжгалузевої координації у цій сфері (п.п.19-1.1.14.); здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів (п.п.19-1.1.16.); проведення роботи щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів (п.п.19-1.1.17); забезпечення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання, які провадять оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями, вимог законодавства щодо мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін на такі напої (п.п.19-1.1.20) та ін.

В той же час, реалізація відповідних функцій у визначеній сфері щодо призначення таких перевірок не є безмежною. Певні функції має будь-який суб'єкт владних повноважень, однак реалізація таких функцій певним чином обмежена законодавством. Тобто, не у будь-якому випадку за наявності компетенції на проведення перевірки, така перевірка може бути призначена. Жодних правових підстав, які б вказували на необхідність реалізації своїх функцій, відповідачем не наведено та відповідних доказів не надано.

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що проведення фактичної перевірки позивача здійснено без дотримання вимог пункту 80.2. статті 80 Податкового кодексу України в частині наявності підстав для проведення перевірки, передбачених п.п.80.2.5. п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, на які наявні посилання у наказі про проведення перевірки від 30.06.2015 №251, суд приходить до висновку про незаконність перевірки, та відповідно відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії.

Така компетенція не виникає в силу лише вчинення суб'єктом господарювання правопорушення, натомість для винесення акту індивідуальної дії контролюючому органу необхідно дотриматись певних умов - спочатку провести перевірку.

У випадку ж незаконності перевірки, прийнятий за результатами такої перевірки акт індивідуальної дії автоматично підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.06.2015 у справі № К/800/1926/15 (реєстраційний номер 46058701).

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні по справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Враховуючи наведене, а також те, що самостійною та достатньою підставою для задоволення позову є висновок суду про незаконність перевірки і, як наслідок, незаконність актів індивідуальної дії за її результатами, підстави для надання оцінки іншим аргументам у даній справі відсутні.

У звязку із цим, суд резюмує, що встановлені у ході розгляду справи обставини є достатніми для висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 06.08.2015 №0002602302 та рішення про застосування фінансових санкцій від 06.08.2015 №0002612302

не відповідають викладеним у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, а отже є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, досліджуючи правомірність прийняття позивачем рішення саме у вигляді рішення про застосування фінансових санкцій, а не податкового повідомлення-рішення, суд встановив таке.

ОСОБА_4 Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 №790 затверджений Порядок застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (далі - Порядок № 790), який визначає механізм застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

Пунктами 2, 3 Порядку №790 визначено, що фінансові санкції застосовуються за порушення, передбачені статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів". До суб'єктів підприємницької діяльності, винних у вчиненні порушень, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, передбачених Законом.

Згідно пункту 8 Порядку №790 рішення про застосування фінансових санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за порушення норм Закону складається за формою згідно з додатком до цього Порядку, яким визначено форму такого рішення у вигляді рішення про застосування фінансових санкцій.

Втім з прийняттям Податкового кодексу України суд вважає, що правових підстав для застосування позивачем ОСОБА_4 Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 №790 "Про затвердження Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" - немає.

Так, згідно з п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Разом з тим, згідно з наказом ДПА України №1236 від 28.11.2012 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.12.2012 за №2135/22447, (далі - Порядок № 1236) з метою забезпечення єдиного порядку нарахування (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість затверджено єдиний порядок складання та надіслання (вручення) платникам податків під час податкового контролю податкових повідомлень-рішень, в т.ч. за результатами всіх видів перевірок щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, а також у випадках, коли визначити податкове зобов'язання платника відповідно до законодавства повинен орган державної податкової служби.

Відповідно до Порядку №1236 замість податкових повідомлень, податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій передбачено складання та надсилання платникам податків лише податкових повідомлень-рішень.

Суд приймає до уваги, що станом на день розгляду справи залишається чинним Порядок застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 №790, яким керувався відповідач при складанні рішення про застосування фінансових санкцій.

Проте, відповідно до п. 5.2 статті 5 Податкового кодексу України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Крім того, суд зазначає, що п. 4. наказу ДПА України від 22 грудня 2010 року №985 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за №1440/18735, який втратив чинність з 08.01.2013 року у зв'язку з набранням чинності наказом ДПА України №1236 від 28.11.2012 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків", було наказано Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, розробити та надати Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення процесів оподаткування замовлення на внесення змін до інформаційної системи з метою автоматичного формування податкових повідомлень-рішень.

Однак, контролюючим органом у порушення зазначених норм досі застосовується форма рішення про застосування фінансових санкцій, встановлена у додатку до постанови КМУ №790.

Аналізуючи вищезазначені нормативно-правові акти, суд приходить до висновку про те, що відповідач, будучи структурним підрозділом ДФС, реалізуючи надану компетенцію в сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів за результатами проведення перевірок в сфері роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами повинен складати лише податкові повідомлення-рішення, які є єдиною та уніфікованою формою прийняття рішень всіма органами ДФС за результатами перевірок законодавства, контроль за дотриманням якого покладений на ці органи.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що рішення про застосування фінансових санкцій ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 06.08.2015 №0002612302, яким до позивача застосовані фінансові санкції в розмірі 17000,00 грн., не відповідає встановленій Податковим кодексом України формі, та як наслідок не може бути визнане правомірним.

Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У свою чергу, частина друга статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, як встановлено в ході розгляду справи відповідачем не виконано обовязку щодо доказування правомірності своїх рішень, та не доведено суду належними і допустимими доказами правомірність їх прийняття. Відповідач також не спростував надані позивачем докази.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки вимог про відшкодування судових витрат позивач не заявляв, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69-71, 86, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 06.08.2015 №0002602302.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про застосування фінансових санкцій від 06.08.2015 №0002612302.

ОСОБА_4 набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.