Постанова № 54501445, 30.11.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2015 року № 813/5423/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В.

за участю секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,

позивач не прибула,

представник відповідача не прибув,

треті особи не прибули

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2, на стороні відповідача МТС Україна (ЗАТ УМЗ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1В.) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції (далі відповідач, ВДВС Ізюмського міськрайонного управління юстиції), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2, МТС Україна (ЗАТ УМЗ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність начальника ВДВС Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської обл. щодо невиконання приписів ст.ст. 49. 50 Закону України Про виконавче провадження - невинесення постанови про скасування арешту накладеною постановою від 20.12.2007 № б/н Ізюмського міськрайонного ВДВС на все майно ОСОБА_2 31.10.1983 при завершенні виконавчого провадження від 19 12.2007 № 11342322.

- зобов'язати начальника ВДВС Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської обл. винести постанову про скасування арешту у виконавчому провадженні від 19.12.2007 № 11342322 накладеного постановою від 20.12.2007 № б/н Ізюмського міськрайонного ВДВС на все майно ОСОБА_2 в порядку визначеному ст.ст. 49, 50 Закону України Про виконавче провадження - через завершення виконавчого провадження та відсутності повторного звернення стягувана і направити її до виконання у відповідний підрозділ реєстраційної служби.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ухвали Франківського районного суду м. Львова від 09.04.2015 у справі № 465/1734/15-ц, ОСОБА_1 визнана власником 1/12 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_3 на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 03.06.2008 у справі № 2-767/08, додаткового рішення цього ж суду від 02.09.2009 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24257408, оформленого ОКП ЛОР БТІ та ЕО 27.10.2009. Зазначає, що при зверненні до РС ЛМУЮ із заявою про реєстрацію вищезазначеної квартири їй рішенням від 06.05.2015 № 21110141 було відмовлено у реєстрації права власності щодо 1/12 частини квартири АДРЕСА_1 та повідомлено, що постановою Ізюмського міськрайонного ВДВС від 20.12.2007 № б/н на все майно ОСОБА_2 накладено арешт в процесі виконавчого провадження № 11342322. Стверджує, що звернулась до Ізюмського міськрайонного ВДВС із розясненням вищевикладених обставин та проханням винести постанову про скасування вказаного арешту в порядку визначеному ст.ст. 49, 50 Закону України Про виконавче провадження. У відповідь на звернення одержала лист від 30.06.2015 № 8565 за підписом в.о. начальника ВДВС Ізюмського МУЮ, яким позивача було повідомлено про обставини винесення постанови про накладення арешту на майно ОСОБА_2, а також роз'яснено про необхідність вирішення питання щодо скасування арешту в судовому порядку. Крім того зазначає, що зверталась до відповідача про можливу оплату ОСОБА_1 заборгованості ОСОБА_2 перед ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн, проте жодної відповіді на своє повторне звернення не отримала. Вважає, що вказаною бездіяльністю порушено її конституційні права, зокрема право на вільне володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання від 30.11.2015 року вх. № 39228 про розгляд справи за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у правовій позиції та зазначив, що у ВДВС Ізюмського МУЮ на виконанні знаходилось виконавче провадженим по виконанню виконавчого документа № 2-н-234, виданого 18.10.2005 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн, номер за ЄДРВП 11342322. 20.12.2007 державним виконавцем відповідно до Закону України Про виконавче провадження прийнято до виконання виконавчий документ, який відповідав вимогам ст. 19 (у попередній редакції) Закону України Про виконавче провадження та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 11342322. 3 метою забезпечення виконання виконавчого документу про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн держаним виконавцем, в порядку ст. 55 Закону України Про виконавче провадження (у попередній редакції), накладено арешт на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, копії якої направлено до державної нотаріальної кантори, МБТІ для виконання та боржнику до відома. Зазначає, що 25.03.2009 державним виконавцем, в порядку п. 2 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, який може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 25.03.2012, проте виконавчий документ повторно до ВДВС Ізюмського МУЮ на виконання не предявлявся. Одночасно повідомляє, що виконавче провадження № 11342322 знищено згідно з Порядком роботи з документами в органах ВДВС, затвердженого 25.12.2008 наказом МУЮ № 2274/5 та актом вилучення виконавчих проваджень для знищення від 27.02.2013.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, у п. 3 своїх заперечень просить справу розглянути без участі представника ВДВС Ізюмського МУЮ та просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_2 у судове засідання не зявився, хоча був належним чином повідомлений про дату час та місце судового розгляду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, МТС України (ЗАТ УМЗ) у судове засідання не зявився, хоча був належним чином повідомлений про дату час та місце судового розгляду.

За таких обставин суд вважає, що справу можливо розглядати за відсутності сторін у справі на підставі наявних в матеріалах справи доказів, відповідно до ст. 71, 128 КАС України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ухвалою Франківського районного суду від 09.04.2015 у справі № 465/1734/15-ц визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в особі їх повноважних представників, за якою сторони домовились про наступне: ОСОБА_2 визнає та погоджується, що припинення права власності щодо належної йому 1/12 частини квартири АДРЕСА_1 не завдасть істотної шкоди його інтересам, як співвласника та членам його сім'ї; ОСОБА_2 погоджується відчужити на користь ОСОБА_1 належну йому 1/12 частину квартири АДРЕСА_2 при умові сплати на його користь грошової компенсації в сумі 25000 (двадцять пять тисяч) гривень, а ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_4, погоджується на цю умову та в якості компенсації вартості 1/12 частини квартири АДРЕСА_1 виплачує ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_5, 25000 (двадцять пять тисяч) гривень, які ОСОБА_5 отримав в повному обсязі перед підписанням даної мирової угоди; сторони визнають, що з часу підписання даної мирової угоди ОСОБА_1 на праві власності належить 1/12 частини квартири АДРЕСА_1, яка до цього часу належала ОСОБА_2 на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 03.06.2008 у справі № 2-767/08, додаткового рішення цього ж суду від 02.09.2009 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24257408 оформленого ОКП ЛОР БТІ та ЕО 27.10.2009.

28.04.2015 ОСОБА_1 з метою державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, звернулась до реєстраційної служби ЛМУЮ із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за встановленою формою.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_6 за результатами розгляду заяви від 28.04.2015, встановлено що згідно інформації з єдиного реєстру заборон обєктів нерухомого майна наявні записи про арешт всього майна власника ОСОБА_2 та прийнято рішення від 06.05.2015 № 21110141 про відмову у державній реєстрації права власності, форма власності приватна, на квартиру № 54, що розташована Львівська область, м. Львів, вул. В.Великого, 83 за субєктом: ОСОБА_1, податковий номер НОМЕР_1.

10.06.2015 ОСОБА_1 звернулась до Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції про скасування арешту, накладеного постановою державного виконавця Ізюмського міськрайонного управління юстиції від 20.12.2007 № б/н на все майно ОСОБА_2

Листом від 30.06.2015 № 8565 Відділ державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції повідомив позивача, що згідно даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень на підставі виконавчого документа № 2-Н-234 виданого 18.10.2005 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ боргу в сумі 2109,97 грн.

Також зазначено, що державним виконавцем відповідно до Закону України Про виконавче провадження 20.12.2007 прийнято до виконання виконавчий документ, який відповідав вимогам ст. 18 Закону України Про виконавче провадження та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 11342322. 25.03.2009 вищезазначене виконавче провадження закрито, виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання згідно п. 2 ст.40 Закону України Про виконавче провадження. Виконавчий документ № 2-Н-234, виданий 18.10.2005 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн повторно до ВДВС Ізюмського МРУЮ Харківської області на виконання не предявлявся.

20.07.2015 ОСОБА_1 звернулась до Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції з заявою, у якій повідомила, що вважає за можливе оплатити заборгованість ОСОБА_2 перед ЗАТ УМЗ сумі 2109,97 грн відповідно до виконавчого листа № 2-Н-234 виданого 18.10.2005 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області та просила повідомити чи має можливість здійснити сплату заборгованості за ОСОБА_2, а також чи буде скасовано арешт, накладений на майно ОСОБА_2, у випадку сплати позивачем заборгованості ОСОБА_2 перед ЗАТ УМЗ сумі 2109,97.

Разом з тим, жодної відповіді на письмову заяву ОСОБА_1 від Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції на адресу позивача не надходило.

Вважає, що бездіяльністю відповідача порушено її конституційне право, зокрема право на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю, а тому позивач звернулась з позовом до суду.

Суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кадексом адміністративного судочинства України, Законом України Про виконавче провадження, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України Про виконавче провадження).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених ч. 2 ст. 17 Закону України Про виконавче провадження, крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентується Законом України Про виконавче провадження.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 6 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Статтею 11 Закону України Про виконавче провадження визначено права і обов'язки державних виконавців. Так, згідно частини 1 вказаної статті державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч. 2 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження).

Частиною 1 ст. 6 Закону України Про виконавче провадження визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

За змістом ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із ст. 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із ст. 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із ст. 48 цього Закону.

Як вбачається із наданих до суду доказів, постановою 20.12.2007 старшого державного виконавця відповідача прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 11342322 із примусового виконання виконавчого листа № 2-Н-234, виданого 18.10.2005 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн.

Також, державним виконавцем 20.12.2007 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_2 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_2

У подальшому, постановою від 25.03.2007 ВП № 11342322 головного державного виконавця відповідача про повернення виконавчого документа стягувачу виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження.

Згідно з п. 2 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження, у редакції чинній на момент винесення постанови, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2 - 6 частини першої цієї статті, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону.

Судом встановлено, що виконавчий лист № 2-Н-234 виданий 18.10.2005 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн повторно предявлений до виконання не був.

Відповідно до п. 4.10.1 Інструкції про проведення виконавчих дій затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, у редакції на момент винесення постанови, (далі - Інструкція) у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, згідно із статтею 40-1 Закону припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом.

Згідно з 4.10.2 Інструкції, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження (окрім випадків направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби), повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Тобто, як вбачається з наведених норм, у разі прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зобовязаний зазначити у такій постанові, зокрема, про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Поряд з цим, як вбачається зі змісту постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.03.2009 у виконавчому провадженні № 11342322, про скасування арешту, накладеного на усе майно позивача як боржника у виконавчому провадженні, у ній не зазначено.

При цьому, суд зазначає, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу не є предметом оскарження у межах даної справи, а тому суд не надає їй правової оцінки.

Судом встановлено, що матеріали виконавчого провадження № 11342322 з примусового виконання виконавчого листа № 2-Н-234 виданого 18.10.2005 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ЗАТ УМЗ в сумі 2109,97 грн знищено згідно з Порядком роботи з документами в органах ВДВС, затвердженого 25.12.2008 наказом МУЮ № 2274/5 та актом вилучення виконавчих проваджень для знищення від 27.02.2013.

Крім того суд звертає увагу, що позивач неодноразово зверталась до відповідача щодо зняття арешту з 1/12 частини квартири АДРЕСА_1.

Отже, проаналізувавши вищевикладені норми та зясовані обставини, враховуючи, що на час завершення виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документа стягувачу відповідачем не скасовано арешт майна позивача та заборону на його відчуження, суд прийшов до висновку, що необхідним є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобовязання його вчинити дії, направлені на скасування арешту майна позивача.

Вищевикладене, на переконання суду, є належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача.

Відповідно до загальної декларації прав людини (ст. 17), яка передбачає, що кожна особа має право мирно володіти майном і не може бути позбавлена цього майна. За статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції по правам людини від 20.03.1952 передбачено, що кожна особа має право на повагу свого майна. Ніхто не може бути позбавлений свого майна не інакше як в інтересах суспільства та на умовах передбачених законами та загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожна особа має права на володіння своєю власністю та відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді дій або бездіяльність органів державної влади, посадових осіб. Кожен має право будь-якими засобами не забороненими законом захищати свої права от порушень та протиправних посягань.

У силу вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За результатами судового розгляду справи відповідачем не подано доказів, які б спростовували позовні вимоги та встановлені судом обставини, не доведено, що він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, обґрунтовано та розсудливо, з урахуванням всіх необхідних обставин.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 КАС України, суд

постановив :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції щодо незастосування наслідків завершення виконавчого провадження № 11342322.

3. Зобовязати Відділ державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції Харківської області застосувати наслідки завершення виконавчого провадження № 11342322, а саме вчинити дії, направлені на скасування арешту майна, накладеного постановою від 20.12.2007 № б/н на все майно ОСОБА_2.

4. Судові витрати в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн 20 копійок присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державної виконавчої служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Суддя Кедик М.В.

Повний текст постанови складено 04.12.2015 р.