Постанова № 54501307, 02.10.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2015 року (12:40 год.) м. Київ№810/3583/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Касьянової О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" до Київської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про визнання протиправною дії та стягнення з Державного бюджету надмірно сплачених платежів,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 03/13 від 16.07.2013

від відповідача-1: ОСОБА_3, довіреність № 6951/1/10-70-10-47 від 21.08.2015

від відповідача-2: ОСОБА_4, довіреність № 15-30/15 від 10.07.2015

Суть спору: позивач ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Київської митниці ДФС про визнання протиправними дій Київської митниці ДФС, які виразились у відмові у відповіді на заяву №20/04-1 від 20.04.2015 про здійснення заходів, передбачених законодавством України щодо підготовки та направлення органам казначейства висновку про повернення ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів у розмірі 65236,98 грн.; стягнення з доходних рахунків Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" надмірно сплачену суму митних платежів в загальному розмірі 65236,98 грн., із яких 17631,62 грн. - ввізне мито, 47605,36 грн. - податок на додану вартість.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при здійсненні митного оформлення товару позивача за вантажною митною декларацією № 125130013/2014/412553 від 19.08.2014 відповідачем було прийняте рішення про коригування митної вартості № 125000003/2014/000370/1 від 22.08.2014 та картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 22.08.2014 № 125130013/2014/00039, які постановою Київського окружного адміністративного суду у справі № 810/5397/14 від 07.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.04.2015, визнані протиправними та скасовані, а тому кошти, сплачені на підставі даних рішень як гарантійне зобов'язання для випуску товару у вільний обіг у розмірі 65236,98 грн., є надмірно сплаченими та підлягають поверненню позивачу.

З метою повернення коштів та на підставі Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як переплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 № 618, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою № 20/04-1 від 20.04.2015, однак за результатами розгляду звернення було отримано лист № 4336/4/10-70-25-47 від 22.05.2015 про відсутність підстав для її задоволення.

Позовні вимоги в частині стягнення з доходних рахунків Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачених сум митних платежів позивач обґрунтовує необхідністю поновити його порушені права та охоронювані законом інтереси ефективним засобом юридичного захисту, яким є саме стягнення коштів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області залучено до участі у справі в якості відповідача.

Відповідач-1 проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначає, що скасування рішень митниці про коригування митної вартості товарів не тягне за собою автоматичного визнання числового значення митної вартості та методу визначення митної вартості товарів, заявлених позивачем. Крім того, з огляду на те, що митна декларація, за якою позивачем був сплачений до Державного бюджету податок на додану вартість є підставою для формування податкового кредиту на сплачену суму податку та подальшого отримання бюджетного відшкодування зі сплати ПДВ, тому митниця вказує на необхідність перевірки факту наявності бюджетного відшкодування. Разом з тим відповідач наводить поняття надміру сплачених та помилково сплачених грошових зобов'язань, визначених Податковим кодексом України у пп.14.1.115 та 14.1.182 та приходить до висновку про відсутність підстав для повернення зазначених у заяві коштів, оскільки такі кошти не є надміру або помилково сплаченими грошовими зобов'язаннями. Щодо стягнення з доходних рахунків Державного бюджету України суми в розмірі 65236,98 грн. відповідач-1 зазначає, що дана вимога є формою втручання в дискреційні повноваження органів державної влади та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Позивач через канцелярію суду 17.09.2015 надав письмові пояснення, в яких зазначив, що твердження відповідача-1, про те, що у разі задоволення позову суд самостійно визнає метод обчислення митної вартості товару є помилковим, оскільки в силу положень частини 7 статті 54 МК України, з огляду на скасування рішення про коригування митної вартості №125000003/2014/000370/1 від 22.08.2014 та картки відмови від 22.08.2014 №125130013/2014/00039, митна вартість товару, яка була заявлена позивачем у митній декларації № 125130013/2014/412553 від 19.08.2014 вважається визнаною автоматично, а припущення щодо виникнення подвійного стягнення ПДВ з бюджету на користь позивача не ґрунтуються на чинному законодавстві України і до повернення зайво сплаченого мита взагалі не має ніякого відношення.

Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області через канцелярію суду 01.10.2015 надані заперечення проти адміністративного позову, в яких вказується, що позивач на обґрунтування своїх вимог щодо стягнення з Державного бюджету надмірно сплачених ним мита та ПДВ не надав належних доказів на підтвердження їх зарахування до Державного бюджету України, в той же час відповідач-2 також не може надати інформацію з цього питання.

Представник позивача під час судового розгляду справи наполягав на позовних вимогах та просив суд їх задовольнити, представники відповідачів просили у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту", ідентифікаційний код 25585987, місцезнаходження: 08298, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 32, зареєстроване як юридична особа 06.04.1998, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зроблено запис № 10741200000011867.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 серпня 2014 року позивач пред'явив до оформлення на Київську митницю Міндоходів, правонаступником якої на час розгляду справи є Київська митниця ДФС, товар - рукавички трикотажні для захисту від механічних впливів з різним, в залежності від артикулу, покриттям торговельної марки «TRIARMA», придбаний у компанії SHANDONG XINGYU GLOVES CO, LTD (Китай) на підставі контракту від 09.01.2013 №090113 та інвойсу від 27.06.2014 № XYQ14810.

З метою митного оформлення вказаного товару позивачем засобами електронного декларування подано митну декларацію № 125130013/2014/412553 від 19.08.2014, із застосуванням основного методу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну - за ціною договору (контракту).

Київською митницю Міндоходів було прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 22.08.2014 № 125000003/2014/000370/1, згідно з яким вартість задекларованого товару митний орган визначив із застосуванням другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну.

Крім того, Київською митницю Міндоходів складено картку відмови у прийнятті митної декларації, оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 22.08.2014 № 125130013/2014/00039.

Як вбачається зі змісту рішення митного органу про коригування митної вартості товару від 22.08.2014 № 125000003/2014/000370/1 коригування митної вартості товарів було здійснено у зв'язку із тим, що у наданих до митного оформлення документах містяться розбіжності.

Позивач на підставі частини сьомої статті 55 Митного кодексу України здійснив заходи щодо випуску товару у вільний обіг шляхом подання додаткової митної декларації №125130013/2014/412760 від 22.08.2014, сплативши при цьому митні платежі згідно із попередньо заявленою митною вартістю товарів та надавши гарантії відповідно до розділу X МК України шляхом перерахування платіжним дорученням № 10915 від 22.08.2014 на відкритий в Головному управлінні Державного казначейства України у місті Києві депозитний рахунок Київської митниці Міндоходів коштів в розмірі, достатньому для покриття гарантійного зобовязання, а саме - 70000,00 грн.

В той же час позивач, не погодившись з прийнятим митницею рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови у прийняті митної декларації, оскаржив їх до суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду у справі № 810/5397/14 від 07.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015, адміністративний позов задоволено, визнані протиправними та скасовані рішення Київської митниці Міндоходів про коригування митної вартості товарів від 22.08.2014 №125000003/2014/000370/1 та картка відмови Київської митниці Міндоходів від 22.08.2014 №125130013/2014/00039 в прийнятті митної декларації.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.04.2015 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Київської митниці ДФС на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015 у даній справі.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Київської митниці ДФС із заявою №20/04-1 від 20 квітня 2015 року, в якій просив здійснити передбачені законодавством заходи щодо повернення з Державного бюджету України сплачених в якості фінансової гарантії при розмитненні товару на підставі рішення про коригування митної вартості товару від 22.08.2014 №125000003/2014/000370/1 сум митних платежів в розмірі 65236,98 грн. (а.с.22).

На вказану заяву Київською митницею ДФС листом №4336/4/10-70-25-47 від 22.05.2015 надано відповідь, в якій відповідач-1 послався на судові рішення у справі №810/5397/14, якими не розглядались позовні вимоги щодо повернення надміру сплачених коштів. У відповіді відповідач-1 також послався на Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як переплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618, відповідно до п. 8 розділу ІІІ якого суми митних та інших платежів, перераховані митними органами на рахунки з обліку доходів, відкриті в територіальних органах Державного казначейства, які підлягають поверненню за рішенням суду, повертаються у порядку, визначеному Державною митною службою України та Державним казначейством України. Пославшись на Порядок взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затверджений наказом Міндоходів та Мінфіну від 30.12.2013 №882/1188, відповідач-1 вказав, що дія цього Порядку не поширюється на виконання рішень судів щодо безспірного списання коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджетів. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників встановлений Порядком, затвердженим Постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 03.08.2011 №845, згідно якого рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Надану відповідачем-1 відповідь, викладену в листі №4336/4/10-70-25-47 від 22.05.2015, позивач розцінив як відмову у задоволенні його вимоги та звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI, який набрав чинності з 01.06.2012 (далі - МК), метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно зі статтею 248 МК митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК).

Відповідно до ст.49 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно частин першої та другої статті 51 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Частина перша статті 52 МК визначає, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно частини 3 статті 54 МК за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частина 1 статті 29 МК передбачає, що рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.

Відповідно до пп. 4 частини 3 статті 52 МК декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення органу доходів і зборів щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність органу доходів і зборів щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів.

Як свідчать матеріали справи позивач оскаржив прийняті 22.08.2014 митним органом рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови у прийняті митної декларації до суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду у справі №810/5397/14 від 07.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015, адміністративний позов задоволено, визнані протиправними та скасовані рішення Київської митниці Міндоходів про коригування митної вартості товарів від 22.08.2014 №125000003/2014/000370/1 та картка відмови Київської митниці Міндоходів від 22.08.2014 №125130013/2014/00039 в прийнятті митної декларації.

Оскільки сплата гарантійного зобовязання на загальну суму 65236,98 грн. повязана із прийняттям Митним органом рішень, які визнані судом протиправними та скасовані, позивач вважає, що ці кошти є надмірно перерахованими до Державного бюджету України та підлягають поверненню.

Щодо права позивача на повернення коштів, сплачених в якості фінансової гарантії при розмитненні товару, суд зазначає, що Митний кодекс України не встановлює строку, протягом якого декларанту повертається сума надміру сплачених податків і зборів.

Так, частиною першою статті 301 Митного кодексу України визначено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Згідно приписів частини третьої зазначеної статті, помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Відповідно до приписів частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Натомість саме Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок повернення) визначає процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264 МК.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1, пунктів 2, 3, 4, 8 розділу ІІІ Порядку повернення для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі - Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом ДМСУ, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року №611/147, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом ДМСУ.

Суми митних та інших платежів, перераховані митними органами на рахунки з обліку доходів, відкриті в територіальних органах Державного казначейства, які підлягають поверненню за рішенням суду, повертаються у порядку, визначеному Державною митною службою України та Державним казначейством України.

На час виникнення спірних відносин, зокрема, розгляду відповідачем-1 заяви позивача №20/04-1 від 20.04.2015 про повернення з Державного бюджету України коштів в розмірі 65236,98, чинним був Порядок взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 30.12.2013 № 882/1188 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 січня 2014 р. за № 146/24923) (далі - Порядок взаємодії). Даний Порядок набрав чинності з дня його офіційного опублікування в Офіційному віснику України № 15 від 25.02.2014, тобто 25.02.2014.

Суд зазначає, що взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилкових та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентуються Порядком взаємодії, який своєю чергою визначає механізм реалізації права на повернення коштів.

Відповідно до пункту 5 Порядку взаємодії повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом Міндоходів на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах днем виникнення надміру сплаченої суми податків та зборів (обов'язкових платежів) є день, наступний за днем, в якому набрало законної сили судове рішення про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості.

Приймаючи до уваги той факт, що рішення про коригування митної вартості від 22.08.2014 №125000003/2014/000370/1 було визнано протиправним та скасоване в судовому порядку, суд приходить до висновку про те, що саме з дня, наступного за днем набрання законної сили судовим рішенням у справі, у позивача виникає право на повернення коштів, сплачених в якості фінансової гарантії при розмитненні товару.

Згідно з пунктом 10 Порядку взаємодії на підставі отриманих висновків відповідний орган Казначейства здійснює повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у визначеному законодавством порядку.

Судом встановлено, що позивач згідно платіжного дорученням №10915 від 22.08.2014 перерахував на відкритий в Головному управлінні Державного казначейства України у місті Києві депозитний рахунок Київської митниці Міндоходів 70000,00 грн., зазначивши призначення платежу: передоплата за митне оформлення (а.с.60).

Судом встановлено, що 20.11.2014 кошти, сплачені позивачем в якості фінансової гарантії на депозитний рахунок митного органу, були списані Київською митницею Міндоходів, а 21.11.2014 на підставі платіжних доручень №4376 та №4384 перераховані до Державного бюджету України (а.с.164,165).

Суд зазначає, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2014 у справі №810/5397/14 набрала законної сили з моменту проголошення ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2015, тобто 10.02.2015, що передбачено ч.5 ст.254 КАС України, відтак з 11.02.2015 позивач мав право звернутися до митниці із відповідною заявою про повернення коштів в порядку, передбаченому Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як переплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 №618.

Обставини справи свідчать про те, що позивач правомірно, тобто після набрання законної сили постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2014 у справі №810/5397/14, в межах встановленого Порядком повернення строку звернувся до відповідача-1 із заявою № 20/04-1 від 20.04.2015 про повернення коштів в розмірі 65236,98 грн.

Пункт 11 Порядку повернення передбачає, що за відсутності підстав для повернення коштів у встановленому порядку готується та надсилається заявнику письмова обґрунтована відповідь.

Перевіряючи обґрунтованість відмови відповідача-1 у поверненні коштів у розмірі 65236,98 грн., суд зазначає таке.

Форми забезпечення сплати митних платежів фінансовою гарантією та види фінансових гарантій визначені у статті 309 Митного кодексу.

Відповідно до частини першої статті 309 МК забезпечення сплати митних платежів фінансовою гарантією здійснюється у таких формах:

1) надання фінансової гарантії, виданої гарантом (гарантія, що надається у вигляді документа);

2) внесення коштів на відповідний рахунок або в касу митного органу (грошова застава).

Судом встановлено, що позивачем з метою випуску товару у вільний обіг прийнято рішення про надання фінансової гарантії у формі грошової застави шляхом сплати різниці між сумою митних платежів, обчислених згідно з митною декларацією №125130013/2014/412553 від 19.08.2014 та сумою митних платежів, обчислених Київською митницею згідно рішення про коригування митною вартості від 22.08.2014 №125000003/2014/000370/1.

Із наданого суду позивачем під час судового розгляду справи платіжного доручення №10915 від 22.08.2014 вбачається, що позивачем на депозитний рахунок Київської митниці Міндоходів, відкритий в ГУ ДКС України у м. Києві, перераховані кошти в якості передоплати за митне оформлення в сумі, достатній для покриття гарантійного зобовязання, а саме - 70000,00 грн.

Судом встановлено, що випуск товарів у вільний обіг здійснювався за митною декларацією №125130013/2014/412760 від 22.08.2014 після сплати позивачем фінансової гарантії у формі грошової застави в розмірі 65236,98 грн., що підтверджується графою 47 вказаної декларації «Перерахування платежів», яка заповнюється у разі застосування заходів забезпечення сплати відповідно до розділу Х Митного кодексу України та Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного державного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 №651 (а.с.11).

Судом встановлено, що сума фінансової гарантії у формі грошової застави в розмірі 65236,98 грн. складається з суми податку на додану вартість у розмірі 47605,36 грн. та мита у розмірі 17631,62 грн.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що кошти, сплачені позивачем в якості фінансової гарантії при розмитненні товару та випуску його у вільний обіг, зберігались на депозитному рахунку відповідача-1 включно по 20.11.2014, а 21.11.2014 на підставі платіжних доручень від 21.11.2014 №4376, №4384 перераховані до Державного бюджету України.

Суд зазначає, що підстави для повернення коштів як надмірно сплачених до бюджету, з'явились у позивача лише після визнання протиправним та скасування у судовому порядку рішення про коригування митної вартості, з приводу чого суд зазначає наступне.

Нормативне регулювання щодо фінансової гарантії у вигляді грошової застави містить стаття 313 МК.

Згідно з частиною 4 статті 313 МК при виконанні зобов'язання, забезпеченого грошовою заставою, сплачені кошти підлягають поверненню особі, яка внесла цю заставу, або уповноваженій нею особі не пізніше трьох банківських днів.

Згідно частини 8 статті 313 МК при невиконанні зобов'язання, забезпеченого грошовою заставою, сума митних платежів, що підлягає сплаті, перераховується до державного бюджету із сум грошової застави.

Відповідно до частини 7 статті 55 МК у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Аналізуючи положення зазначених норм суд приходить до висновку, що підставою для перерахування коштів внесеної позивачем грошової застави з депозитного рахунку митниці до Державного бюджету України стало невиконання позивачем зобов'язання, забезпеченого грошовою заставою, та сплив встановленого ч. 7 ст. 55 МК 90-денного строку дії гарантії.

Згідно частини 9 статті 313 МК порядок внесення грошової застави та її повернення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Враховуючи відсутність у Митному кодексі інших норм, які регулюють порядок повернення грошової застави, яка є видом фінансових гарантій з метою забезпечення сплати митних платежів, суд зазначає, що порядок, строки повернення коштів врегульовані лише Порядком повернення та Порядком взаємодії.

Проаналізувавши обставини справи, суд вважає, що відповідач-1 протиправно відмовив позивачу у наданні висновку про повернення коштів у розмірі 65236,98 грн., оскільки з дня, наступного за днем набрання законної сили судовим рішенням, яким визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості, позивач обґрунтовано та правомірно звернувся до відповідача-1 із відповідною заявою про повернення коштів, натомість підстави відмови у наданні висновку є необґрунтованими, оскільки кошти, сплачені позивачем в якості фінансової гарантії при випуску товарів у вільний обіг, отримують статус коштів надмірно сплачених податків та зборів після визнання протиправним та скасування у судовому порядку рішення про коригування митної вартості.

Суд не може погодитися із доводами відповідача-1 про те, що Порядок взаємодії не розповсюджується на випадок сплачених позивачем коштів розмірі 65236,98 грн. з тих підстав, що дія Порядку взаємодії не розповсюджується на виконання рішень судів щодо безспірного списання коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, оскільки таке рішення суду про безспірне списання коштів на момент розгляду заяви про повернення коштів від 20.04.2015 і надання відповіді у листі від 22.05.2014 відсутнє.

Не приймає суд до уваги також і твердження відповідача-1, представлені ним вже в ході судового розгляду справи про те, що позивач включив суми податку на додану вартість у розмірі 47605,36 грн. до складу податкового кредиту, що на думку митного органу свідчить про подвійне стягнення з Державного бюджету України суми цього податку.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що контроль митного органу обмежується адмініструванням податків та зборів, які нараховуються та сплачуються з метою здійснення митних процедур, тоді як питання включення до складу податкового кредиту сум сплаченого підприємством податку на додану вартість є частиною повноважень податкових органів.

Суд встановив, що сума ПДВ у розмірі 47605,36 грн. дійсно включена позивачем до складу податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за серпень 2014 року та в Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2014 року відображений запис №107 згідно ВМД від 22.08.2014 №412760. При цьому у додатку №5 до цієї декларації операція не відображена, оскільки постачальник є нерезидентом.

Відповідно до п.190.1. ст.190 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Згідно п.192.1. ст.192 ПКУ якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

В той же час факт включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту за серпень 2014 року у розмірі 47605,36 грн. не може позбавити позивача права на повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у зв'язку з судовим рішенням про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості, яке набрало законної сили, і своєю чергою є припущенням митниці в подвійному стягненні податку з бюджету.

При цьому як обґрунтовано застережив позивач в письмових поясненнях від 17.09.2015, зарахована до податкового кредиту за серпень 2014 року сума ПДВ у розмірі 47605,36 грн. в разі її повернення підлягає коригуванню по бухгалтерському обліку, а саме в тому податковому періоді, в якому вона буде повернута позивачу шляхом збільшення зобов'язання з ПДВ на зазначену суму.

Суд також не може погодитися з доводами відповідача-1 про те, що кошти сплаченого позивачем ПДВ та мита на суму 65236,98 грн. не є надміру сплаченими грошовими зобов'язаннями з огляду на таке.

Згідно пп. 14.1.115 п.14.1 ст.14 ПКУ надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Приймаючи до уваги той факт, що рішення про коригування митної вартості від 22.08.2014 №125000003/2014/000370/1 було визнано протиправним та скасоване в судовому порядку, суд вважає, що з дня, наступного за днем набрання законної сили таким судовим рішенням, кошти, сплачені позивачем в якості фінансових гарантій з метою випуску товарів у вільний обіг, набувають статусу надміру сплачених грошових зобов'язань.

Заперечуючи проти позову відповідач-1, з посиланням на ст. 54, 55 МК наголошував, що в разі задоволення даного адміністративного позову суд автоматично визначить метод визначення митної вартості товарів, хоча це питання відноситься до виключної компетенції митних органів. Відповідач також послався на Постанову Верховного Суду України від 17.12.2013 у справі № 21-439а13, в якій зазначено, що суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з Державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

З цього приводу та з огляду на те, що у наведеній вище справі одночасно розглядались питання про скасування рішення митного органу про визначення митної вартості ввезених позивачем товарів не за ціною договору, картки відмови в прийнятті митної декларації та стягнення з Державного бюджету України сум надмірно сплачених підприємством платежів, суд зазначає, що обставин цих справ не є тотожними.

При цьому суд враховує зміни, що відбулись у митному законодавстві, зокрема, у зв'язку з прийняттям Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набрав чинності з 01.06.2012.

Так, частиною 7 статті 54 МК встановлено, що у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Оскільки митний орган в ході розгляду адміністративної справи №810/5397/14 не зміг довести, що позивачем під час митного оформлення 19 серпня 2014 року ввезенного товару заявлено неповні та/або недостовірні відомості про його митну вартість, у тому числі невірно її визначено, суд, на підставі положень частини 7 статті 54 МК, вважає митну вартість товару, яка була заявлена позивачем у митній декларації №125130013/2014/412553 від 19.08.2014 визнаною автоматично.

Щодо способу захисту порушеного права шляхом стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених позивачем податків та зборів, з огляду на відсутність спору щодо факту надходження до бюджету гарантійного зобовязання у заявленому до повернення розміру, суд зауважує, що обраний позивачем в даному випадку спосіб поновлення порушеного права на володіння ним його коштами є належним з огляду на таке.

Статтею 7 КАС України визначені засади здійснення правосуддя в адміністративних судах, до яких, в тому числі, відносяться верховенство права та законність.

Принцип законності розкривається у ч. 1 ст. 9 КАС України, згідно якої суд вирішує справи відповідно до ОСОБА_6 та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України, в тому числі Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі Конвенція), що ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 11.09.1997, разом із додатковим протоколом № 1, який визначає право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Згідно статті 8 КАС України принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовується з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Оскільки стаття 13 Конвенції гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження, Європейський Суд з прав людини у справі «Мельник проти України» (рішення від 28.03.2006, щодо статті 13), зазначає: засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов.

Відповідно до вимог статі 13 Конвенції засіб захисту має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року, параграф 103 рішення у справі «Айдин проти Туреччини» від 22 вересня 1997 року, параграф 106 рішення у справі «Кайя проти Туреччини» від 19 лютого 1998 року).

Положення статті 13 Конвенції знайшли відображення у статті 162 КАС України, згідно якої суд може прийняти іншу, ніж вказану у частині 2 цієї статті, постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Дійсно, Порядком повернення передбачена певна послідовність дій митного органу, направлених на повернення платнику податків надмірно сплачених ним митних платежів, що здійснюється з урахуванням його дискреційних повноважень.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 15 квітня 2014 року № 21-29а14, аналізуючи положення Порядку повернення та Порядку взаємодії дійшов наступного правового висновку.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Таким чином, як встановлено судом, ОСОБА_1 надмірно сплачені митні платежі та вжиті відповідно до Порядку повернення усі необхідні заходи щодо їх повернення. Натомість митницею було необґрунтовано відмовлено у задоволенні відповідної заяви.

Враховуючи те, що відповідач-1 необґрунтовано відмовив у поверненні позивачу надмірно сплачених ним митних платежів що, в свою чергу, спричинило порушення права позивача на безперешкодне володіння грошовими коштами, які йому належать, то спосіб захисту порушеного права шляхом зобовязання митного органу повторно розглянути його заяву та/або підготувати та направити органу Державної казначейської служби України висновок про повернення позивачу вказаних коштів, з огляду на процедурну можливість і схильність митного органу затягувати виконання рішення суду, що підтверджується тривалим невиконанням відповідачем-1 постанови Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2014 у справі № 810/5635/14, якою визнані протиправними дії Київської митниці Міндоходів щодо відмови у складанні висновку про повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» митних платежів та зобовязано митний орган підготувати та направити органам Державної казначейської служби України відповідний висновок, не є ефективним засобом захисту порушених прав та інтересів позивача.

Саме таку позицію висловив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 04.02.2014 у справі № К/800/62139/13, коли, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту своїх прав у аналогічній справі зазначив: невжиття судом заходів щодо стягнення з бюджету сум та зобов'язання митного органу розглянути заяву за процедурою, встановленою чинним законодавством, є фактичним усуненням суду від вирішення спору по суті, що також перекликається з рішенням Європейського суду з прав людини від 26.10.2000 у справі «Гасан і Чауш проти Болгарії», яким судове рішення, прийняте в рамках дискреційних повноважень органу влади, але з порушенням критеріїв ефективного захисту прав громадян та справедливості, було визнано порушенням статті 13 Конвенції.

Отже, суд вважає, що в умовах протиправної відмови відповідача-1 у наданні органам казначейства висновку про повернення позивачу з бюджету коштів та відсутності спору щодо сум, які підлягають поверненню, у даному випадку ефективним способом захисту порушеного права позивача буде стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачених ним сум в загальному розмірі 65236,98 грн., із яких 17631,62 грн. - ввізне мито, 47605,36 грн. - податок на додану вартість.

При цьому суд враховує, що згідно Постанови Кабінету ОСОБА_5 України від 03.08.2011 №845 безспірне списання на користь юридичних чи фізичних осіб коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями здійснюється органом казначейства, на рахунки в якому зараховані відповідні надходження бюджету.

Також суд враховує зміни, що відбулись у митному законодавстві, зокрема, у зв'язку з прийняттям Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набрав чинності з 01.01.2013. Так, чинний до 25.02.2014 Порядок взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затверджений наказом ДМСУ, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147, у пункті 2 передбачав 2, що повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Тоді як у Порядку взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженому наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 30.12.2013 №882/1188, змінено порядок та механізм повернення коштів надмірно сплачених податків та зборів, зокрема, пункт 5 цього Порядку передбачає, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом Міндоходів на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Отже, головним чинником, що впливає на зміст правовідносин при поверненні коштів надміру сплачених податків та зборів є заява платника податків, яка згідно чинного Порядку взаємодії є виключною підставою для повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, що виключає задіяння фактору необґрунтованої відмови митниці у наданні висновку про повернення коштів.

При цьому суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, звертає увагу на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Відповідно до ст. 8 ОСОБА_6 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_6 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_6 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_6 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_6 України гарантується.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії субєкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обовязок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обовязків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип належного урядування покладає на державні органи обовязок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом положень частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_6 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дії чи утримується від їх вчинення.

Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправними.

Щодо заперечень відповідача-1 проти позову про втручання в дискреційні повноваження органів державної влади суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету ОСОБА_5 державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом ОСОБА_5 Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 2 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як субєкта владних повноважень щодо повернення субєкту господарювання надмірно сплачених митних платежів досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, зокрема, строком надання відповідного висновку впродовж пяти днів з моменту отримання заяви на повернення коштів, а тому зазначені відповідачем підстави відмови не належать до передбачених законом підстав відмови в поверненні коштів, адже для встановлення підстав повернення коштів відповідач-1 мав встановити лише факт надходження до Державного бюджету коштів, який відповідачем-1 не заперечується та пересвідчитися в тому, що судове рішення, яким визнане протиправним та скасоване рішення про коригування митної вартості набрало законної сили.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до статті 19 ОСОБА_6 України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_6 та законами України.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що у відповідача-1 були наявні законні підстави для видачі висновку про повернення надмірно сплачених митних платежів.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, що має наслідком задоволення позову у повному обсязі.

При цьому суд звертає увагу, що позивач, формулюючи позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Київської митниці ДФС, які виразились у відмові у відповіді на заяву №20/04-1 від 20.04.2015 про здійснення заходів, передбачених законодавством щодо підготовки та направлення органам казначейства висновку про повернення позивачу з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів фактично оскаржує рішення відповідача-1, викладене у листі № 4336/4/10-70-25-47 від 22.05.2015, про відмову у поверненні надмірно сплачених коштів.

Тому суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним рішення Київської митниці ДФС про відмову у поверненні ТОВ «Промислові засоби індивідуального захисту» суми коштів у розмірі 65236,98 грн., сплачених до Державного бюджету України в якості гарантійних зобовязань при розмитненні товару, викладене у листі від 22.05.2015 № 4336/4/10-70-25-47.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 255,78 грн. згідно платіжного доручення №13822 від 01.07.2015.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 255,78 грн. підлягають стягненню з Київської митниці ДФС на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС, відповідно до положень статті 94 КАС України.

При цьому суд зазначає, що саме неподання Київською митницею ДФС до органу, що здійснює казначейське обслуговування, висновку із зазначенням суми, що підлягає поверненню, потягло неотримання позивачем суми надмірно сплачених платежів, відтак вини Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області в неотриманні такого висновку від митниці немає, тому на думку суду сума судового збору повинна бути стягнута саме з митниці, з вини якої позивач не отримав надмірно сплачених митних платежів.

В судовому засіданні 02.10.2015 судом проголошені вступна та резолютивна частина постанови, а 07.10.2015 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись статтями 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним рішення Київської митниці ДФС про відмову у поверненні ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» суми коштів у розмірі 65236,98 грн., сплачених до Державного бюджету України в якості гарантійних зобовязань при розмитненні товару, викладене у листі від 22.05.2015 № 4336/4/10-70-25-47.

3. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» (08298, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 32, ідентифікаційний код 25585987, поточний рахунок №6007450291001 в Філії «Розрахунковий центр» ПАТ КБ «Приватбанк», м. Київ, МФО 320649) суму надмірно сплачених митних платежів в загальному розмірі 65236,98 грн. (шістдесят пять тисяч двісті тридцять шість грн. 98 коп.), із яких17 631,62 грн. (сімнадцять тисяч шістсот тридцять одна грн. 62 коп.) - ввізне мито, 47605,36 грн. (сорок сім тисяч шістсот пять грн. 36 коп.) - податок на додану вартість.

4. Стягнути судовий збір в сумі 255,78 грн. (двісті пятдесят пять грн. 78 коп.) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» (08298, Київська обл. м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 32, ідентифікаційний код 25585987) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Київської митниці ДФС (ідентифікаційний код юридичної особи 39470947, місцезнаходження: 08307, Київська область, м.Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль»).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.