Рішення № 54499511, 16.12.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Владичан А.І.

суддів: Міцнея В.Ф., Височанської Н.К.

секретар: Шерівська Ю.А.

з участю сторін: позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 27 жовтня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу з ОСОБА_2.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що що 22 листопада 2001 року ОСОБА_2 передала йому у постійне користування земельну ділянку площею 2,0543 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та отримала від нього 2000 доларів США в якості гарантії повернення ним землі на її вимогу, про що відповідач написала власноручну розписку.

Відповідно до наданої розписки відповідач зобовязувалась у випадку вимоги повернення земельної ділянки повернути йому отримані кошти.

У 2003 році він виготовив державний акт на право власності на земельну ділянку на імя відповідача.

У 2014 році відповідач звернулась до нього з вимогою про повернення земельної ділянки, однак відмовляється від повернення отриманої суми грошей.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 2000 доларів

_______________

№ 22ц/794/1652/2015 р. Головуючий у І інстанції:Вівчар Г.А.

Категорія: 19/27 Суддя-доповідач: ОСОБА_4

США відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 17.06.2015 року що дорівнює 100 доларів США 2214 грн., що в загальній сумі складає 44280 грн., та понесені ним судові витрати.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 27 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 44280 грн. (сорок чотири тисячі двісті вісімдесять грн.). Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, обставини які суд вважав встановленими не є доведеними.

В своїй апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції встановлено, що між сторонами виникли відносини з приводу купівлі-продажу земельної ділянки, а не угоду щодо користування земельним сертифікатом, та не наводить чому судом не приймається як доказ викладені умови в розписці щодо користування земельною ділянкою. При визнанні недійсною угоди купівлі-продажу, судом неправомірно визначено, що наступив момент виконання зобовязання по поверненню 2000 доларів США відповідно до ст..509 ЦК України, оскільки відповідно до наданої розписки повернення коштів повинно настати, коли вона буде витребовувати із користування земельний сертифікат, чого вона не робила.

Крім того, зазначає, що судом вказується в рішенні, що вона не довела допустимими доказами, що між сторонами виникли відносини щодо користування земельною ділянкою, що не відповідає дійсним обставинам справи та доказам по справі, а саме розпискою, де зазначається що вона надає земельну ділянку в користування ОСОБА_1 , а також суд у висновках рішення встановлює що предметом передачі у користування була саме земельна ділянка, а вже нижче встановлює що була купівля- продаж. Таким чином суд у своїх висновках суперечить сам собі.

Вважає, що судом порушено ст..11 ЦПК України, а саме принцип диспозитивності цивільного процесу, оскільки ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення боргу, а суд по своїй ініціативі вирішив питання про встановлення угоди між сторонами та її недійсність, чим вийшов за межі позовних вимог, тому просила скасувати рішення суду першої інстанції, та постановити нове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Стаття 309 ЦПК України передбачає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, якщо неповно зясовано судом обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини з приводу купівлі продажу земельної ділянки, на яку мала право відповідач на підставі земельного сертифікату, але оскільки до 1 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж земельних ділянок, тому сторони оформили дану угоду шляхом надання розписки на підтвердження отримання грошей, а представлена позивачем розписка є документом передання відповідачу визначеної грошової суми, яку вона зобовязана повернути.

Однак, колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся з позовом про стягнення боргу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 22 листопада 2001 року ОСОБА_2 передала йому у постійне користування земельну ділянку площею 2,0543 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та отримала від нього 2000 доларів США в якості гарантії повернення ним землі на її вимогу, про що відповідач написала власноручну розписку, і у випадку вимоги повернення земельної ділянки повернути йому отримані кошти. У 2014 році ОСОБА_2 звернулась до нього з вимогою про повернення земельної ділянки, однак відмовляється від повернення отриманої суми грошей.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що жодних належних підтверджуючих доказів, які б свідчили про бажання відповідача ОСОБА_2 повернути належну їй земельну ділянку, позивачем не надано.

У силу ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції неправомірно визначено, що наступив момент виконання зобовязання по поверненню 2000 доларів США відповідно до ст..509 ЦК України, оскільки відповідно до наданої розписки повернення коштів повинно настати, коли вона буде витребовувати із користування земельний сертифікат, чого нею зроблено не було, є підставними та заслуговують на увагу.

Згідно із ст..509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передавати майно, виконати роботу, надати послугу сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст.530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення вимоги про стягнення боргу відсутні, оскільки відповідачем такої вимоги предявлено не було.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції посилаючись на ст.ст.509,529 ЦК України вірно встановив, що між сторонами виникли правовідносини повязані із виконанням зобовязань.

Разом з тим, в порушення вимог ч.1 ст.11 ЦПК України, прийшов до помилкового висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу купівлі-продажу земельної ділянки і посилаючись на ст..204 ЦК України дійшов висновку, що укладена угода між сторонами є недійсною в силу того, що її недійсність прямо зазначена в законі, внаслідок дії на час укладення угоди мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, хоча між сторонами виникли відносини з приводу користування земельної ділянки. Відсутність договору оренди земельної ділянки не спростовує наведене.

Крім того, своїм помилковим висновком суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності цивільного процесу, оскільки ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення боргу, а суд по своїй ініціативі вирішив питання про встановлення угоди купівлі-продажу між сторонами та її недійсність, чим вийшов за межі позовних вимог.

Таким чином рішення суду першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 27 жовтня 2015 року, скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: