Ухвала суду № 54494516, 03.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8699/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Таварткіладзе О.М.

суддів: Оверіної О.В., Кравця Ю.І.

при секретарі: Книгиницькому О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 03 вересня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ „Дельта Банк, ПАТ „УкрСиббанк, третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання кредитних договорів та договору іпотеки недійсними, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Приморського районного суду м.Одеси із вищевказаним позовом, який в подальшому був уточнений, про визнання договорів про надання споживчого кредиту № 11328552000 від 03.04.2008 року та № 11328579000 від 03.04.2008 р., укладених між нею та АКІБ „УкрСиббанк недійсними та визнання недійсним іпотечного договору, укладеного 03.04.2008 р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, посилаючись на те, що банк повинен був ознайомити її з наявними у банку на момент підписання договору ліцензіями та дозволами, що видаються НБУ і є необхідними для видачі та обслуговування кредитів в іноземній валюті, чого кредитором не було зроблено. Позивач зазначає, що АКІБ «УкрСиббанк» не мав індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій щодо видачі кредиту в іноземній валюті, тому не мав права видавати їй кредит. Крім того, укладення кредитних договорів в іноземній валюті суперечить діючому законодавству, оскільки на сьогоднішній день не врегульовано питання використання іноземної валюти в кредитних зобовязаннях. Використання Банком у якості валюти кредиту долара США, як умови кредитного договору, погіршує положення позичальника у порівнянні з кредитором, ставить позичальника у нерівне становище і тому такі умови кредитного договору є несправедливими, що є підставою для визнання його недійсним. Подальше зростання курсу долару США до гривні значно погіршило фінансовий стан позичальника.

Отже, як зазначає позивач, кредитий договір №11328552000 від 03.04.2008 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк» має бути в судовому порядку визнаний недійсним, оскільки він суперечить закону та грубо порушує її права як споживача. Недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобовязання спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення. А тому, укладений у забезпечення зобовязання кредитного договору іпотечний договір, за яким в якості застави передається квартира, розташована за адресою: вул. Мечникова, 6 А, кв. 17, м. Одеса, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, теж мають бути визнані недійсними.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 03 вересня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м.Одеси від 03 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- 03.04.2008 року між позивачкою та АКІБ «УкрСиббанк», в особі начальника відділення № 252 Другого Одеського управління Південного регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк» ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 11328552000 про надання кредитних коштів (кредиту) в іноземній валюті, в сумі 65 000,00 доларів США, що на момент укладання договору за курсом НБУ дорівнювало еквіваленту 328 250,00 гривень, на споживчі цілі з кінцевим терміном погашення не пізніше 03.04.2018 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,50 % річних протягом перших 30 календарних днів, з наступним переглядом розміру вказаної процентної ставки кожного наступного місяця кредитування;

- згідно п. 10.13 вказаного договору підписання даного договору позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»;

- крім того, 03.04.2008 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк», в особі начальника відділення № 252 Другого Одеського управління Південного регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк» ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 11328579000 про надання кредиту у формі кредитної лінії, що надається траншами, ліміт якої є рівним 1 668,86 гривень, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16 % річних протягом перших 30 календарних днів, з наступним переглядом розміру вказаної процентної ставки кожного наступного місяця кредитування;

- у забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 03.04.2008 р. між банком та позивачем було укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: вул. Мечникова, 6 А, кв. 17, м. Одеса.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про визнання кредитних договорів та договору іпотеки недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що АКІБ «УкрСиббанк» мав банківську ліцензію № 75 видану Нацбанком України 28.10.1991 р., згідно якої мав право здійснювати операції з іноземною валютою. Згідно дозволу № 75-2 та додатку до дозволу № 75-2 від 19.11.2002 р. АКІБ «УкрСиббанк» мав право здійснювати операції з іноземною валютою. Тому АТ «УкрСиббанк» має право на видачу валютних кредитів. Укладаючи спірний кредитний договір № 11328552000 в іноземній валюті, обидві сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу. При цьому сам спірний кредитний договір відповідає всім вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України, а відтак відсутні будь-які правові підстави для визнання його недійсним. Враховуючи, що спірний кредитний договір не може бути визнаний недійсним, не підлягають задоволенню і вимоги позивача щодо визнання недійсним договору іпотеки, укладений в забезпечення виконання Позичальником свої зобовязань, посвідчений 03.04.2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 717. Підстав для визнання недійсним Договору про надання споживчого кредиту № 11328579000 від 03.04.2008 року позивач взагалі не зазначив.

Такий висновок суду відповідає матеріалам справи і заснований на законодавстві.

Як роз`яснено у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами (п. 10);

- У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору (п. 11);

- Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним (п. 13);

- Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

- При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач (п. 16).

Судова колегія приходить до наступного.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Аналізуючинаведенінорми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями маютьправо здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, повязані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленомупорядку.

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Установивши, що ПАТ (колишнє АКІБ) «УкСиббанк» на момент укладення кредитного договору мав банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції, а саме право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснювати кредитування в іноземній валюті, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що видача Банком кредиту громадянці України ОСОБА_2 у доларах США не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Тому суд першої інстанції набув правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання кредитного договору таким, що не відповідає законодавству України у зв`язку з видачею Банком кредиту в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії.

Погоджується судова колегія і з висновком районного суду в частині відмови у позові з підстав несправедливості умов кредитного договору, укладеного у валюті без роз`яснення позичальнику всіх ризиків та недотримання банком при укладенні кредитного договору положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", оскільки кредитний договір укладений у 2007 році, тобто до набуття вказаним законом чинності і у відповідності до Прикінцевих положень даного закону, його положення не застосовуються до кредитних договорів укладених до набрання ним чинності.

Оскільки сам договір не містить будь-яких посилань на курс іноземної валюти до гривні, то кожна із сторін договору не могла не усвідомлювати і усвідомлювала, що курс іноземної валюти не залежить від волі сторін і тому не може розглядатися, як обставина, якою сторони керувалися при укладенні договору.

Водночас позичальник прийняв на себе зобов`язання повернути кредит, який йому видавався в іноземній валюті доларах США. Якщо єдиним джерелом придбання іноземної валюти для позичальника є її придбання на валютно-обмінному ринку України, то позичальник повинна була передбачити збільшення своїх витрат у зв`язку із необхідністю купівлі-валюти та усвідомлювати про можливість зміни курсу національної валюти до долару США.

Крім того зі змісту абз. 2 п. 1.2. Кредитного договору вбачається, що сторонами детально визначено сукупну вартість кредиту і де саме вона відображена (додаток № 1 до кредитного договору «Графік платежів). Умовами договору встановлено ануїтентні платежі в сумі 990 доларів США щомісячно. Всі зміни розміру платежів передбачаються умовами кредитного договору. Також сторони передбачили, що зміни до графіку можливі шляхом підписання додаткової угоди. Відповідно до п. п. 7,8 п. 9.2 кредитного договору підписання цього договору позичальник підтверджує, що він повністю розуміє всі умови цього договору, свої права і обов`язки за цим договором і погоджується з ними. Він не обмежений у дієздатності та укладення цього договору не потребує узгодження з третіми особами.

Також згідно з п. 10.13 кредитного договору підписання його позичальником свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням даного договору Позичальником отримано інформаційний лист відповідно вимог чнного законодавства , зокрема п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

При таких обставинах немає підстав для набуття висновку про недотримання Банком під час укладення кредитного договору від 03.04.2008 року Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808, які передбачають обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Також узгоджується з матеріалами справи встановлені судом обставини про те, що ОСОБА_2 один з двох кредитних договорів, укладених нею 03.04.2008 року, добровільно уклала саме у доларах США, а другий - в національній валюті України.

Тобто позичальник цілеспрямовано намагалася отримати кредит саме в доларах США, що й було нею досягнуто. При цьому позичальник особисто погодилася з усіма умовами кредитного договору і розписалася в тому, що вони їй цілком зрозумілі і вона вважає їх справедливими по відношенню до себе.

Районний суд вірно зазначив, що позивач не довела факту порушення її прав при укладенні кредитного договору.

Посилання в позові на один з доводів, що позивача вимусили укласти страховий договір з конкретною страховою компанією, правильність висновку суду не спростовують, оскільки умовами кредитного договору передбачено обов`язок позичальника застрахувати передане в іпотеку нерухоме майно, проте договір не передбачає якусь конкретну страхову компанію.

Будь-яких доказів про те, що страхова компанія, з якою позивач уклала договір страхування їй була примусово нав`язана та її примусили укласти цей договір з даним страховиком, ОСОБА_2 та її представником не надано.

Крім того, позивач як на один з доводів недійсності укладення кредитного договору послалася на те, що їй кредитором було нав`язано укладення договору срахування з кокрентним страховиком та фактично під страхом не отримання кредиту примушено до укладення договору страхування.

Але при цьому позивачем не заявлено вимог про визнання недійсним самого договору страхування, який, як вона стверджує, був укладений не за її власним волевиявленням.

Отже, відповідає обставинам справи остаточний висновок суду першої інстанції про відсутність порушення норм діючого законодавства, в момент укладання договору кредитування в іноземній валюті та в момент укладення договору іпотеки.

Такоє відповідає матеріалам справи висновок районного суду про те, що підстав для визнання недійсним Договору про надання споживчого кредиту № 11328579000 від 03.04.2008 року у гривні у формі кредитної лінії, що надається траншами, ліміт якої є рівним 1 668,86 гривен, позивач у позові та додаткових обґрунтуваннях до нього, взагалі не зазначила.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, фактично дублюють доводи позову з урахуванням його уточнень та зведені до переоцінки доказів, які судом першої інстанції оцінені належним чином і відповідають встановленим у справі обставинам. При цьому апелянт будь-яких належних доказів на підтвердження своїх вимог до апеляційної скарги не додала і в засідання судової колегії не представила.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 317 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_7 ОСОБА_8 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили ухвалою суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: О.В. Оверіна

ОСОБА_9