Ухвала суду № 54491979, 16.12.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/816/15

Провадження № 11-кп/779/334/2015

Категорія ст.185 ч.3 КК України

Головуючий у 1 інстанції Гордій В.І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Хруняка Є.В.,

суддів: Іванів О.Й., Поповича С.С.,

секретаря с/з ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відео-конференції з участю прокурора Журавльова Є.Є., адвоката ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_4, матеріали кримінального провадження № 12015090190000032 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 та прокурора Медведчука Д.П., який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції на вирок Косівського районного суду від 04 червня 2015 року відносно

обвинуваченого ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, розлученого, раніше судимий вироком Верховинського районного суду від 19 липня 2011 року за ст.ст. 185 ч.1, 185 ч.3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до одного року шести місяців позбавлення волі; 07 червня 2012 року постановою Коломийського міськрайонного суду умовно-достроково звільнений на невідбутий термін 4 місяці 9 днів,-

в с т а н о в и л а :

Даним вироком ОСОБА_4 засуджено за ст. 185 ч.3 КК України на 3 ( три ) роки позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишено попередньо обраний тримання під вартою.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави витрати за проведення експертизи.

Вирішено долю речових доказів у провадженні.

Згідно з вироком суд встановив, що в ніч з 22 на 23 січня 2015 року, ОСОБА_4 близько 01 год. 45 хв., перебуваючи в с. Яворів Косівського району, з метою викрадення чужого майна, керуючись корисливими мотивами, шляхом віджиму рами віконного отвору, проник у приміщення магазину Продукти, що належить приватному підприємцю ОСОБА_5, звідки викрав 6 пляшок коньяку марки Шабо ємкістю, 0,5 літра, вартістю 69 гривень кожна на загальну суму 414 грн., 10 пачок цигарок марки Winston, вартістю 17 грн. кожна на загальну суму 170 грн., 25 карток поповнення Київстар вартістю 42 грн. кожна на загальну суму 1050 гривень, а всього викрав майна на загальну суму 1634 грн. Викраденим розпорядився на власний розсуд.

Продовжуючи свої дії у ніч з 22 на 23 січня 2015 року, ОСОБА_4, перебуваючи в с. Яворів Косівського району, з метою викрадення чужого майна, керуючись корисливими мотивами, шляхом віджиму рами віконного отвору, проник у приміщення Яворівської сільської ради, де умисно таємно викрав матерчату сумку для носіння ноутбука, вартістю 220 гривень, ноутбук марки HP Pro Book 5450s із зарядним пристроєм, вартістю 3800 гривень, чим заподіяв Яворівській сільській раді матеріальну шкоду на загальну суму 4020 гривень, викраденим розпорядився на власний розсуд.

Не погодившись з вироком суду, обвинувачений ОСОБА_4 в апеляційній скарзі з доповненнями просить вирок суду скасувати виходячи з того, що в ході слухання провадження в суді першої інстанції було порушено його право на захист оскільки він просив призначити йому захисника, проте суддя відмовив, в той же час він має психічні захворювання, шизофренію, перебував на обліку, є інвалідом, і відповідно до чинного законодавства йому зобовязані були забезпечити захисника, посилається при цьому на вимоги закону, в тому числі і на ст. 52 КПК України. Зазначає, що він вказаних протиправних діянь не вчиняв, оскільки з 2014 року по березень 2015 року перебував на військовій службі, був в зоні АТО, в місцях бойових дій м. Артемівськ Донецької області. 27 березня 2015 року його було затримано у Вінницькій області у звязку з вилученням у нього зброї, про що долучив відповідних доказ. Але звідтіля його працівниками карного розшуку Косівського РВ УМВС України в Івано-Франківській області було доставлено в м. Косів, де у відділі міліції його працівники міліції протримали з 28 березня по 04 квітня 2015 року, вказує конкретні прізвище працівників міліції котрі застосовували до нього фізичну силу, били, давали вживати спиртне і в той час заставили написати явки з повинною про те, що це він вчинив вказані діяння, хоч фактично він їх не вчиняв, і він, не усвідомлюючи в такому стані що робить підписав їх. Вважає, що працівниками міліції сфабриковано щодо нього докази для притягнення його до кримінальної відповідальності.

Прокурор Медведчук Д.П. у своїй апеляційній скарзі, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду незаконним, з підстав неправильного застосування кримінально-процесуального законодавства та закону про кримінальну відповідальність у звязку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок мякості. Просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч.3 КК України, а саме крадіжці, вчиненій повторно, поєднаній з проникненням у приміщення та призначити покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора який частково підтримав апеляційну скаргу прокурора, що приймав участь в суді першої інстанції і просить, скасувавши вирок у звязку з порушенням права обвинуваченого на захист, призначити новий розгляд в суді першої інстанції, обвинуваченого, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, мотиви і доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги підлягають до часткового задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При розгляді кримінального провадження суд першої інстанції зобовязаний дотриматись як норм матеріального так і норм процесуального права, в тому числі забезпечити обвинуваченому права на захист. Проте суд вимог закону належно не виконав, не забезпечив обвинуваченому права на захист, що в послідуючому потягло за собою і ряд інших порушень закону.

Під час досудового слідства, як це підтверджують матеріали провадження, постановою слідчого він 06 квітня 2015 року було залучено захисника ОСОБА_6 в якості захисника підозрюваного ОСОБА_4 для надання вторинної безоплатної допомоги. Але така постанова суперечить вказаному Кодексу, зокрема, змісту ст. ст. 48, 49, 52. Слідчий своєю постановою не вправі призначати конкретного захисника. А у ст. 48 Кодексу міститься пряма заборона слідчому не те що призначати конкретного захисника, а навіть рекомендувати такого. І як тільки 07 квітня 2015 року було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до матеріалів долучено заяву ОСОБА_4 про те, що він відмовляється від захисника на досудовому слідстві. Після чого захисника на досудовому слідстві вже не було. Тобто, відмова від призначеного з порушенням закону захисника, відбувалась з грубим порушенням іншої норми ст. 54 КПК України.

Суд першої інстанції, маючи відповідні матеріали, не міг не бачити таких грубих порушень закону, в той же час суд і сам допустив аналогічні порушення закону, зокрема ст. 20 КПК України, щодо забезпечення права обвинуваченого на захист, оскільки в матеріалах провадження немає ні відповідної заяви від обвинуваченого ні ухвали суду. Захисник адвокат ОСОБА_6 в суд не викликався, відсутність процесуального документу про відмову від нього обвинуваченого у провадженні немає.

В ході апеляційного розгляду було задоволено клопотання обвинуваченого і забезпечено йому право на захист шляхом призначення захисника у порядку передбаченому законом, за запитом якого директор Яблунівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей, які потребують корекції вад розумового та (або) фізичного розвитку, своїм листом від 20 жовтня 2015 року підтвердив, що ОСОБА_4 дійсно навчався у вказаній школі з 02 листопада 1994 р. по 29 травня 2001 р., і у час навчання перебував на обліку у психіатра ( т. 1 а. п. 168 ). Що вже само по собі дає підстави припускати, що при наявності психічних вад обвинуваченому зобовязані були забезпечити право на захист.

Орган досудового розслідування в порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України даних щодо особи обвинуваченого належно не дослідив, що і привело до того, що до суду було направлено кримінальне провадження без належних даних щодо психічного стану обвинуваченого. Суд на цей недолік досудового розслідування уваги не звернув. Як вбачається з тексту вироку обмежився розглядом провадження керуючись ст. 349 КПК України, чого у випадку наявності підстав сумніватись у стані здоровя обвинуваченого є недопустимо, хоч у той же час вказав по вироку які показання дали потерпіла по одному епізоду та представник потерпілої особи по другому епізоду, зазначив, що вина обвинуваченого доводиться письмовими матеріалами досудового слідства, і зазначив якими саме ( хоча аналіз журналу судового засідання вказує, що на дослідження письмових документів затрачено менше трьох хвилин ? ). Зазначене суперечить одне одному, з чого слід зробити висновок, що суд проводив дослідження доказів в загальному порядку, а не в порядку ст. 349 КПК України. Що не виключає оскарження вироку в тому числі і в частині визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 52 ч. 2 п. 3 КПК України обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад.

Пленум Верховного суду України у своїй Постанові від 24 жовтня 2003 року № 8 п. 13 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» розяснив, що під особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема, осіб з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при наявності сумніву щодо стану психічного здоровя обвинуваченого, а будь-який сумнів відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України слід трактувати в користь обвинуваченого, позиція вказана обвинуваченим має бути належно перевірена, а вирок суду при таких обставинах не можна вважати законним, обґрунтованим і вмотивованим, а тому він підлягає скасуванню виходячи з порушення вказаних вище норм закону та відповідно до змісту ст. ст. 409, 410, 412, 415 КПК України скасувавши вирок суду слід призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

В ході нового судового розгляду суду першої інстанції слід буде в порядку ч. ч. 3 та 5 ст. 333 КПК України дати доручення органу досудового розслідування для проведення відповідних слідчий дій в ході яких встановити необхідні дані та зібрати належні документи з приводу психічного стану здоровя обвинуваченого, та при необхідності постановою слідчого призначити судово-психіатричну експертизу, чого в ході апеляційного розгляду вирішити було неможливо, перевірити чи дійсно ОСОБА_4 з 2014 року по березень 2015 року добровольцем чи будучи мобілізований проходив військову службу в зоні АТО, зібравши з цього приводу необхідні докази, в тому числі де перебував 23 січня 2015 року, зібрати і інші дані щодо особи обвинуваченого, в тому числі чи дійсно він є інвалідом третьої групи, чи не є учасником АТО та інше.

Вияснити обставини фізичного впливу працівниками Косівського РВ на обвинуваченого і при необхідності відповідно до вимог закону відреагувати на такі факти.

Після чого в залежності від встановлених обставин слід з суворим дотриманням вимог як кримінального так і кримінального процесуального закону, постановити відповідне вмотивоване судове рішення, враховуючи при цьому і позицію висловлену в апеляційній скарзі та доповненнях до неї обвинуваченого.

Вирішуючи відповідно до вимог ст. 419 КПК України питання щодо запобіжного заходу обвинуваченому та враховуючи клопотання прокурора в ході апеляційного розгляду про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу обраного у вигляді тримання під вартою, колегія суддів виходить з того, що ухвалою слідчого судді Косівського районного суду від 07 квітня 2015 року відповідним вмотивуванням щодо наявності відповідних передбачених законом ризиків, зазначених у цій ухвалі, обрано запобіжний захід у вигляду тримання під вартою. І що станом на даний час вказані в ухвалі слідчого судді ризики не змінилися. А тому підстав для зміни запобіжного заходу колегія суддів не вбачає і приходить до висновку, що клопотання захисника про скасування цього запобіжного заходу та звільнення обвинуваченого з під варти задоволенню з цих підстав не підлягає, а обвинуваченому слід продовжити обраний раніше запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 415, 418, 419, 420 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Вирок Косівського районного суду від 04 червня 2015 року відносно ОСОБА_4 засудженого за ст. 185 ч.3 КК України скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 продовжити на 60 днів до 14 лютого 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Є.В. Хруняк

Судді: О.Й. Іванів

ОСОБА_7

Згідно з оригіналом

Суддя Апеляційного суду

Івано-Франківської області ОСОБА_1