Рішення № 54485808, 22.12.2015, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/17599/15-ц

провадження № 2/753/8200/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2015 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Цибулюк М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя. Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 1997 року по червень 2009 року проживала з відповідачем однією сім'єю в квартирі АДРЕСА_1. З червня 2009 року з відповідачем проживає окремо, домовленості про поділ майна між ними не досягнуто. Зазначає, що за час їхнього спільного проживання з відповідачем здійснювала підприємницьку діяльність та разом з ОСОБА_3 та набула у власність внаслідок спільної праці декілька кіосків - малих архітектурних форм, павільйонів, а саме: малу архітектурну форму, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, торгівельною площею 15,0 кв.м. - вартістю 7 500 грн.; малу архітектурну форму, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, торгівельною площею 19,0 кв.м. - вартістю 10 000 грн.; малу архітектурну форму, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, торгівельною площею 30 кв.м. - вартістю 15 000 грн.; торгівельний павільйон по АДРЕСА_4 в м. Києві, торгівельною площею 30,0 кв.м., вартістю 15 000 грн.; торгівельний ряд з торгівельною площею 140,0 кв.м., розташований в АДРЕСА_2, вартістю 70 000 грн., а всього на суму 117 500 грн. Вважає, оскільки зазначене майно було набуто за час спільного проживання сторін, воно належить їм на праві спільної сумісної власності, у зв'язку з чим просить суд в порядку поділу майна виділити їй у власність малу архітектурну форму, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, торгівельною площею 15,0 кв.м. - вартістю 7 500 грн.; малу архітектурну форму, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, торгівельною площею 19,0 кв.м. - вартістю 10 000 грн.; малу архітектурну форму, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, торгівельною площею 30 кв.м. - вартістю 15 000 грн.; торгівельний павільйон по АДРЕСА_4 в м. Києві, торгівельною площею 30,0 кв.м., вартістю 15 000 грн., а всього на суму 47 500 грн. Виділити ОСОБА_3 у власність торгівельний ряд з торгівельною площею 140,0 кв.м., розташований в АДРЕСА_2, вартістю 70 000 грн. Зобов'язати відповідача сплатити їй 11 250 грн. грошової компенсації її частки у праві спільної сумісної власності.

В судовому засіданні, призначеному на 18.12.2015 року позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі. В судове засідання, призначене на 22.12.2015 року не з'явилась, направила на адресу суду телеграму про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою,проте не надала суду доказів, які б вказували на поважні причини неявки. ОСОБА_3 заперечував проти відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні відповідач заперечував проти позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. В своїх запереченнях зазначив, що до 1999 року був одружений з ОСОБА_5 та мешкав в м. Одеса, а з 2000 року переїхав до м. Київ та проживав разом зі своєю матір'ю ОСОБА_4 по АДРЕСА_3. З позивачкою зустрічався кілька разів, але вони не проживали однією сім'єю, не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету. МАФи були побудовані ним самостійно за грошові кошти його матері, а на сьогодні частина майна, зокрема: мала архітектурна форма, розташована за адресою: АДРЕСА_2, торгівельною площею 30 кв.м., торгівельний павільйон по АДРЕСА_4 в м. Києві та торгівельний ряд з торгівельною площею 140,0 кв.м., розташований в АДРЕСА_2 демнотовано, що не заперечувалось позивачем. В 2008 році він зустрів іншу жінку, одружився з нею, а в ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилась донька ОСОБА_6. Також відповідач просив застосувати до даних правовідносин строк позовної давності, оскільки відповідно до п. 15 Постанови Верховного Суду України, від 21.12.2007, № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК). Тому відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Третя особа в судове засідання не з'явилась, направила на адресу суду заперечення, в яких просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що сторони не проживали однією сім'єю, не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету.

Вислухавши пояснення сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач, визначаючи зміст позовних вимог, просить, зокрема встановити факт проживання позивача та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу за період з 1997 року по червень 2009 року.

Відповіднодо ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Положеннями ст. 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень СК України, цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, яке відбулось 01.01.2004р.

Таким чином, виходячи із принципу незворотності дії у часі, встановленого ч. 1 ст. 58 Конституції України, на правовідносини, що виникли раніше дія вказаних нормативних актів не поширюється.

Враховуючи вищевикладене, заявлені вимоги щодо встановлення факту проживання позивача та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу за період з 1997 року по 01 січня 2004 року підпадають під застосування норм Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції 1969 р.), положеннями якого передбачена реєстрація шлюбу у державних органах реєстрації актів громадянського стану, при цьому, зазначеним Кодексом не передбачалось право встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Також, в частині щодо визнання факту проживання однією сім'єю позивача та відповідача з 01 січня 2004 року по червень 2009 року суд вважає за необхідне відмовити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, ОСОБА_3 з 26.11.1987 року по 10.03.1999 року перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_3 пояснив, що з 2000 року переїхав в м. Київ та проживав разом зі своєю матір'ю ОСОБА_4 по АДРЕСА_3. З позивачкою зустрічався кілька разів, але вони не проживали однією сім'єю, не вели спільного господарства та не мали спільного бюджету.

Відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ст.58 вказаного Кодексу передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніхвимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Наполягаючи на позовних вимогах позивач зазначала, що про те, що вони спільно проживали з відповідачем, надаючи при цьому постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 05.09.2010 року, проте не надає доказів, що між ними були усталені відносини, що були притаманні ним як подружжю, докази ведення спільного побуту.

До того ж Конституційним судом України у рішенні від 03.06.1999 року за №5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї») визначено таку обов'язкову ознаку члена сім'ї як ведення спільного господарства, чого в даній справі позивачем за визначений у позові період доведено не було.

Таким, чином існування між сторонами таких обов'язкових елементів сім'ї як взаємопов'язаність спільним побутом та його ведення, наявність у них усталених взаємних прав та обов'язків, що притаманні подружжю в період з 01 січня 2004 року по червень 2009 року не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Щодо вимог позивача про виділення їй у власність малу архітектурну форму, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, торгівельною площею 15,0 кв.м. - вартістю 7 500 грн.; малу архітектурну форму, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, торгівельною площею 19,0 кв.м. - вартістю 10 000 грн.; малу архітектурну форму, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, торгівельною площею 30 кв.м. - вартістю 15 000 грн.; торгівельний павільйон по АДРЕСА_4 в м. Києві, торгівельною площею 30,0 кв.м., вартістю 15 000 грн., а всього на суму 47 500 грн. та зобов'язати відповідача сплатити їй 11 250 грн. грошової компенсації її частки у праві спільної сумісної власності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу «Про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦK Української РСР та з урахуванням пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду и від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності». Правила статей 22,28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Відповідно до ч.1, 2 ст.17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок її праці членів сім'ї, є їхньою спільною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Майно придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки визначається ступенем його трудової участі.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону «Про власність»,статті 22 КпШС України), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17,18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо.

Суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 1 січня 2004 року особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю.

Вказана правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 11.03.2015 по справі № 6-211цс14 є обов'язковою для застосування відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17.01.2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7, третя особа: Київська міська рада про усунення перешкод у здійсненні підприємницької діяльності та користування власністю у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено.

Судом встановлено, що спірними є три торгівельні кіоски, які розміщені по АДРЕСА_5 та один кіоск по АДРЕСА_4 у м. Києві. Колегія суддів прийшла до висновку, що права позивачки щодо користування спірними кіосками не порушені, оскільки остання сама не набула у встановленому законом порядку права користування цими кіосками та не надала доказів належності їй зазначених кіосків на праві власності як фізичній особі.

Позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу, що підтверджувало б ту обставину, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці чи за спільні кошти та було придбано ними у власність, а відтак підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що досліджені у судовому засіданні докази не підтверджують факт проживання позивача та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу за спірний період, позивачем не надано доказів того, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці чи за спільні кошти та було придбано ними у власність, тому жодних обґрунтованих підстав для встановлення факту проживання позивача та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання за позивачем права власності на визначене майно немає.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Враховуючи все вище викладене, суд приходить до висновку про недоцільність відмови у позові у зв'язку із закінченням строків позовної давності, оскільки в судовому засіданні не знайшли підтвердження обставини щодо порушення прав позивача, а наявні підстави для відмови в позові по суті вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 61, 63, 74 Сімейного кодексу України, ст.22, 28, 29 КпШС України, Законом України «Про власність», ст.ст. 3, 10, 11, 57 - 60, 79, 88, 169, 208, 212-215, 218, 223, 256 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили.

СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА