Ухвала суду № 54475043, 14.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/5769/14 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.

Провадження № 22-ц/783/7187/15 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 44

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.,

суддів: Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.,

при секретарі: Ясиновській Я.М.,

з участю:ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 14 вересня 2015 року,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 14 вересня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, виселено ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволені позовних вимог про виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не досліджено всіх обставин справи, зокрем, не надано оцінки тому, що спільне проживання з відповідачами є неможливим у зв"язку з систематичним порушенням ними правил співжиття. Судом першої інстанції не враховано, що постійні погрози з їх сторони про застосування насильства, небажання сплачувати кошти за спожиті ними комунальні послуги роблять неможливим спільне проживання, і те, що позивач неодноразово зверталась до органів МВС щодо неправомірної поведінки відповідачів. На думку апелянта суд не надав належної оцінки наявному в матеріалах справи попередженню органів внутрішніх справ щодо недопустимості насильства у сім'ї. Стверджує про те, що відповідачі фактично проживають в житловій кімнаті, а вона змушена проживати в кухонній кімнаті. З наведених підстав апелянт просить рішення суду в частині відмови у виселенні ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1, ним не оскаржується, а відтак його законність та обґрунтованість в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.6

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову про виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, всупереч вимогам ст.60 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неналежної поведінки ОСОБА_4, порушення нею правил співжиття. Крім того, відсутні належні докази вини відповідачки у спричиненні позивачці тілесних ушкоджень, докази систематичного порушення нею правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з нею в одній квартирі, докази застосування заходів запобігання чи громадського впливу, їх безрезультатність.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.

Згідно із ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною першою ст.109 ЖК визначено, що виселення із займаного приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Частиною 1 ст. 116 ЖК України передбачено, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Згідно з п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Виходячи зі змісту наведеної норми стаття 116 ЖК України вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення: а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення; б) використання його не за призначенням; в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Під систематичністю розуміється вчинення двох і більше таких правопорушень.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 07.04.1997 року, виданим виконавчим комітетом Львівської міської Ради народних депутатів, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1.

З довідки з місця проживання та склад сім'ї, виданою ЛКП «Старий Львів» від 26.05.2014 року, вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Позивачка перебуває з відповідачкою, ОСОБА_4, у родинних відносинах, оскільки вона є її матір'ю, ОСОБА_4 поселилась у спірній квартирі за згодою власника - ОСОБА_2, що не заперечується позивачкою.

Судом першої інстанції також встановлено, і це не заперечувалося сторонами в суді апеляційної інстанції, що між ними склалися неприязні відносини та існує тривалий конфлікт на побутовому рівні.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилався на висновки експерта про спричинення їй легких тілесних ушкоджень. Разом з тим, висновками експертів від 27.05.2014 р., 26.05.2014 року, 27.05.2014 року, 02.07.2014 року, підтверджується нанесення легких тілесних ушкоджень як ОСОБА_2, так і ОСОБА_4, висновками не підтверджується те, ким такі ушкодження були спричинені, і що легкі тілесні ушкодження позивачці були спричиненні саме відповідачкою.

В обґрунтування вимог про виселення ОСОБА_4 з підстав, передбачених ст. 116 ЖК України, позивачка, її представник в суді апеляційної інстанції, як на підстави для виселення ОСОБА_4, посилалися на те, що квартира однокімнатна, а відповідачка палить цигарки, дим від яких шкодить здоров»ю позивачки, що робить неможливим їх спільне проживання в одній однокімнатній квартирі, і свідчить про порушення правил співжиття.

На думку колегії суддів зазначене не може бути підставою для виселення з підстав, передбачених ст.116 ЖК України, оскільки не доводить порушення ОСОБА_4 правил співжиття ,і крім цього, за вчинення таких дій до неї не застосовувались заходи попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів, що є обов»язковою умовою для виселення з підстав, передбачених ст. 116 ЖК України.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_4, оскільки позивачка, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надала ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження застосування до ОСОБА_4 у зв»язку з вищенаведеним заходів запобігання та громадського впливу, доказів на підтвердженнях їх безрезультатності.

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про відсутність, передбачених ст.116 ЖК України підстав для виселення ОСОБА_4, оскільки позивачкою ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів про те, що відповідачка систематично порушувала правила співжиття та до неї застосовувались заходи попередження та громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про те, що суд не надав належної оцінки доказам по справі, так як оцінюючи зібрані по справі докази, суд дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного з»ясування обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та дав їм належну оцінку.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 303, п.1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2- відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 вересня 2015 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуюча: Шеремета Н.О.

Судді: Зверхановська Л.Д.

Цяцяк Р.П.