Постанова № 54467748, 26.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2015 р. Справа№ 910/15485/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Гончарова С.А.

Власова Ю.Л.

при секретарі судового засідання Д'яковій Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: не з'явився.

від відповідача: Татаріна О.Ю. за дов. № 2747 від 24.09.2015.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

на рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2015

по справі № 910/15485/15 (суддя - Сташків Р.Б.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

про стягнення 17900 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.07.2015 у справі № 910/15485/15 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 17 900 грн. задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 9 203,33 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позов задоволено частково, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду має бути скасовано.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2015 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" прийнято до провадження.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 змінено склад колегії суддів у зв'язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 у справі № 910/15485/15 прийнято до провадження у визначеному складі суду.

У судовому засіданні від 09.09.2015 оголошено перерву у розгляді справи до 04.11.2015.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці справу № 910/15485/15 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 передано на повторний автоматичний розподіл.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 04.11.2015 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Самсіна Р.І., Скрипки І.М.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 у зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці та перебуванням судді Скрипки І.М. на навчанні з підвищення кваліфікації, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Гончарова С.А., Власова Ю.Л.

В судовому засіданні 26.11.2015 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву поданого під час апеляційного провадження та просив рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 у справі № 910/15485/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 26.11.2015 позивач свого представника не направив, про день, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24.02.2015 по вул. Г. Кондратьєва, у м. Суми, була скоєна ДТП, а саме відбулося зіткнення автомобіля "Сітроен", д.р.н. НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_3, з автомобілем "Тойота", д.р.н. НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4 Причинами ДТП стало те, що водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем "Сітроен", д.р.н. НОМЕР_1, не дотримався безпечної швидкості та дистанції руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Тойота", д.р.н. НОМЕР_2, чим порушив п. 12.1, 13.1 ПДР України (підтверджено довідками ДАІ про обставини ДТП).

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль "Тойота", д.р.н. НОМЕР_2 (Застрахований автомобіль), який відповідно до залученої до матеріалів справи копії реєстраційного талону належить ПАТ "ВТБ Банк" на праві власності, був під керуванням ОСОБА_4 на час ДТП, та який був застрахований Позивачем на підставі Договору добровільного страхування, копія якого залучена до справи (далі - Договір добровільного страхування).

Позивачем, на підставі вищевказаного, за умовами Договору добровільного страхування, було складено страховий акт, відповідно до якого позивач розрахував та виплатив страхове відшкодування в розмірі 17 900 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням.

З позовної заяви вбачається, що на доведення обґрунтованості страхової виплати позивачем до позову додано рахунок-фактуру ремонтного СТО застрахованого автомобіля від 16.03.2015 на суму 17 900 грн.

Як визначено ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що шкоду було заподіяно водієм автомобіля "Сітроен", д.р.н. НОМЕР_1, ОСОБА_3, під час експлуатації вказаного автомобіля, і вину водія у вчиненні ДТП та скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП встановлено постановою суду.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, на час скоєння зазначеної ДТП, як особи, яка експлуатує автомобіль "Сітроен", д.р.н. НОМЕР_1, на законних підставах, була застрахована відповідачем на підставі договору (полісу) № АІ/5030576 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50 000 грн., франшиза - 0 грн.). Отже, Відповідач є особою на яку вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля "Сітроен", д.р.н. НОМЕР_1, на час ДТП.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як передбачено ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідач, у своєму відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу визнає частково заявлені до нього позовні вимоги в розмірі 9 203,33 грн.

Також, з наявних в матеріалах справи відомостей з бази МТСБУ вбачається, що застрахований автомобіль вже був учасником іншого ДТП, окрім спірного в межах даного спору.

Беручи до уваги те, що пошкодження автомобіля у ДТП може бути підставою для появи коефіцієнту зносу деталей такого автомобіля, про що прямо вказано в Методиці товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, відповідач звернувся до сертифікованого оцінювача для встановлення даного та за наслідками проведеного оцінювачем дослідження було встановлено, що коефіцієнт зносу деталей Застрахованого автомобіля дорівнює 0,5699.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що використовуючи відомості наданих позивачем рахунків СТО по відновлювальному ремонту застрахованого автомобіля щодо вартості використаних деталей, матеріалів та виконаних робіт, та застосувавши встановлений оцінювачем коефіцієнт зносу деталей застрахованого автомобіля 0,5699, відповідач з використанням наведеної у вказаній Методиці формули обрахував вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням зносу його деталей, та встановив що вона дорівнює 9203,33 грн.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції перевірено даний розрахунок і він є обґрунтованим та вірним.

Позивачем, в апеляційній скарзі не спростовано обраховану відповідачем по наведеній у Методиці формулі вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням зносу його деталей, що становить 9 203,33 грн.

Щодо посилань апелянта на те, що відповідач зобов'язаний здійснити виплату без урахування коефіцієнту зносу деталей застрахованого автомобіля апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 985 Цивільного кодексу України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексум України, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Як передбачено п. 2.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Зазначена норма кореспондується із ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Отже, у спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (надалі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Також, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і ст. 1194 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Враховуючи положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 1194 Цивільного кодексу України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

За загальним правилом згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність (пункт 22.1 статті 22 - межами ліміту відповідальності; стаття 29 - вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством; відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту).

Згідно з п. 22.1 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як передбачено ст. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно з п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

Разом з тим, згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Беручи до уваги вищезазначене, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, як вказано вище, на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Вказане вище не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, яка вказує, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування (у даному випадку - позивача) визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу.

Однак, як наведено вище апеляційним судом, ст. 29 Закону № Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" стосується не обсягу зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, а обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання його страховиком шкоди цим третім особам.

Таким чином, викладений вище висновок апеляційного господарського суду, щодо обов'язку Відповідача, як страховика за договором обов'язкового страхування, здійснити виплату (страхове відшкодування) вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу деталей пошкодженого у ДТП автомобіля третьої особи не суперечить та кореспондується правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, де вказано, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування набув права зворотної вимоги до страхувальника винної особи у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи, тобто саме у межах фактичних затрат (із вирахуванням франшизи, якщо є), а не в такому ж точному їх розмірі.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме, беручи до уваги вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей (9 203,33 грн.), та за мінусом франшизи (0 грн.), стягненню підлягає сума в розмірі 9 203,33 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 у справі № 910/15485/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2015 по справі № 910/15485/15 -залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 у справі № 910/15485/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15485/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді С.А. Гончаров

Ю.Л. Власов