Постанова № 54460591, 18.12.2015, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/3990/15-а

Провадження № 2-а/577/91/15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2015 р.

Конотопський міськрайоний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Ярмак О.М.

за участі секретаря Сущенко І.О.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Конотопі Сумської області справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в

м. Конотопі та Конотопському районі про визнання протиправною бездіяльності, зобов»язання перерахувати та поновити виплату пенсії за віком, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 (а.с. 8, 9) звернувся до суду з позовом до управління ПФУ в м. Конотопі та Конотопському районі та прохає суд визнати протиправною бездіяльність управління ПФУ в м. Конотопі та Конотопському районі щодо не поновлення виплати ОСОБА_2 пенсії за віком; зобов»язати відповідача перерахувати та поновити виплату ОСОБА_2 пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного законодавства, починаючи з 15 липня 2012 року. Свої вимоги обгрунтовує тим, що до лютого 2003 року ОСОБА_2, яка народилася 11 січня 1940 року, проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач з 30 січня 1995 року отримувала пенсію за віком. В подальшому ОСОБА_2Б переїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, у зв»язку з чим виплату пенсії їй було припинено. 15 липня 2015 року представник ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 звернувся до управління ПФУ в м. Конотопі та Конотопському районі із заявою про перерахунок та поновлення виплати ОСОБА_2 пенсії за віком в розмірах відповідно до діючого законодавства України. Проте листом від 23 липня 2015 року відповідач відмовив у задоволенні заяви про поновлення виплати ОСОБА_2 пенсії, посилаючись на те, що заява про поновлення раніше призначеної пенсії має бути подана пенсіонером особисто за місцем проживання. Фактичним місцем проживання ОСОБА_2 є держава Ізраїль, тому відсутні підстави для поновлення раніше призначеної їй пенсії. Вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати ОСОБА_2Б пенсії, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України було визнано неконституційними. Зазначені положення Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення. Пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Проте відповідні нормативно-правові акти не прийняті, у зв»язку з чим позивач змушена була звернутися до відповідача через представника. Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України протягом 10 днів після з»ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ст. 46 цього закону. Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 25-рп/2009 від 07.10.2009 управління ПФУ в м. Конотопі та Конотопському районі зобов»язане було самостійно відновити виплату ОСОБА_2 пенсії, а також виплатити її на першу вимогу позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на отримання яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Тому відповідач має перерахувати та поновити виплату пенсії ОСОБА_2 з 15 липня 2012 року.

В судове засідання позивач та її представник за довіреністю ОСОБА_3 (а.с. 8,9) не з»явилися. Представник позивача надав заяву з проханням розглядати справу без його участі та без участі позивача, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с. 33).

Представник відповідача управління ПФУ в м. Конотопі та Конотопському районі за довіреністю ОСОБА_1 (а.с. 27) позов не визнала та пояснила, що відповідно до ст. 51 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України. Крім того, відповідно до ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон виплачуються за шість місяців наперед перед виїздом за кордон. За час перебування таких громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Положення ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на даний час не скасовані та не визнані неконституційними. Частиною 4 ст. 1 зазначеного закону передбачено, що пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. Оскільки позивач постійно проживає в державі Ізраїль, то лише після прийняття Урядом України відповідних нормативно-правових актів, якими буде визначено умови та порядок виплати пенсії особам, які постійно проживають за кордоном, органи ПФУ матимуть правові підстави для здійснення ОСОБА_2 виплат. Крім того, позивач отримувала пенсію до лютого 2003 року, а потім виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, а Закон України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», норми якого в подальшому були визнані неконституційними, набрав чинності з 1 січня 2004 року, а тому він не розповсюджуються на правовідносини, які виникли у 2003 році. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, визначальною умовою для поновлення ОСОБА_2 виплати пенсії є фактичне місце її проживання в межах території України.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справ, вважає, що позов підлягає задоволенню.

Встановлено, що ОСОБА_2, яка народилася 11 січня 1940 року, проживала та була зареєстрована за адресою: м Конотоп Сумської області, пр. Леніна, 18/28 (а.с. 55).

З 11 січня 1995 року позивач перебувала на обліку в управлінні ПФУ в м. Конотопі, правонаступником якого в подальшому стало управління ПФУ в м. Конотопі та Конотопському районі, як одержувач пенсії за віком (а.с.5)

Виплата пенсії ОСОБА_2 була припинена з 11 лютого 2003 року у зв»язку з виїздом на постійне місце проживання до держави Ізраїль (а.с.53, 55).

ОСОБА_2 з 18 лютого 2003 року по теперішній час постійно проживає в державі Ізраїль, однак має громадянство України, з 28 травня 2003 року перебуває на консульському обліку в Посольстві України в державі Ізраїль, що підтверджується копією паспорту для виїзду за кордон (а.с. 6).

15 липня 2015 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 (а.с.8, 9) звернулася до управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі та Конотопському районі з проханням перерахувати та поновити виплату призначеної їй пенсії за віком в розмірах, передбачених чинним законодавством України (а.с. 6).

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Конотопі та Конотопському районі ОСОБА_2 було відмовлено в поновлені виплати раніше призначеної пенсії в Україні, у зв»язку з тим, що місцем її фактичного проживання є країна Ізраїль (а.с. 5).

Про прийняте відповідачем рішення представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 був повідомлений управлінням ПФУ в м. Конотопі та Конотопському районі листом від 23 липня 2015 року за вих. № 10208/05-11 (а.с 4).

Вказані факти відповідач не оспорює.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» загальнообов»язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов»язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов»язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, позивачі, проживаючи в державі Ізраїль, як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Частиною 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини встановлено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 51 вищевказаного закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від»їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України.

Враховуючи зазначене, органи Пенсійного фонду України, припиняючи виплату пенсії ОСОБА_2 у зв»язку з переїздом на постійне місце проживання до держави Ізраїль, діяли відповідно до вимог законодавства України, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин.

Встановлено, що міжнародні договори між Україною та державою Ізраїль щодо призначення та виплати пенсії не укладалися.

Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Зазначені положення Закон України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009, нормами Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», що оспорюються, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов»язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов»язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування».

Після прийняття Конституційним Судом України вищевказаного рішення і до часу розгляду справи судом, інші закони, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийняті.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини прийшов висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелами права та обов»язкові для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов»язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Суд приходить висновку, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.05.2015 у справі № 21-168а15.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов»язковим для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов»язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов»язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов»язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Згідно з п. 2.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п. 4.8. вищевказаного Порядку заява про призначення пенсії з усіма поданими документами та рішенням про призначення пенсії зберігаються в окремій пенсійній справі на кожного пенсіонера. Пенсійні справи зберігаються в органах, що призначають пенсії, за місцем проживання (реєстрації) або за місцем перебування пенсіонерів.

Враховуючи, що ОСОБА_2 до виїзду за межі України проживала в ІНФОРМАЦІЯ_2 та отримувала пенсію за віком, саме управління ПФУ в м. Конотопі та Конотопському районі має виплачувати позивачу пенсію.

Суд також враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Представник позивача ОСОБА_3, відповідно до виданої йому довіреності, мав право представляти інтереси ОСОБА_2 в управлінні ПФУ в м. Конотопі та Конотопському районі та подавати від імені позивача заяви про поновлення виплати пенсії (а.с. 9).

Частиною 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України протягом 10 днів після з»ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього закону.

За змістом ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25 вересня 2015 року в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлення вказаного строку було відмовлено, а позовні вимоги ОСОБА_2 до управління ПФУ в м. Конотопі та Конотопському районі про визнання протиправною бездіяльності, зобов»язання перерахувати та поновити виплату пенсії за віком за період з 15 липня 2012 року до 2 лютого 2015 року були залишені без розгляду (а.с. 20). Проте ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2015 року вказана ухвала Конотопського міськрайонного суду Сумської області була скасована (а.с. 48-51).

За таких обставин, слід зобов»язати управління ПФУ в м. Конотопі та Конотопському районі перерахувати та поновити виплату ОСОБА_2 пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного законодавства України з 15 липня 2012 року.

Керуючись Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, ст.ст. 19, 21, 24, 46, 64, 68, 152 Конституції України, ч. 2 ст. 7, ст.ст. 46, 78, 49, 51 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» рішенням Конституційного Суду України №25рп/2009 від 07.10.2009, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 ст. ст. 2, 11, 71, 158-163, 244-2 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Конотопі та Конотопському районі щодо не поновлення виплати ОСОБА_5 пенсії за віком, починаючи з 15 липня 2012 року.

Зобов»язати управління Пенсійного фонду України в м Конотопі та Конотопському районі перерахувати та поновити виплату ОСОБА_5 пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного законодавства України, починаючи з 15 липня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Конотопський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: ОСОБА_6