Постанова № 54460485, 21.12.2015, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/6148/15-а

Провадження № 2-а/591/335/15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2015 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Кривцової Г.В.

при секретарі Кальченко М.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Суми справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, про визнання протиправним та скасування наказу від 31.03.2015 року № 27-к «Про зміну штатного розпису», про поновлення на роботі на посаді головного спеціаліста відділу комунального господарства та благоустрою управління систем життєзабезпечення та благоустрою міста ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

21 серпня 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування наказів про звільнення, про зміну штатного розпису, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги мотивує тим, що 30 березня 2015 року її було повідомлено, з наданням попередження про вивільнення, про звільнення з посади головного спеціаліста відділу комунального господарства та благоустрою управління систем життєзабезпечення та благоустрою міста департаменту інфраструктури Сумської міської ради, з підстав зазначених у попередженні про звільнення, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Одночасно їй було запропоновано зайняти посади з 01 червня 2015 року: тимчасово до виходу основного працівника ОСОБА_4 з відпустки для догляду за дитиною та досягнення нею трирічного віку або начальника планово економічного відділу управління планово економічного аналізу та благоустрою департаменту інфраструктури міста СМР на конкурсній основі.

Зазначає, що згоди на зайняття цих посад від неї не запитували, від працевлаштування вона не відмовлялась. Наказом від 27 червня 2015 № 64-К позивача було звільнено з роботи, вважає, що цим порушено ч.2 ст. 40 КЗпП України, якою встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Доказів неможливості переводу на вакантні посади наказ про звільнення не містить.

Позивач вважає, що у порушення ч.ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, їй не запропоновано іншу роботу за всіма наявними вакантними посадами, які вона могла б обіймати відповідно до кваліфікації, ні протягом двох місяців від дня попередження, ні аж до дня фактичного звільнення.

Вважає, що в порушення ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України та ст. 19 Конституції України їй було запропоновано зайняти вакантну посаду на конкурсній основі безпідставно.

Зазначає, що процедура звільнення була фактично проведена 30 червня 2015 року, однак наказ датований «заднім числом» 27 червня 2015 року (вихідний день субота).

Крім того, не враховано приписи пунктів 2, 3 ст. 42 КЗпП України про її переважне право залишення на роботі, як особи, в сімї якої немає іншого працівника з самостійним заробітком та працівника з тривалим стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

ОСОБА_1 вважає, що наказ департаменту інфраструктури міста Сумської міської ради від 27 червня 2015 № 64-К є протиправним, а її звільнення незаконним.

Зазначає також, що в попередженні про вивільнення було посилання на наказ № 26-к від 30.03.2015 року «Про зміну в організації виробництва і праці, зміну штатів, скорочення чисельності та вивільнення працівників департаменту інфраструктури міста Сумської міської ради», а насправді був інший наказ № 27-к від 30.03.2015 року.

Про існування наказу № 27-к вона дізналась лише з наказу про звільнення, тобто 30.06.2015 року, після чого їй став відомий його зміст та зрозумілі правові наслідки, що безпосередньо стосується її прав та законних інтересів із змістом якого її, з часу його видання, ніхто не ознайомлював, Позивач вважає, що це дає їй право на його оскарження в судовому порядку, так як цей наказ є взаємоповязаним з наказом про звільнення. Позивач вважає, що наказ № 27-к порушує приписи рішення Сумської міської ради від 03.03.2015 року № 4070 МР, розпорядженню міського голови від 23.03.2015 року № 118-к, та суперечить іншим розпорядчим документам Сумської міської ради та приписам статей 42, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», так як замість скорочення загальної чисельності за рахунок вакантних посад проведено реорганізацію ОСОБА_3 інфраструктури міста без наявності відповідних розпорядчих документів Сумської міської ради.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просить задовольнити її позов.

В судових засіданнях позивач та її представник позов підтримали у повному обсязі, просили задовольнити.

В судових засіданнях представники відповідача ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 проти позову заперечували у повному обсязі, просили відмовити в задоволенні. В обґрунтування надали письмові заперечення (а.с.54-60) та додаткові заперечення (а.с.125-132), з яких вбачається наступне.

При цьому відповідач зазначає, що позивач довільно тлумачить норму ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки у згаданій статті йде мова про визначення системи виконавчих органів, а не внутрішню побудову кожного окремо взятого виконавчого органу місцевої ради. Відповідач вважає, що внутрішня структура ОСОБА_3 не відноситься до компетенції Сумської міської ради.

Так, відповідач вказує на те, що мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме: ліквідувались всі наявні управління та відділи в складі департаменту, та створювались нові управління та відділи з новими посадами, та наводить перелік посад, відділів та управлінь, які підлягали скороченню 31.05.2015 року і перелік посад, відділів та управлінь, які підлягали введенню з 01.06.2015 року.

Також відповідач зазначає, що з 01.06.2015 року зменшилась штатна кількість працівників департаменту з 44 осіб до 40 осіб за рахунок скорочення посад головних спеціалістів з 25 посад до 21, зокрема скорочено 1 штатну посаду головного спеціаліста з питань кадрової роботи, 2 штатні посади головних спеціалістів відділу комунального господарства та благоустрою міста (одну з яких обіймала позивач ОСОБА_1О.), 1 штатну посаду головного спеціаліста у інвестиційно-кошторисному відділі.

Відповідач вважає, що це підтверджує факт змін в організації виробництва і праці ОСОБА_3, що стало причиною скорочення штату та чисельності працюючих.

Також відповідач зазначив, що при скороченні посад у відділі комунального господарства та благоустрою міста були скорочені 2 посади, одну з яких обіймала саме позивач та ще одна особа, оскільки інші працівники мали більший досвід роботи в сфері житлово-комунального господарства, вищу кваліфікацію. Крім того, відповідач послався на те, що відповідно до напрямків роботи посади головного спеціаліста не є тотожними, оскільки кожен спеціаліст виконує виключно тільки йому визначену трудову функцію відповідно до професії, спеціальності, кваліфікаційних вимог, посади, що повязано з обсягом знань, досвідом роботи та напрямом роботи.

Відповідач вказує, що позивач мала найменший досвід роботи в системі комунально-житлового господарства, займалася виключно загальними питаннями діяльності департаменту, її посада потребує мінімального рівні знань і цій сфері і вона виконувала найменший обсяг роботи.

Тому позивачу була запропонована вакантна посада головного спеціаліста відділу житлового та комунального господарства (тимчасово до виходу основного працівника з відпустки по догляду за дитиною), максимально наближена до виконуваної не трудової функції та така, що відповідає її рівню. Однак позивач ніякої відповіді не надала, що відповідач вважає відмовою позивача.

Також відповідач вважає, що запропонована позивачу посада начальника планово-фінансового відділу управління планово-економічного аналізу та благоустрою на конкурсній основі також є належним виконанням ст. 49-2 КЗпП України. При цьому відповідач посилається на ст.ст. 8,10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», що призначення на посади керівників здійснюється на конкурсній основі, і лише у разі необхідності за згодою сторін посадова особа місцевого самоврядування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду без конкурсного відбору.

Відповідач вважає, що оскільки в ст. 49-2 КЗпП України не йде мова про те, що переведення здійснюється на посаду з укладенням трудового договору на постійній основі або строкового трудового договору, то пропозиція позивачу обійняти посаду на конкурсній основі відповідає вимогам даної статті.

Інші вакантні посади в ОСОБА_3 позивачу не пропонувались, так як це були або керівні посади, зарахування на які відбувається лише за конкурсом, до того ж позивач взагалі не має досвіду роботи на керівних посадах, або ж ці посади потребували наявності певної освіти або стажу роботи за спеціальністю, яких у позивача не було.

Крім того, відповідач зазначив, що позивачу не була запропонована посада головного спеціаліста відділу житлового та комунального господарства, з якої був раніше звільнений працівник, оскільки з 01.06.2015 року згідно посадової інструкції головний спеціаліст на цій посаді повинен здійснювати розробку та підготовку заходів з охорони праці в частині обслуговування та безпечної експлуатації дитячих та спортивних майданчиків, організовувати навчання з охорони праці, що потребує високої відповідальності та певного досвіду роботи. Так як позивач такого досвіду не має, то вказана посада їй не пропонувалась. 03.11.2015 року на цю посаду був прийнятий працівник, який має відповідний досвід в сфері охорони праці.

Щодо дати звільнення позивача відповідач вказує, що то була допущена описка, в звязку з датою приступити до роботи, зазначеною в листі непрацездатності позивача, та переносом вихідних днів, повязаних із днем Конституції України.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, заперечення представників відповідачів, дослідивши надані суду письмові документи, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Суд вважає, що позивачем не пропущено місячний строк звернення до суду у спорі про звільнення ОСОБА_1 з публічної служби, оскільки як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була звільнена зі служби 27.06.2015 року, а вперше звернулась до суду з адміністративним позовом 27.07. 2015 року (а.с.34-39). 29.07.2015 року суд помилково відкрив провадження за нормами цивільного судочинства (а.с.40), і тільки 19.08.2015 року, встановивши помилку, суд закрив провадження у цивільному судочинстві, розяснивши, що позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (а.с.41).

За вказаних обставин, в даній справі суд приходить до висновку, що позивач вперше своєчасно звернулась до суду з адміністративним позовом (протягом місяця з дня звільнення) 27.07.2015 року, і повторне звернення позивача з адміністративним позовом 21.08.2015 року є наслідком помилкового відкриття провадження в іншому судочинстві, а не пропуском строку з боку позивача.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 протягом з 09.07.2007 року по 27.06.2015 року працювала на різних посадах в структурних підрозділах Сумської міської ради, що підтверджується записами в її трудовій книжці (а.с. 10-14).

На день звільнення позивач займала посаду головного спеціаліста відділу комунального господарства та благоустрою управління систем життєзабезпечення та благоустрою міста ОСОБА_3 інфраструктури Сумської міської ради (а.с. 14).

31.03.2015 року ОСОБА_1 була попереджена про вивільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, та їй запропоновано зайняти одну з двох посад: головного спеціаліста відділу житлового та комунального господарства відділу житлового та комунального господарства Управління житлового та комунального господарства ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради (тимчасово до виходу основного працівника з відпустки по догляду за дитиною) з 01.06.2015 року або начальника планово-економічного відділу управління планово-економічного аналізу та благоустрою ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради на конкурсній основі (а.с.15).

Наказом ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради від 27.06.2015 року № 6-к ОСОБА_1 була звільнена згідно п. 1 ст. 4 КЗпП України у звязку із скороченням посади (а.с.16).

Судом встановлено, що працівники ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради попереджались про наступне вивільнення на підставі наступних документів:

Рішення Сумської міської ради від 03.03.2015 року № 4070-МР «Про внесення змін о рішення Сумської міської ради від 27.02.2013 року №2176-МР «Про затвердження структури виконавчих органів, загальної чисельності апарату та виконавчих органів Сумської міської ради у новій редакції» (зі змінами) (а.с.17).

Розпорядження міського голови від 23.03.2015 року № 118-к «Про затвердження граничної чисельності та штатів апарату та виконавчих органів Сумської міської ради» з додатками (а.с.18-23).

Наказ ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради від 30.03.2015 року № 26-к «Про зміни в організації виробництва і праці, зміну штатів, скорочення чисельності та вивільнення працівників ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради (а.с.24).

Суд враховує, що питання припинення публічної служби внаслідок реорганізації, зміни структури публічного органу нормами спеціальних законів не врегульовані, а тому при розгляді спірних правовідносин по цій справі застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується преважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до розяснень п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», розглядаючи трудові спори, повязані зі звільненнями за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобовязані зясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва ті праці, зокрема ліквідація, реорганізація чи перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази змін в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі в організації, чи користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19.01.1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями (абз. 2 п. 19 Постанови).

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування) (абз. 4 п. 19 Постанови).

Під час розгляду справи судом встановлено, що у рішенні Сумської міської ради від 03.03.2015 року № 4070-МР «Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 27.02.2013 року №2176-МР «Про затвердження структури виконавчих органів, загальної чисельності апарату та виконавчих органів Сумської міської ради у новій редакції» (зі змінами) (а.с.17) та розпорядженні міського голови від 23.03.2015 року № 118-к «Про затвердження граничної чисельності та штатів апарату та виконавчих органів Сумської міської ради» з додатками (а.с.18-23), на які посилається відповідач, мова йде лише про скорочення чисельності та штату працівників, але не про ліквідацію наявних управлінь та відділів та створення нових.

Про зміни в організації виробництва і праці зазначено лише у назві наказу ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради від 30.03.2015 року № 26-к «Про зміни в організації виробництва і праці, зміну штатів, скорочення чисельності та вивільнення працівників ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради (а.с.24).

Однак, проаналізувавши наданий відповідачем наказ ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради від 31.03.2015 року № 27-к «Про зміну штатного розпису» (а.с.78-79), суд приходить до висновку, що даним наказом дійсно скорочені окремі штатні посади ОСОБА_3 інфраструктури міста, та змінено назви управлінь та відділів.

При цьому суд вважає, що сам наказ ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради від 31.03.2015 року № 27-к «Про зміну штатного розпису» не суперечить ст. 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки він стосується внутрішньої структури ОСОБА_3, і не суперечить розпорядженню міського голови від 23.03.2015 року № 118-к, де визначено лише штатну чисельність працівників.

Крім того, суд не вбачає, яким чином наказ ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради від 31.03.2015 року № 27-к «Про зміну штатного розпису» порушує права конкретно позивача, і які саме її права порушує, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про скасування вищевказаного наказу.

Однак, суд вбачає порушення прав позивача в іншому.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно наданих суду документів, в червні 2015 року відбулись зміни у структурі ОСОБА_3 інфраструктури міста та скорочення штатів на 4 одиниці.

При звільненні ОСОБА_1 ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради не додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, оскільки позивачу не були запропоновані всі наявні вакансії, обовязки за якими могла виконувати позивач, а також не отримана належним чином оформлена відмова позивача від запропонованого працевлаштування на іншу роботу.

Як вбачається з попередження про вивільнення від 31.03.2015року, позивачу повідомлено про наступне звільнення в порядку ч. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому позивача було повідомлено про наявність в ОСОБА_3 вакансії головного спеціаліста відділу житлового та комунального господарства відділу житлового та комунального господарства Управління житлового та комунального господарства ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради (тимчасово до виходу основного працівника з відпустки по догляду за дитиною) або начальника планово-економічного відділу управління планово-економічного аналізу та благоустрою ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради на конкурсній основі (а.с.15).

З попередженням про вивільнення від 31.03.2015року позивач ознайомлена 31.03.2015 року, про що свідчить її особистий підпис.

Однак в судовому засіданні відповідачем не надано будь-яких доказів або відомостей, які б могли свідчити про відмову позивача про працевлаштування на іншу роботу в запропонованому відповідачем порядку.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

При цьому, згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 423 від 17.06.1994 року «Про деякі питання застосування статей 4, 15 і 27 Закону України «Про державну службу», встановлено, що без конкурсного відбору або стажування можуть також прийматися:

а) державні службовці на посади: спеціалістів при переміщенні їх в межах одного державного органу на рівнозначну або нижчу посаду з дотриманням вимог законодавства про працю;

б) державні службовці, які перебували на відповідних посадах у державних органах та виконавчих органах Рад, у тому числі в тих, що ліквідуються, до новостворених органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Таким чином, при встановленій судом можливості перевести позивача з її згоди на іншу роботу в межах ОСОБА_3 інфраструктури міста, відповідач не одержав у встановленому трудовим законодавством порядку відмову позивача від працевлаштування на запропоновані посади, натомість безпідставно запропонував працевлаштування на конкурсній основі.

Крім того, під час розгляду справи встановлено, що позивачу не була запропонована ще одна посада головного спеціаліста відділу житлового та комунального господарства, як зазначив відповідач, з мотивів відсутності у позивача досвіду з охорони праці. На вказану посаду інший працівник був прийнятий лише у листопаді 2015 року.

При цьому суд приймає до уваги пояснення позивача з цього приводу (а.с.197), що організація усього комплексу заходів з охорони праці покладена на роботодавця. Навчання з питань охорони праці здійснюється відповідно до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці від 26.01.2005 року № 15, і навчання можливе безпосередньо на підприємстві або платно в спеціалізованих установах на стороні. Термін навчання тиждень. Питання можливості працевлаштування позивача на вказану посаду за умови навчання відповідачем не зясовувалось.

Також суд вважає необґрунтованим застосування відповідачем методу порівняння професійного рівня позивача з професійним рівнем іншого працівника (ОСОБА_8О.), оскільки відповідачем з самого початку пропонувались працівникам різні посади головних спеціалістів, водночас, відповідач неправомірно не врахував положень ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників, та не врахував, що позивач має стаж роботи в органах місцевого самоврядування з 2007 року, в її сімї немає іншого працівника з самостійним заробітком і вона має на утриманні неповнолітню доньку.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративногопозову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, про зобов'язаннявідповідача вчинити певні дії, стягнення з відповідача коштів тощо. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм статей п. 1 ч. 1 ст. 40, ст. 42, ст. 49-2 КЗпП України, а тому згідно зі ст. 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на роботі, з одночасним прийняттям рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати визначено Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Розмір середньої заробітної плати, визначеної відповідачем, позивач не оспорює (а.с.103).

Виходячи з розміру середньоденної заробітної плати позивача 201,82 грн., та враховуючи, що з дня звільнення 27.06.2015 року до дня постановлення судового рішення 17.12.2015 року пройшло 120 робочих днів, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу склала: 120 днів х 201,82 грн. = 24218,4 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,6-11,69-71,94,159-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради від 27.06.2015 року № 64-к «Про звільнення ОСОБА_1О.».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу житлового та комунального господарства Управління житлового та комунального господарства ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради.

Стягнути з ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 червня 2015 року по 17 грудня 2015 року в сумі 24218 грн. 40 коп. (двадцять чотири тисячі двісті вісімнадцять гривень 40 копійок).

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 інфраструктури міста Сумської міської ради на користь держави судовий збір у сумі 487,20 грн.

Постанова суду в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню.

Постанову суду може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повна постанова суду складена 21.12.2015 року.

Суддя Г.В. Кривцова