Ухвала суду № 54455974, 01.12.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

01 грудня 2015 р. Справа № 805/4798/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченко Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Маріупольського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, -

встановив:

03 листопада 2015 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Маріупольського міського центру зайнятості (далі - позивач або Центр зайнятості) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому позивач просив стягнути з відповідача незаконно одержані матеріальні кошти (допомогу по безробіттю) у сумі 10 844,13 грн.

Фактичну підставу для звернення до суду із вказаним позовом позивач вбачав в тому, що перебуваючи на обліку в Центрі зайнятості та отримуючи допомогу по безробіттю, ОСОБА_1 приховав факт свого працевлаштування та не подав відомості про ці обставини, як такі, що впливають на умови виплати допомоги по безробіттю, внаслідок чого безпідставно отримав допомогу по безробіттю в сумі 10 844,13 грн. Оскільки відповідач добровільно вказані кошти не повернув, Центр зайнятості просив стягнути їх в судовому порядку.

Правову підставу для стягнення з відповідача суми безпідставно отриманої допомоги по безробіттю Центр зайнятості вбачав в положеннях законів України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, Порядку надання допомоги по безробіттю, зокрема одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності (а.с. 4-7).

Відповідач позов не визнав, 01 грудня 2015 року через відділ діловодства та документообігу суду надав письмові заперечення (а.с. 34-37), сутність яких полягала у наступному.

Під час перебування на обліку у Центрі зайнятості ОСОБА_1 вживав заходи до самостійного працевлаштування, звертався до роботодавців, розмістив своє резюме на сайтах з пошуку роботи тощо.

Після звернення до ПАТ «Страхова компанія «ТАС» керівник компанії запропонувала відповідачу надіслати його документи до головного офісу, який знаходиться у м. Києві, для подальшого розгляду та прийняття на роботу.

В травні 2015 року Центр зайнятості зупинив виплату відповідачу допомоги по безробіттю з тієї причини, що позивачем була отримана інформація про укладання договору між ОСОБА_1 та ПАТ «Страхова компанія «ТАС».

Відповідач доводив, що після неодноразових звернень до ПАТ «Страхова компанія «ТАС» він отримав примірник договору доручення, який в подальшому надав до Центру зайнятості.

Відповідач стверджував, що жодної роботи за договором доручення від 02 березня 2015 року не виконував, винагороди за виконану роботу не отримував.

Відповідач також зазначав, що на даний час він є безробітним, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, заборгованість з виконання кредитних зобов'язань, а тому не має можливості виплатити Центру зайнятості заборгованість, стягнення якої є предметом спору.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що підтверджено телефонограмами та звітами про надіслання електронних судових повісток та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 28-33).

Позивач явку свого представника до судового засідання не забезпечив, 01 грудня 2015 року через відділ діловодства та документообігу суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с. 38-39).

Відповідач до судового засідання не з'явився, 01 грудня 2015 року через відділ діловодства та документообігу суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с. 34-37).

З урахуванням наведеного та відповідно до положень ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України розгляд справи здійснено в письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

07 травня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітного, в якій просив зареєструвати його як безробітного та призначити виплату допомоги по безробіттю.

Відповідач зазначив, що на час звернення до Центру зайнятості не має заробітку або інших передбачених законом доходів, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно, пенсію на пільгових умовах та за вислугу років не отримує, не є суб'єктом підприємницької діяльності, не отримує: допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного (6-річного) віку, компенсацію та/або надбавку по догляду за дитиною-інвалідом, інвалідом І групи, допомогу за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує стороннього догляду або досягла 80-річного віку, грошове забезпечення як батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу прийомні батьки, грошову допомогу до догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, не є членом особистого селянського господарства, не є фермером або членом фермерського господарства, не навчається на денній (очній) формі навчання (а.с. 8).

Щодо відповідача посадовими особами Центру зайнятості була заповнена персональна картка (а.с. 9-10).

Наказом від 07 травня 2014 року № НТ140507 з 07 травня 2014 року ОСОБА_1 наданий статус безробітного.

На підставі наказу від 14 травня 2014 року № НТ140514 відповідачу призначена допомога по безробіттю на період з 14 травня 2014 року по 08 травня 2014 року.

Наказом від 14 травня 2014 року № НТ140514 на період з 14 травня 2014 року по 11 серпня 2014 року відповідачу скорочено виплату допомоги по безробіттю, у зв'язку із звільненням з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, відповідно до п.п. 1 п. 5 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пп. 1 п. 5.3. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.

Наказом від 12 серпня 2014 року № НТ140812 відповідачу з 12 серпня 2014 року поновлена виплата допомоги по безробіттю.

Відповідно до наказу від 12 травня 2015 року № НТ150512 з 09 травня 2015 року відповідачу припинена виплата допомоги по безробіттю у зв'язку із закінченням строку виплати.

На підставі наказу від 08 липня 2015 року № НТ150708 з 08 липня 2015 року припинення реєстрація відповідача у зв'язку із встановленням факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання їй статусу безробітного.

Наказом від 08 липня 2015 року № НТ150708 відповідача зобов'язано повернути кошти у встановленому порядку відповідно до п.6.14. Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, за період з 02 березня 2015 року по 08 травня 2015 року у сумі 10 844,13 грн.

Вказані обставини встановлені на підставі витягу з наказів про прийняття рішення по особі ПК № 053314050700025 від 08 липня 2015 року (а.с. 11).

08 липня 2015 року відповідача було ознайомлено з витягом із наказів, за результатами чого відповідачем зроблено наступний запис: «трудовий договір оформлено помилково, із вказаними документами не згоден» (зворотній бік а.с. 11).

02 березня 2015 року між приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» як довірителем та ОСОБА_1 як повіреним укладений договір доручення № 38-9070/201/01 (а.с. 17-19).

За умовами вказаного договору повірений, який є страховим агентом, зобов'язується від імені та за дорученням довірителя виконувати дії передбачені пп. 1.1.1.-1.1.6. п.п. 1.1. договору; довіритель зобов'язується сплачувати повіреному винагороду за вчинення ним вказаних дій на умовах цього договору (п.п. 1.2. договору).

Відповідно до п.п. 3.2. договору порядок виплати винагороди визначено додатком № 1 до цього договору.

Як вбачається з п.п. 1, 4 додатку № 1 до договору «Основні умови взаєморозрахунків сторін», виплата винагороди повіреному здійснюється на підставі належно складених та наданих повіреним довірителю щотижневих зведених звітів повіреного про виконанні зобов'язання з додаванням примірників договорів страхування (полісів), інших документів за звітний період, а також зіпсованих (пошкоджених) бланків договорів страхування (полісів); виплата винагороди повіреному здійснюється протягом п'яти робочих днів з дня підписання сторонами акту виконаних робіт (а.с. 20).

01 липня 2015 року на адресу Центру зайнятості надійшов лист приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» вих. № 596 від 23 червня 2015 року, в якому повідомлялось, що 03 березня 2015 року з ОСОБА_1 як страховим агентом укладено договір доручення № 38-9070/201/01. Термін дії договору визначався з 02 березня 2015 року, про що було подано звіт до Пенсійного фонду України в таблиці № 5 додатку 4.

Крім того зазначалось, що з моменту укладення договору актів на оплату праці з боку приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 складено не було, дохід не нараховувався та не виплачувався, а тому дані стосовно відповідача не відображались у звіті до Пенсійного фонду України в таблиці № 5 додатку 4 та в звітах за формою 1ДФ за 1 і 2 квартали 2015 року (а.с. 16).

З метою забезпечення цільового та ефективного використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття посадовими особами Центру зайнятості проведена звірка даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, наданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації і протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.

Підставою для проведення звірки слугувала інформацію Пенсійного фонду України, отримана на підставі п. 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним.

За результатам перевірки посадовими особами Центру зайнятості зроблений висновок, що ОСОБА_1 виконував роботи у ПАТ «Страхова група «ТАС» за договором доручення № 38-9070/201/01 від 03 березня 2015 року; за даний період часу відповідачу дохід не нараховувався та не виплачувався.

За результатами проведеної звірки складений акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 08 липня 2015 року.

Того ж дня відповідача було ознайомлено із актом перевірки, про що свідчить особистий підпис відповідача та доповнення: «трудовий договір оформлено помилково, із вказаними документами не згоден».

08 липня 2015 року на адресу відповідача надісланий лист Центру зайнятості № 02-2779 з вимогою повернути незаконно отриману допомогу по безробіттю у сумі 10 844,13 грн. (а.с.14).

В період з березня 2015 року по травень 2015 року ОСОБА_1 виплачена матеріальна допомога по безробіттю на загальну суму 10 844,13 грн., що підтверджено довідкою Центру зайнятості від 08 липня 2015 року № 919 (а.с. 21).

Отримана допомога по безробіттю в добровільному порядку ОСОБА_1 повернута не була.

Докази, які б спростовували зазначені вище обставини, суду не надані.

Предметом спору у справі є вимога Центру зайнятості про стягнення з ОСОБА_2 незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей адміністративного судочинства є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем ?? орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до ст. 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз п.п. 1?4 ч. 4 ст. 50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Логічний спосіб тлумачення ч. 4 ст. 50 КАС України дозволяє дійти висновку, що і п.5 ч. 4 ст. 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків «превентивного» судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

За п. 4 ч. 4 ст. 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Ч. 1 ст. 244-2 КАС України встановлено, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Усуваючи неоднакове застосування норм процесуального права, обумовлене неоднаковим розумінням та застосуванням судами норм права щодо питань: чи є справою адміністративною заявлений органом влади, органом місцевого самоврядування, їхніми посадовими чи службовими особами спір про стягнення з громадян сплачених їм, на думку позивача надмірно, сум допомоги по безробіттю, інших соціальних виплат; чи може такий спір вважатися справою адміністративної юрисдикції з огляду на зміст п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України, Верховний Суд України зробив правовий висновок, що такий спір є не публічно-правовим, а приватноправовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Про що свідчать постанови Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі № 21-2209а15 та від 22 вересня 2015 року у справі № п/811/3781/14.

Справа № 805/4798/15-а є подібною за виниклими правовідносинами, а тому зважаючи на правові позиції Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що спір, який виник між Центром зайнятості і ОСОБА_1 з приводу стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, є приватно-правовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи судом, встановленим законом.

Згідно з судовою практикою Європейського Суду з прав людини фраза «встановленого законом», крім іншого, поширюється на дотримання судом певних норм, які регулюють його діяльність; у разі перевищення судом повноважень, які чітко викладені в процесуальному законі, такий суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні п. 1 ст. 6 Конвенції (справа «Сокуренко і Стригун проти України»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ, що визначено ч. 2 ст. 157 КАС України.

Згідно з ч. 3 ст. 157 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу; ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена; повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Враховуючи судову практику Європейського Суду з прав людини, керуючись ст. 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, правові висновки Верховного Суду України, керуючись ст.ст. 2, 17, 50, п. 1 ч. 1, ч. ч. 2-3 ст. 157, ст.ст. 160, 165, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

1. Провадження в адміністративній справі № 805/4798/15-а за позовом Маріупольського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю - закрити.

2. Роз'яснити позивачу, що спір, за вирішенням якого він звернувся, є приватно-правовим і його належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

4. Ухвала постановлена, складена і підписана у нарадчій кімнаті.

5. Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття ухвали у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

6. Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.