Рішення № 54455671, 11.12.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12245/14-ц

Провадження № 2/344/577/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2015 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Бабій О.М.

секретаря Орнат Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, орган, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - Службу у справах дітей Коломийської райдержадміністрації про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно кредитного договору № 2601/07 від 26.01.2007 року відповідач ОСОБА_1 отримав в позивача грошові кошти в сумі 40 000 доларів США з терміном погашення до 26.01.2012 року зі сплатою 13 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та зобовязався виконати кредитні зобов'язання відповідно до умов кредитного договору. Внаслідок порушення графіку сплати коштів за ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитними зобов'язаннями в розмірі 82 796,69 доларів США та 58 208 грн. 94 коп. З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки. Положеннями договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя у випадку невиконання іпотекодавцем зобовязань, а також в інших випадках, передбачених цим договором, задовольнити забезпечену вимогу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Представник позивача в судовому засіданні 28 січня 2015 року позовні вимоги підтримала з мотивів наведених в позовній заяві. В наступні судові засідання представник не зявлявся, на вимоги суду про визнання його явки обовязковою надсилав заяви в яких вказував про неможливість прибути у судове засідання у звязку з відсутністю коштів на відрядження, просив розгляд справи проводити у відсутності представника, на підставі даних, які наявні в суду та письмових доказів наданих представником позивача.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання не зявлявся, про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення та конвертами, які повернулись за закінченням терміну зберігання, причини неявки суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не зявлялась у звязку з важкою хворобою. Її представник в судовому засіданні 28 січня 2015 року позов не визнав, із розміром заборгованості не погодився. В наступні судові засіданні представник не зявлявся, причини неявки суд повідомив, про час та місце розгляду справи відповідачка повідомлялась належним чином.

Представник Службу у справах дітей Коломийської райдержадміністрації в судові засідання не зявлявся, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні 26.01.2015 року, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушення права на належне виконання умов кредитного договору, забезпеченого порукою та іпотекою, внаслідок чого банк позивається про його відновлення шляхом стягнення заборгованості з поручителя та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Статтею 1054 Цивільного Кодексу України визначено зміст кредитного договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Істотними умовами кредиту є розмір кредиту та строк повернення кредиту.

26 січня 2007 року між КБ «Західінкомбанк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк») та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2601/07 (а.с.10), за яким банк відкриває позичальнику кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 18 000 доларів США на умовах визначених даним кредитним договором із сплатою 13% річних з терміном користування кредитними коштами до 26 січня 2012 року.

Згідно п. 1.5 кредитного договору, погашення кредиту здійснюється згідно графіку, який є невідємною частиною договору до 10 числа місяця, наступного за звітним.

08 червня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1, якою збільшено суму кредиту до 40 000 доларів США. П. 1.5 кредитного договору, доповнено «погашення кредиту здійснюється згідно графіку від 08 червня 2007 року, який є невідємною частиною договору до 10 числа місяця, наступного за звітним» (а.с.11).

За змістом ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

В силу дії ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у встановлений договором строк.

Статтею 611 ЦК України встановлено правові наслідки порушення зобов'язання, за змістом якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема неустойка.

Пунктом 3.2.7 та 3.2.8 кредитного договору передбачено, що у разі порушення (невиконання) боржником умов даного договору, позичальник зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 30% річних від простроченої суми, а також штраф в розмірі 30% від простроченої суми боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобовязання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Види забезпечення виконання зобов'язання визначені ч. 1 ст. 546 ЦК України і такими є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

В забезпечення належного виконання зобов'язань по кредитному договору № 2601/07 від 26 січня 2007 року, між банком та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1 (а.с.15), згідно п. 1.1 та 1.2 якого відповідач зобовязується перед кредитором відповідати за виконання позичальником ОСОБА_1. в повному обсязі усіх зобовязань, що випливають з кредитного договору. Поручитель та позичальник відповідають перед кредитором солідарно.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України, передбачено, що за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

08 червня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №1 до договору поруки, якою збільшено суму кредиту до 40 000 доларів США.

Позивачем станом на 11 серпня 2014 року проведено розрахунок заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого нараховано всю суму заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед банком за кредитними зобов'язаннями в розмірі 82 796,69 доларів США та 58 208 грн. 94 коп., з яких: заборгованість за кредитом 40 000 доларів США, заборгованість за відсотками 23 689,76 долари США, пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ 58 208 грн. 94 коп., штраф 19 106,93 долари США.

Позивачем надано суду розрахунок заборгованості (а.с.6-7), однак із наданого розрахунку неможливо встановити суми кредиту які повинні були сплачуватись позичальником щомісячно чи іншим чином, оскільки Графік сплати, який є невідємною частиною договору, позивачем на вимогу суду не надано.

На виконання ухвали суду позивачем надано розрахунок (а.с.127-129), однак в ньому наведено тільки розрахунок відсотків та пені, та не надано розрахунок заборгованості по тілу кредиту.

Із надано розрахунку вбачається, що позичальником погашав більший розмір відсотків в місяць, ніж було визначено банком, однак, куди йшла переплата за відсотками не відомо, чому не зменшувалось саме тіло кредиту, також представником позивача не вказано.

Судом визнавалась явка представника позивача обовязковою для надання ним своїх пояснень, однак представник не зявився в судове засідання та просив проводити розгляд справи у його відсутності.

Отже, позивачем не обґрунтовано розмір заборгованості, яку він просить стягнути солідарно з позичальника та поручителя.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Гарантією реалізації в цивільному судочинстві принципу змагальності є широке коло процесуальних прав, якими наділені особи, які беруть участь у справі: знайомитися з матеріалами справи, подавати суду докази та брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення суду тощо.

Отже, з урахуванням наведено, вимога позивача про стягнення заборгованості з позичальника не підлягає задоволенню у звязку з недоведеністю розміру заборгованості.

Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості з поручителя, то суд виходить з наступного.

Як вже було встановлено вище, Ррозмір заборгованості не доведений позивачем.

Відповідно до умов кредитного договору, боржник зобовязався повернути кредит до 26 січня 2012 року.

Отже строк виконання основного зобовязання настав 26 січня 2012 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Незважаючи на та те, що строк виконання основного зобовязання настав 26 січня 2012 року, позивач не звернувся до суду із вимогою до поручителя в межах шестимісячного строку, а звернувся з таким позовом аж 13 серпня 2014 року, а тому порука ОСОБА_2 за договором поруки № 1 від 26 січня 2007 року є припиненою.

Також суд враховує висновки Верховного Суду України.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 17 вересня 2014 року ухвалив постанову у справі № 6-53цс14 предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд зробив правовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

При цьому зазначене положення не виключає можливості предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або із дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Щодо вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, то суд виходить з наступного.

В забезпечення належного виконання зобов'язань по кредитному договору № 2601/07 від 26 січня 2007 року, між банком та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір іпотеки (а.с.14-16), згідно п. 3.1 якого відповідач передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме:

трьохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Коломийський район, с. Товмачик, вул. Привокзальна, будинок № 74 «Б» квартира № 1, загальною площею 86,9 кв.м., яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

15 червня 2007 року до договору іпотеки внесені зміни додатковим договором (а.с.17), однак, додатковий договір не підписаний представником Банку.

Позивачем не надано суду доказів того, що іпотека зареєстрована в Державному реєстрі іпотек та що обєкт обтяження внесений в реєстр.

Позивачем не надано витягів про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна.

Відповідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», якою визначено підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобовязання забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель вправі задовільнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За рахунок предмета іпотеки він має право задоволити в повному обсязі свої вимоги з урахуванням сплати відсотків, неустойки, збитків та іншого. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобовязання забезпеченого заставою, заставодержатель (іпотекодержатель) набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки). За рахунок предмета застави, іпотеки він має право задоволити в повному обсязі свої вимоги з урахуванням сплати відсотків, неустойки, збитків та іншого.

Пунктом 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» закріплено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Враховуючи вищенаведене та відсутність доказів, які підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором, суд приходить до переконання, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню, оскілки є необґрунтованою.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Гарантією реалізації в цивільному судочинстві принципу змагальності є широке коло процесуальних прав, якими наділені особи, які беруть участь у справі: знайомитися з матеріалами справи, подавати суду докази та брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення суду тощо.

Позивач свої правами не скористався, належних доказів на підтвердження всіх своїх вимог суду не надав.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 17, 33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 11, 15, 16, 526, 527, 530, 546, 548, 549, 551, 553, 554, 559, 589, 590, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,11, 60, 88, 131, 213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, орган, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб - Службу у справах дітей Коломийської райдержадміністрації про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.М. Бабій