Постанова № 5445418, 01.07.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 липня 2009 р. № 36874/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Перцова Т.С. при секретарі судового засідання Ульященко Л.М.

за участю представників сторін:

позивача-Макаренка О.М.

відповідача-Федоренка О.А., Нікітчук І.Ю., Ананьєвої О.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ТОВ "Харківська ювелірна фабрика"

до Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова

пропро визнання податкового повідомлення-рішення недійсним ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду задміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, в якому просив суд визнати нечинним податкове повідомлення - рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова № 000522305/0 від 20.02.2009 року, яким ТОВ „Харківська ювелірна фабрика” визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість на загальну суму 1440746 грн., з яких : 960497 грн. основний платіж; 480249 грн. штрафні (фінансові) санкції.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, усно виклав їх відповідно до тексту позовної заяви та з врахуванням наданих суду письмових доказів. В обґрунтування позову з посланням на пп.3.2.7 п.3.2 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість” стверджував, що позивач правомірно не сплачував ПДВ з отриманих від ліцензіатів платежів. Вважає, що відповідач при прийнятті спірного рішення не прийняв до уваги ані норми Закону України „Про податок на додану вартість”, ані пункти ліцензійних договорів та дійшов неправомірного висновку про те, що позивачем необґрунтовано занижено податкові зобовязання з податку на додану вартість”, та відповідно безпідставно провів донарахування за цим податком, а також визначив штрафні санкції. З огляду на викладене, просив суд позовні вимоги задовольнити та визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 000522305/0 від 20.02.2009 року.

Відповідач, Державна податкова інспекції у Дзержинському районі м.Харкова в своїх запереченнях на позов та її представник в судовому засіданні з позовними вимогами не погодилися, останній пояснив суду, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача зафіксовані належним чином в акті від 09.02.2009 року № 541/2305/30412494 про результати планової виїзної перевірки ТОВ „Харківська ювелірна фабрика” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007р. по 30.09.2008р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 30.09.2008 року. В обґрунтування своїх заперечень на позов послався на ст.1108 Цивільного кодексу України, п.1.30 ст.1 Закону України „Про оприбуткування прибутку підприємств”, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Вважає, що позивачем необґрунтовано занижено податкові зобовязання з податку на додану вартість, чим порушено Закон України „Про податок на додану вартість”. Вказує, що платежі, отримані ТОВ «Харківська ювелірна фабрика» на підставі спірних ліцензійних договорів не є роялті і позивач відповідно в порушення пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість” отримані кошти від операцій з надання правом на користування знаком для товарів і послуг не відносив до операцій, які є обєктом оподаткування податком на додану вартість”. Підсумовуючи викладене, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає вимоги позивача правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, на підставі направлень від 12.01.2009р. № 7 та 29.01.209р. №75, виданих ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, співробітниками ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова проведено планову виїзну перевірку ТОВ „Харківська ювелірна фабрика” з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007р. по 30.09.2008р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 30.09.2008 року.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова складено акт № 541/2305/30412494 від 09.02.2009 року. За висновками акту перевірки встановлено, що ТОВ «Харківська ювелірна фабрика» в порушення п.п. 3.1.1. п.3.1. ст.3, п.п. 7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» за період з 01.01.2007 року по 30.09.2008 року занижено суму податкових зобовязань з податку на додану вартість в розмірі 960497,00 грн. А саме, у квітні 2007 року на 37560 грн., у травні 2007 року на 59880 грн., у червні 2007 року на 72713 грн., у липні 2007 року на 64600 грн., у серпні 2007 року на 100000 грн., у вересні 2007 року на 126600 грн., у жовтні 2007 року на 97000 грн., у листопаді 2007 року на 52400 грн., у січні 2008 року на 50144 грн., у лютому 2008 року на 33500 грн., у березні 2008 року на 22900 грн., у квітні 2008 року на 23800 грн., у травні 2008 року на 25200 грн., у червні 2008 року на 31600 грн., у липні 2008 року на 38000 грн., у серпні 2008 року на 43200 грн., у вересні 2008 року на 81400 грн.

В обґрунтування встановленого порушення, відповідачем в акті перевірки зазначено, що ТОВ «Харківська ювелірна фабрика» у період з 01 січня 2007р. по 30 вересня 2008р. відповідно до ліцензійних договорів від 17 квітня 2007р. та 05 січня 2008р. було отримано плату за використання товарного знаку. Дані платежі позивачем кваліфікувались як роялті та відповідно до вимог абз. 2 п.п. 3.2.7. п.3.2. ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємство відносило їх до операцій, які не є обєктом оподаткування податком на додану вартість. Проте відповідач вважає, що згідно із п. 1.4 та п. 1.7. ліцензійних договорів від 17 квітня 2007р. та 05 січня 2008р., позивачем було надано право ліцензіатам на продаж товарного знаку, а за таких умов, платежі за вищенаведеними договорами не відповідають визначенню «роялті», наведеному у п. 1.30 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судом встановлено, що відповідач кваліфікував вищезазначені платежі як поставка (продаж) результатів робіт (послуг) в частині передачі права користування зареєстрованим знаком для товарів і послуг на підставі п. 1.31 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Та провів донарахування з податку на додану вартість на підставі п.п. 3.1.1. п.3.1. ст.3, п.п. 7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Надані до матеріалів справи документи свідчать про те, що за висновками акту позивачеві донараховано суму податкового зобовязання в загальному розмірі 1440746,00 гривень з яких основний платіж: 960497,00 та штрафні санкції 480249,00 грн.

Судом при дослідженні наданих до справи первинних документів встановлено наступне.

На підставі договору про передання виключних майнових прав на знак для товарів та послуг від 16 квітня 2007р. ОСОБА_3 передав, а позивач прийняв виключні майнові права на знак для товарів та послуг, які випливають із свідоцтва НОМЕР_1 (заявка № 2001128151 від 18.12.2001р., опубл. 12.07.2004р., бюл. №7). Згідно додатку №1 до договору про передання виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 16 квітня 2007 року зазначений Договір вступає в силу з дати його підписання. Також судом встановлено, що Рішенням Державного департаменту інтелектуальної власності від 13 червня 2007року проведено публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесено до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг відомості про передачу права власності на знак, відповідно до яких право власності на знак для: товарів і послуг класів 14, 40, 41, на які зареєстровано знак (свідоцтво №41356) передається ТОВ «Харківська ювелірна фабрика».

Слід відмітити, що положеннями статті 1113 ЦК України передбачено право особи, що має виключні майнові права передати другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності умовах. Згідно із ст. 1114 ЦК України ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

Пунктом 9. ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до Реєстру.

З урахуванням викладеного суд погоджується з доводами позивача про те, що договір про передання виключних майнових прав на знак для товарів та послуг від 16 квітня 2007р. укладений між позивачем та ОСОБА_3 є дійсним з моменту його підписання.

Крім того, суд встановив, що позивачем 17 квітня 2007р. із ФОП ОСОБА_4, ТОВ ВТФ «Лефша», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 було укладено ліцензійні договори за якими позивач (Ліцензіар) надав невиключні ліцензії зазначеним субєктам господарювання (Ліцензіатам) на використання торговельної марки (знаку для товарів та послуг), що випливають зі свідоцтва №41356 в порядку та на умовах, визначених договорами. Строк ліцензії встановлено до 31 грудня 2009 року.

Також, 17 квітня 2007р. між ТОВ «Харківська ювелірна фабрика» і ФОП ОСОБА_4, ТОВ ВТФ «Лефша», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 було укладено додатки до вищезазначених ліцензійних договорів, якими змінено п.1.6. та п. 1.7. ліцензійних договорів від 17 квітня 2007р. Відповідно до нової редакції вказаних пунктів визначено, що ліцензіар надає ліцензіату невиключну ліцензію на використання знака для товарів і послуг та що ліцензіат не має права передати, продати або будь яким іншим способом передавати право власності та використання цього знаку, а також оприлюднити (розголосити) секретні креслення.

З матеріалів справи вбачається, що 05 січня 2008р. між ТОВ «Харківська ювелірна фабрика» та ФОП ОСОБА_4, ТОВ ВТФ «Лефша», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 відбулася новація зобовязань, що виникли на підставі ліцензійних договорів від 17 квітня 2007р. шляхом укладення нових ліцензійних договорів. Строк ліцензії встановлено до 31 грудня 2009 року. Згідно із п.1.6 та п. 1.7 ліцензійних договорів від 05 січня 2008р. ліцензіати отримують від ліцензіара лише право на використання знака при реалізації товарів, і не отримують права на володіння або розпорядження чи власність на цей знак тобто не отримують права передати, продати або будь-яким іншим способом передавати право власності чи використання цього знаку, а також оприлюднити (розголосити) секретні креслення.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідно до змісту ліцензійних договорів від 17 квітня 2007р. та від 05 січня 2008р. ФОП ОСОБА_4, ТОВ ВТФ «Лефша», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 не набули права власності на обєкт інтелектуальної власності знак для товарів і послуг що випливають зі свідоцтва №41356, оскільки, умовами цих договорів не передбачено право користувача товарним знаком продавати, передавати або відчужувати іншим способом цей обєкт, який залишається належати на праві власності ТОВ «Харківська ювелірна фабрика».

Матеріалами справи підтверджено, що згідно із платіжними дорученнями за період з квітня 2007 року по вересень 2008 року (включно) мало місце фактичне використання ФОП ОСОБА_4, ТОВ ВТФ «Лефша», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 та ТОВ «Харківська ювелірна фабрика» знаку для товарів та послуг, переданого цим особам позивачем за ліцензійними договорами від 17 квітня 2007р. та 05 січня 2008р., що підтверджується актами про використання товарного знаку, підписаними сторонами за період з квітня 2007 року по вересень 2008 року, які знаходяться в матеріалах справи. Призначення платежу за платіжними дорученнями зазначено як розрахунки за використання товарного знаку згідно відповідних договорів. Також встановлено, що за фактичне використання ФОП ОСОБА_4, ТОВ ВТФ «Лефша», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 знаку для товарів та послуг, позивачеві сплачувалась оплата у вигляді роялті. Розрахунки між ТОВ «Харківська ювелірна фабрика» та означеними особами підтверджуються наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями по розрахунку з контрагентами за період з квітня 2007 року по вересень 2008 року. Суми коштів, сплачуваних щомісячно ліцензіатами ліцензіарові за використання товарного знаку змінювалися, що відповідає правовій природі роялті.

Судом взято до уваги наданий позивачем до матеріалів справи висновок спеціаліста - патентного повіреного України ОСОБА_12 (реєстраційний № 265) згідно якого договір із ФОП ОСОБА_11 про передачу права на використання торгової марки за свідоцтвом України на знак для товарів та послуг НОМЕР_1 є ліцензійним договором, платежі за цим ліцензійним договором є роялті, виплата роялті не є обєктом оподаткування податком на додану вартість. З огляду на те, що умови ліцензійного договору, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_11 та умови ліцензійних договрів, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_4, ТОВ ВТФ «Лефша», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10 є ідентичними, суд вважає за можливе застосувати висновки спеціаліста і до цих ліцензійних договорів.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1.30. ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Як вбачається зі змісту листа ДПА України від 16.08.2006 р. N 15426/7/15-0317 та листа Комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності від 09.08.2006 N 06-10/10-375, якщо підприємство володіє правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об'єкт інтелектуальної власності шляхом надання ліцензіату права на використання цього об'єкта (зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), при цьому ліцензійним договором не передбачено умови, які б надавали право користувачу об'єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або відчужувати зазначений об'єкт, - тобто ліцензіат набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким ліцензійним договором повністю відповідають поняттю "роялті", визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону.

За таких обставин, у суду є підстави дійти висновку, що договори від 17 квітня 2007р. та від 05 січня 2008р. укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_4, ТОВ ВТФ «Лефша», ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 слід визнати як ліцензійні договори.

Оскільки умови користування знаками на товари, визначені ліцензійними договорами від 17 квітня 2007р. та від 05 січня 2008р., не надавали ліцензіатам права продати або відчужувати іншим способом ці знаки, суд вважає, що платежі, які ліцензіати згідно договорів сплачували ліцензіару, за своєю правовою природою є роялті.

Беручи до уваги вищенаведене, суд не приймає доводи відповідача щодо того, що згідно із п. 1.4 та п. 1.7. ліцензійних договорів від 17 квітня 2007р. та від 05 січня 2008р., позивачем ліцензіатам було надано право на продаж товарного знаку, а за таких умов, платежі за вищенаведеними договорами не відповідають визначенню «роялті», наведеному у п. 1.30 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до Державного класифікатору України «Класифікація послуг зовнішньоекономічної діяльності ДК 012-97» затвердженого Наказом Держстандарту України від 02.06.1997 N 324, послуги це результат трудової діяльності, що відображається у корисному ефекті, особливій споживчій вартості. Таким чином, слід відмітити, що право на використання обєкту права інтелектуальної власності не можна кваліфікувати як результат трудової діяльності, та, відповідно не можна кваліфікувати як послугу.

В звязку з вищевикладеним, суд не приймає доводи відповідача, щодо того, що передача товарного знаку в даному випадку кваліфікується як поставка (продаж) результатів робіт (послуг) в частині передачі права користування зареєстрованим знаком для товарів і послуг на підставі п. 1.31 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що в ліцензійних договорах не міститься дозволу на відчуження ліцензіатами знаку для товарів та послуг, а міститься пряма заборона на вчинення таких дій.

Згідно із п.п. 3.2.7. п. 3.2. ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно відніс отримані грошові кошти, до операцій з виплати роялті у грошовій формі, які не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи висновок відповідача про порушення позивачем п.п. 3.1.1. п.3.1. ст.3, п.п. 7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» під час здійснення розрахунків за ліцензійними договорами від 17 квітня 2007р. та від 05 січня 2008р., який став підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про визначення позивачеві суми податкового зобовязання по податку на додану вартість на загальну суму 1440746 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення рішення належним чином не довів.

Висновки перевіряючої особи, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер субєктивних припущень.

За таких обставин, прийняте ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова податкове повідомлення-рішення № 000522305/0 від 20.02.2009 про визначення ТОВ „Харківська ювелірна фабрика” податкового зобовязання по податку на додану вартість на загальну суму 1440746 грн., з яких : 960497 грн. основний платіж; 480249 грн. штрафні (фінансові) санкції є протиправним та підлягає визнанню судом нечинним.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача та вважає їх такими, що ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є субєктом владним повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого державного мита з держбюджету на користь позивача.

Керуючись ст. 8 Конституції України, ст.ст.4, 8, 17, 50, 94, 161-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ТОВ "Харківська ювелірна фабрика" до Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова про про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним задовольнити в повному обсязі.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова №000522305/0 від 20.02.2009р., яким ТОВ „Харківська ювелірна фабрика” визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість на загальну в розмірі 1440746.00 з яких : 960497 грн. основний платіж; 480249 грн. штрафні (фінансові) санкції .

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 03.07.09 року

Суддя Перцова Т.С.