Рішення № 54445947, 14.12.2015, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/12456/15-ц

Провадження № 2/161/3885/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2015 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Олексюка А.В.,

при секретарі Шумиводі О.І.,

з участю представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 27.12.2011 року ОСОБА_2 позичила у нього 43000,00 доларів США для будівництва власного помешкання, що підтверджується розпискою відповідача про одержання коштів. Дана розписка була складена відповідачем без зазначення строку повернення позики.

10.07.2015 року на адресу відповідача позивачем було надіслано письмову вимогу про повернення коштів на протязі тридцяти днів від дня предявлення такої вимоги.

Проте, до цього часу відповідач зобовязання не виконав.

Позивач просить суд, стягнути з відповідача в його користь борг за договором позики в розмірі 939471,44 грн. та понесені судові витрати по справі.

В ході судового розгляду позивач збільшив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача в його користь заборгованість за договором позики в розмірі 939471,44 грн. та 389058,60 грн. заборгованості по процентах за користування позикою.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 підтримав позовну заяву з врахуванням збільшених позовних вимог. Просив суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали. Просили суд відмовити в задоволення позову за безпідставністю вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу, свідків, оцінивши та дослідивши подані у справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення.

Між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст.ст. 526, 527, 553, 554, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до договору позики укладеного 27.12.2011 року позичила у ОСОБА_5 суму в розмірі 43000,00 грн.

Ч. 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначення кількості речей.

27.12.2011 року відповідачем складено відповідну розписку про те, що вона прийняв грошові кошти від позикодавця в сумі 43000,00 доларів США для будівництва власного помешкання (а.с. 11).

Як вбачається зі змісту ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

З матеріалів справи вбачається, що сума позики за договором позики значно перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тому підстав вважати даний договір безпроцентним не має.

З вищевказаного договору позики вбачається, що позикодавцем не зазначено розмір процентів, які повинен сплатити позичальник за користування коштами.

Виходячи з того, що розмір процентів по договору позики сторонами встановлено не було, то позивач має право на отримання таких процентів у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, розмір відсотків з 27.12.2011 року по 27.08.2015 року становить 18158,50 доларів США, що еквівалентно 389058,60 грн., виходячи з встановленого НБУ офіційного курсу гривні до іноземної валюти долару США, в тому числі:

- за період з 27.12.2011 року по 22.03.2012 року ((43 000,00*7,75%)/365)*87=794,32 доларів США;

- за період з 23.03.2012 року по 09.06.2013 року ((43000,00*7,5%)/366)*444=3912,29 доларів США;

- за період з 10.06.2013 року по 12.08.2013 року ((43000,00*7,0%)/365)*64=527,78 доларів США;

- за період з 13.08.2013 року по 14.04.2014 року ((43000,00*6,5%)/365)*245=1876,09 доларів США;

- за період з 15.04.2014 року по 16.07.2014 року ((43000,00*9,5%)/365)*93=1040,83 доларів США;

- за період з 17.07.2014 року по 12.11.2014 року ((43000,00*12,5%)/365)*119=1752,39 доларів США;

- за період з 13.11.2014 року по 05.02.2015 року ((43000,00*14,0%)/365)*85=1401,91 доларів США;

- за період з 06.02.2015 року по 03.03.2015 року ((43000,00*19,5%)/365)*26=597,28 доларів США;

- за період з 04.03.2015 року по 27.08.2015 року ((43000,00*30,0%)/365)*177=6255,61 доларів США.

Не приймає до уваги суд посилання відповідача на ту осбтавину, що усі грошові кошти отримані згідно розписки від 27.12.2011 року були належним чином повернуті, що підтверджується розпискою від 12.10.2014 року, складеною колишньою дружиною позивача ОСОБА_6, виходячи з наступного.

Статтею 526 ЦК України передбачено загальні умови виконання зобовязань та закріплює основний принцип виконання зобовязань принцип належного виконання, що стосується як субєктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобовязання це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Однією з умов належного виконання зобовязання є його виконання належними субєктами.

Частина перша статті 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У частині першій статті 527 ЦК України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобовязаний особисто виконати зобовязання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно розписки від 27.12.2011 року кредитором є ОСОБА_4, а боржником ОСОБА_2

А тому, належним виконанням відповідачем зобовязань щодо повернення позики є повернення коштів особисто ОСОБА_4 як кредитору, а не його колишній дружині, оскільки остання не є ні кредитором, ні уповноваженою особою.

Згідно із частиною другою статті 527 ЦК України виконання зобовязання належним боржником або прийняття виконання належним кредитором визнається і у випадках здійснення цих дій уповноваженими особами.

Таким чином, за змістом цієї норми переадресування виконання боржником іншій особі можливе, якщо кредитор уповноважить на ці дії іншу особу.

Аналіз норм частини першої статті 238, частини другої статті 527 ЦК України в контексті поняття «уповноважена особа» дає підстави для висновку, про те, що між нею і кредитором повинні існувати відносини представництва (статті 237, 242, 244 ЦК України).

Отже, під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обовязку боржником.

За змістом частини другої статті 527 ЦК України кредитор має можливість уповноважити іншу особу на прийняття виконання за зобовязанням, якщо зазначить про це у договорі чи у виданій довіреності.

У разі нездійснення боржником перевірки особи кредитора чи наявності необхідних повноважень у іншої особи ризик можливих наслідків, за змістом цієї норми, покладається на боржника.

Згідно ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками або зарахування грошової суми, що позичалася на його банківський рахунок.

Боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредиторприйняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобовязанні має право вимагати доказів того, що обовязок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непредявлення такої вимоги (ст. 527 ЦК України).

Прийнявши виконання зобовязання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному розмірі.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обовязку (ч. ч. 1, 3ст. 545 ЦК України).

А тому повернення грошей ОСОБА_6, яка не є стороною договору позики, не є належним виконанням боргового зобовязання, а наявність оригіналу розписки у кредитора (позивача) свідчить про існування невиконаного зобовязання.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 16.02.2011 року у справі № 6-2573св10.

Таким чином, наявність в розпорядженні позивача знаходиться оригінал розписки від 27.12.2011 року є доказом існування невиконаного зобовязання.

Крім того, зі змісту розписки від 12.10.2014 року, складеної ОСОБА_6, вбачається, що остання отримала кошти, які були раніше передані ОСОБА_2 їхньою сімєю (за умови виселення з батьківського будинку і не претендування на нього в подальшому).

Проте, дана обставина спростовується змістом розписки від 27.12.2011 року, згідно якої вбачається, що кошти передавались особисто позивачем відповідачу на будівництво власного помешкання. Крім того, про відсутність у позивача з його колишньою дружиною ОСОБА_6 спільного бюджету та спільних коштів, як подружжя, було вказано останньою в поданій 29.04.2015 року до Луцького міськрайонного суду Волинської області позовній заяві про розірвання шлюбу.

Також, суд не приймає до уваги пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо повернення ОСОБА_2 позики ОСОБА_4, оскільки вони спростовуються вищезазначеним та дані свідки залучені до участі у справі за клопотанням зацікавленої сторони.

Отже, з відповідача слід стягнути в користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 939471,44 грн. та 389058,60 грн. заборгованості по процентах за користування позикою.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь позивача суму в розмірі 3654,00 грн. понесених витрат по сплаті судового збору.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 84, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 1046, 1047, 1048, 1049 Цивільного Кодексу України суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за позикою в розмірі 939471 (дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч чотириста сімдесят однієї) гривні 44 копійок та заборгованість по процентах за користування позикою в розмірі 389058 (триста вісімдесят дев`ять тисяч п`ятдесят вісім) гривень 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму в розмірі 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) гривні понесених витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя

Луцького міськрайонного суду ОСОБА_9