Рішення № 54445555, 16.12.2015, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/7167/15-ц

2/264/3814/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2015 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Кузнецова Д. В. , при секретарі Мащенко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати з компенсацією втрати частини доходів у звязку із затримкою їх виплати та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» (надалі за текстом «ДНТУ») про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати з компенсацією втрати частини доходів у звязку із затримкою їх виплати та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказала, що з 22.01.2013 року до 16.09.2014 року працювала в «ДНТУ». В 2014 році позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 3328,60 грн. З 27.06.2014 року до 11.07.2014 року позивач хворіла та отримала лікарняний лист, який своєчасно надала до бухгалтерії установи. Після чого позивачу була призначена допомога у розмірі 100%, яка до сьогоднішнього дня не виплачена. Також вказує, що внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати, відповідач відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати» (надалі за текстом - Закон) має сплатити додатково передбачену законом компенсацію, розмір якої за розрахунком позивача складає 5 155,01 грн. Також зазначає, що у звязку з порушенням її права на заробітну плату їй була завдана моральна шкода, розмір якої позивач оцінює в 4000,00 грн. На підставі викладеного, позивач просив зобов'язати відповідача розрахувати розмір виплати лікарняного листа за 27.06.2014 11.07.2014 року на користь ОСОБА_1 та провести виплату; стягнути з відповідача на її користь заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 3328,60 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 5 155,01 грн., моральну шкоду в сумі 4000,00 грн.

Пізніше позивач уточнила позовні вимоги просила позовні вимоги в частині зобов'язати відповідача розрахувати розмір виплати лікарняного листа за 27.06.2014 11.07.2014 року на користь ОСОБА_1 та провести виплату залишити без розгляду, розмір суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати зменшила та просила стягнути в сумі 1 762,70 грн., в частині стягнення заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 3328,60 грн. та моральної шкоди в сумі 4000,00 грн. позовні вимоги підтримала.

Позивач у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надіслав письмові заперечення проти позову в яких повідомив, що через збройний конфлікт на території м. Донецьк відповідач проводить свою діяльність в м. Красноармійськ, пл. Шибанкова, 2. Внаслідок захоплень адміністративних будівель університету на теперішній час відсутній доступ до буд-якої документації. Представлена позивачем розрахунково-платіжна відомість не відповідає встановленій формі, оскільки відсутній підпис посадової особи, яка її підготувала. В якості належного доказу не визнав представлену позивачем розрахунково-платіжна відомість. Крім того на момент звільнення позивача (16.09.2014 року) установа перебувала на території м.Донецька. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України м.Донецьк віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи. Відповідно до підпункту 4 пункту 5 статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів). Головним розпорядником бюджетних коштів (Міністерство освіти та науки України) річний кошторис ДВНЗ «ДонНТУ» було затверджено без врахування витрат на погашення будь-якої зареєстрованої кредиторської заборгованості за 2014 рік, у тому числі заборгованості по заробітній платі. Таким чином, відповідач не має можливості провести розрахунок та виплатити будь-яку заборгованість перед позивачем. Також не визнав позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, через відсутність належного обґрунтування та достатніх доказів в підтвердження заподіяння моральної шкоди.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, надіслав до суду письмову заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Основним законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обовязки, в рівній мірі кореспондується обовязок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судом встановлено, що позивач в період з 22.01.2013 року по 16.09.2014 року працювала у відповідача, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

За період роботи позивача їй нараховувалась заробітна плата.

Згідно бухгалтерської довідки, виданої «ДНТУ» від 01.09.2015 року, кредиторська заборгованість по виплаті заробітної плати за період липень та серпень 2014 року перед Позивачем ОСОБА_1 складає 3328,60 грн.

Згідно розрахунково-платіжних відомостей позивача за липень та серпень 2014 року загальна сума нарахованої заробітної плати за вказані місяці склала 3 983,47 грн. (3 303,21 грн. + 680,26 грн.). Сума заробітної плати з урахуванням проведених відрахувань на загальнообовязкові податки та збори становить 3 328,60 грн. (2764,96 грн. + 563,64 грн.).

Положеннями ст. 115 КЗпП України встановлено обовязок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення закріплені в статті 24 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідачем вказаних вимог закону дотримано не було, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася та остаточний розрахунок при звільненні проведений не був, що підтверджується бухгалтерською довідкою та розрахунково-платіжними відомостями відповідача.

Відповідач не надав до суду доказів проведення остаточного розрахунку з позивачем та виплати заробітної плати за липень та серпень 2014 року.

Згідно пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Вказані положення Постанови Кабінету Міністрів України не спростовують та не звільняють від обовязку працедавця проводити виплату заробітної плати працівнику. Крім того, зазначений нормативний акт є підзаконним та має нижчу юридичну силу в порівняні із прямими нормами законів України.

Суд не приймає доводи відповідача щодо відсутності відповідних бюджетних асигнувань на вказані цілі як підставу для звільнення від обовязків по виплаті заробітної плати працівнику, оскільки положеннями Кодексу законів про працю України та Законом України «Про оплату праці» такої залежності для виплати заробітної плати працівникам не встановлено, натомість передбачено безумовний обовязок працедавця проводити виплату заробітної плати працівнику незалежно від сфери фінансування та джерел походження коштів для виплати заробітної плати.

Крім того, відсутність бюджетного фінансування, на яке посилається відповідач як на підставу невиплати заробітної плати та не проведення остаточного розрахунку, не може бути законною причиною невиконання покладених на відповідача зобов'язань, з огляду на наступне положення та практику Європейського суду з прав людини.

Так згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини дійшов до висновків, що в межах свободи дій держави визначати, які виплати здійснювати з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних соціальних виплат і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими. Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії"). Тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Крім того, суд керується принципом верховенства права та враховує судову практику Європейського Суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, в даному випадку це нарахування та виплата заробітної плати, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки, а в даному випадку виконання Закону.

З урахуванням викладених норм національного законодавства та висновків Європейського суду з прав людини, які застосовуються, як джерело права, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно не проводить виплату заробітної плати позивачу в заявленому розмірі.

Стосовно вимог позивача про стягнення суми компенсації втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 1 762,70 грн. суд керується наступним.

Судом було встановлено, що відповідач по сьогоднішній день має заборгованість з виплати нарахованої заробітної плати за період роботи позивача липень, серпень 2014 року.

У випадку порушення встановлених строків виплати заробітної плати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу статтями 1 та 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати» встановлено обовязок підприємства будь-якої форми власності здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів. Така компенсація громадянам провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів.

Аналогічні норми закріплені в статті 34 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Приймаючи до уваги вказані положення Закону та факт несвоєчасної виплати заробітної плати, відповідач має також обовязок здійснити позивачу компенсацію, передбачену Законом.

При розрахунку сум компенсації за затримку виплати заробітної плати, суд керується наступним.

Статтею 3 Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 (надалі за текстом - Порядок).

Згідно пункту 4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку до Порядку.

Нарахування індексу споживчих цін за період невиплати заробітної плати має відбуватися шляхом множення місячних індексів інфляції, опублікованих Держкомстатом за період з наступного місця, в якому виникла заборгованість по заробітній платі, з жовтня 2014 року по грудень 2015 року.

З урахуванням методики підрахунку, закріпленої Порядком, загальний приріст індексу споживчих цін (індексу інфляції) за період з жовтня 2014 року по грудень 2015 року становить 152,956% (102,40% х 101,90% х 103,00% х 103,10% х 105,30% х 110,80% х 114,00% х 102,20% х 100,40% х 99,00% х 99,20% х 102,30% х 98,70% х 102,00%), а отже втрати від інфляції та сума компенсації за період з жовтня 2014 року по грудень 2015 року складає 1 762,70 грн. (3 328,60 грн. х 152,956% /100 3328,60 грн.).

Таким чином розмір компенсації позивачу від втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати на день винесення рішення суду складає 1 762,70 грн.

Відповідно до положень ч.3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Відповідач не представив доказів на спростування розрахунку позивача. У звязку із цим суд вважає обґрунтованим та доведеним розмір нарахованої компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 1 762,70 грн., яка має бути стягнута в судовому порядку.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином судом встановлено, що внаслідок несвоєчасної виплати відповідачем позивачу заробітної плати та остаточного розрахунку при звільненні, позивачу була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 4 000,00 гривень є завищеним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема: характер порушення прав позивача, період виниклої заборгованості по заробітній платі, розмір заборгованості, що утворилася, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, а також , той факт, що позивач згідно довідки №1412006902 року є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, яка є більш вразливою від несвоєчасної виплати заробітної плати та потребує додаткових зусиль для влаштування побуту, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 1000 грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в сумі 487,20 гривень за вимоги майнового характеру та 487,20 грн. за вимоги немайнового характеру.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 174, 209, 212-215, 218 , 224 ЦПК України, ст.ст. 47, 115, 116 КЗпП України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку із порушенням строків їх виплати», суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати з компенсацією втрати частини доходів у звязку із затримкою їх виплати та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» (85300, Донецька обл., місто Красноармійськ, площа Шибанкова, 2, код ЄДРПОУ 02070826) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 3 328 грн. 60 коп. (три тисячі триста двадцять вісім гривень 60 коп.), компенсацію втрати частини доходів у звязку із порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 1 762 грн. 70 коп. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 70 коп.), в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 1000 грн. 00 коп. (тисяча) грн.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» на користь держави судовий збір у розмірі 974 грн. 40 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д. В. Кузнецов