Постанова № 54441732, 09.12.2015, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/9217/15-а

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

09.12.2015 року, м. Кременчук

Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого судді - Андрієць Д.Д.

за участю секретаря - Бєлєнького О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 19.01.2006 року по 02.02.2015 року працювала у виконавчому комітеті Автозаводської районної Ради м. Кременчука на посаді спеціаліста І категорії організаційного відділу.

Під час звільнення відповідач не в повному обсязі розрахувався з нею по заробітній платі.

Дана обставина змусила її звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Посилаючись на наявність судового рішення щодо покладення зобов'язання на відповідача здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, несвоєчасну виплату цих коштів, просила стягнути з виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2015 року по 04 листопада 2015 року в сумі 10908,30 грн.

Позивач в судове засідання не з'явилася, надіслала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука - Гордієнко Ю.А. в судовому засіданні з позовом не погодився, просив відмовити в його задоволенні за його безпідставністю.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, надані суду докази, приходить до наступних висновків.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 в період з 19.01.2006 року по 02.02.2015 року працювала у виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м. Кременчука на посаді спеціаліста І категорії організаційного відділу. Під час звільнення відповідач не в повному обсязі розрахувався з позивачем, оскільки не в повному обсязі виплатив матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27.05.2014 року у справі № 524/2698/14-а зобов'язано виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати, з урахуванням виплаченої в 2012 році суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

На виконання вказаного судового рішення відповідач нарахував та виплатив позивачу 04.11.2015 року 1160,91 грн., що підтверджується випискою по рахунку від 05.11.2015 року. (а. с. 6)

Як передбачено ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій частині відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтями 116 - 117 КЗпП України визначено відповідальність роботодавця при затримці розрахунку при звільненні. При цьому, із контексту даних правових норм слідує, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є: наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату працівникові цих сум.

Правова норма ст. 117 КЗпП України пов'язує вину власника чи уповноваженого ним органу безпосередньо з належними звільненому працівникові сумами.

Таким чином, для встановлення відповідальності роботодавця за ст. 116-117 КЗпП України, необхідно встановити чи були на час звільнення належні до виплати працівникові суми та чи була наявна вина роботодавця щодо невиплати цих сум.

Так, рішенням суду по справі № 524/2698/14-а встановлено, що позивачу роботодавець повинен виплатити матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань не в розмірі посадового окладу (як виплатив роботодавець), а в розмірі середньомісячної заробітної плати.

При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 про порушення свого права дізналася у 2014 році, а право на отримання матеріальної допомоги не в розмірі посадового окладу, а в розмірі середньомісячної заробітної плати також визначене судом по позову, який остання подала через деякий проміжок часу.

Ні позивач, ні відповідач-роботодавець, на момент звільнення позивача, не були обізнані, що вказана виплата повинна здійснюватися яким-небудь іншим чином, ніж це було зроблено.

Суд зазначає, що передумови для настання відповідальності роботодавця за ст.ст.116-117 КЗпП України відсутні, а саме - на момент звільнення не було належних сум для виплати працівникові, які б були не виплачені.

Вина роботодавця відсутня, так як роботодавець не міг знати про те, що не визначалось нормативними актами, а було визначено судом, виходячи з юридичного аналізу обставин справи, яка розглядалась через значний час після звільнення працівника.

При звільненні позивача з роботи спору між ним та відповідачем з приводу виплати розрахункових сум належних працівнику при звільнені не було. Роботодавець вважав, що діє законно. І лише через певний проміжок часу після звільнення позивач подав позов і судом встановлено, що виплати повинні були бути здійснені іншим чином, ніж це було зроблено.

Таким чином, при відсутності вини роботодавця, в контексті статей 116 - 117 Кодексу законів про працю України, коли сам спір виник через певний проміжок часу, застосовувати ці правові норми в даному випадку - неможливо.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем доведена відсутність передумов для встановлення відповідальності роботодавця за ст. ст. 116-117 КЗпП України.

Отже, підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 11, 17, 69, 71, 86, 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про стягнення середнього заробітку - відмовити.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Харківського Апеляційного Адміністративного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а особою, яка не брала участь у справі, з моменту отримання копії постанови.

Суддя: