Ухвала суду № 54438142, 16.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13734/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

16 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Старової Н.Е.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маргарет вест» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маргарет вест» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.02.2015 року №0001192204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Справа розглянута відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Маргарет Вест" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року, результати якої оформлено актом від 28.01.15р. № 89/26-54-22-04-07/36392510, яким зафіксовані порушення податкового законодавства України, а саме п.198.1, 198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за серпень 2014року на суму 156 322,00грн.

В результаті виявлених порушень податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.02.2015 року №0001192204, яким позивачу визначено грошове зобов'язання податку на додану вартість в розмірі 156 322,00грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 78 161,00грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Висновок про порушення «Маргарет вест» вимог податкового законодавства контролюючий орган зробив з огляду на нереальність вчинення фінансово-господарських операцій з його контрагентом ТОВ «Ніфрит Монтажгрупп».

Як видно з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Ніфрит Монтажгрупп» було укладено договір про надання послуг №8 від 01.08.2014 року (т.1 а.с.108-110) відповідно до умов якого ТОВ «Ніфрит Монтажгрупп» зобов'язувалось виконати роботи з обслуговування водопровідних і каналізаційних мереж, систем опалення та теплопостачання, роботи з очищення та обслуговування артезіанських свердловин. Зміст, вартість та інші необхідні на розсуд сторін дані визначаються в Акті здачі-прийнятті виконаних робіт.

Відповідно до п.5 Договору, оплата робіт із обслуговування здійснюється Генпідрядником після підписання акту виконаних робіт, генпідрядник вправі оплатити послуги достроково.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Як зазначено у пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з вищевказаним контрагентом надано копії: вищевказаного договору та договорів про надання послуг, податкових накладних, актів надання послуг, рахунків на оплату, заявок для виконання робіт для замовника, банківських виписок по особовим рахункам, актів приймання виконаних робіт, актів здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), довідок про вартість виконаних робіт та витрат, які містять обов'язкові реквізити згідно вимог законодавства, а відтак господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача, що цілком підтверджує реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, з урахуванням самого змісту господарських операцій та видів діяльності позивача та його контрагентів.

Судом встановлено, що укладення договорів про надання послуг з обслуговування водопровідних і каналізаційних мереж, систем опалення та теплопостачання тощо обумовлено наявністю у позивача значної кількості замовлень із даного виду послуг, виконати які у встановлені строки позивач власними силами не міг. В підтвердження обґрунтованості залучення субпідрядника, позивачем надано копії договорів підряду, а також первинну документацію в підтвердження отримання контрагентами послуг від позивача, що міститься в матеріалах справи.

Відтак, з огляду на те, що податковим органом не доведено належними доказами нереальність господарських операцій позивача з контрагентом, і як встановлено під час дослідження матеріалів справи, кошти сплачені позивачем є пов'язаними з основною діяльністю, та витрати підтверджуються документально, суд апеляційної інстанції вважає вимоги апелянта неправомірними.

Крім того, враховуючи позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 року, в зв'язку з тим, що нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, відповідачем не доведена, зокрема, вироком суду та спростовується копіями первинних документів, наявних в матеріалах справи, що підтверджують правомірність формування податкової звітності позивачем, колегія суддів вважає, що відповідачем всупереч норм чинного законодавства прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 11.03.2015 року.

Окрім того, п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», серед іншого вказано, що при кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Стосовно доводів податкового органу щодо недобросовісності контрагента позивача, то колегія суддів звертає увагу на те, що згідно КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. В контексті наведеного рішенням Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року зазначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. Слід брати до уваги те, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати податку на додану вартість та бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати податку на додану вартість з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що доводи про допущення позивачем податкових правопорушень не знайшли свого підтвердження, а податкове повідомлення-рішення №0001192204 є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно, позовні вимоги є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень, всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України не надав до суду належних доказів правомірності своїх дій, та не обґрунтував свою правову позицію у встановленому порядку.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 17.11.2015 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Крім того, приписами положень пп.2 п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено розміри ставок судового збору за подання апеляційної скарги до адміністративного суду, в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Відтак, з огляду на те, що апелянтом при поданні апеляційної скарги не було надано документу про сплату судового збору за подання апеляційної скарги, то судовий збір підлягає стягненню з останнього в розмірі 5158,67 грн. (4689,7*110%), з огляду на те, що розмір судового збору при поданні даної позовної заяви становив 4689,7 грн.

Керуючись ст.ст. 41, 98, 160, 186, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2015 року - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на користь Державного бюджету України судові витрати у розмірі 5158,67 (п'ять тисяч сто п'ятдесят вісім) грн.

Ухвала набирає законної сили згідно ст.254 КАС України, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.